ЗМІ розбрату: яку роль українські медіа відіграли у долі переселенців з Донбасу

Революція, окупація Криму, війна на Донбасі, сотні тисяч переселенців… Ці події та явища сучасної України поставили перед ЗМІ складний іспит: поділити країну і суспільство на чорне та біле, скотитися до ксенофобії і розпалювання ворожнечі чи спробувати сприйняти і доносити

Автор:

Революція, окупація Криму, війна на Донбасі, сотні тисяч переселенців… Ці події та явища сучасної України поставили перед ЗМІ складний іспит: поділити країну і суспільство на чорне та біле, скотитися до ксенофобії і розпалювання ворожнечі чи спробувати сприйняти і доносити до аудиторії складну реальність об’єктивно і неупереджено. На жаль, далеко не всі ЗМІ склали цей іспит, але є і хороша новина – медіа почали одужувати.

Рендал Манро, американський вчений і популяризатор науки, деякий час тому пропонував запустити автоматичний сервіс, який би заміняв в новинах слово «мігранти» на «люди». «Люди в пошуках роботи», «люди рятуються від війни», «люди просять притулку» – тоді б аудиторія ЗМІ дещо інакше сприймала хвилю біженців у Європі. Можливо, якби медіа вдалось уникнути навішування ярликів і залякування аудиторії апокаліптичними фотографіями захоплення європейських міст сирійськими біженцями, не відбулося б хвилі радикалізації суспільних настроїв в масшатабах континенту.

Сьогодні в Європі йде активне обговорення ролі медіа у неочікуваному для багатьох рості популярності праворадикальних ідей та ксенофобії, яка в свою чергу призводить до кризи самої ідеї європейського співтовариства.

Не варто применшувати ролі ЗМІ в кризових ситуаціях і для України.

Яку роль зіграли медіа в український найновітніший історії?

Дві України західних ЗМІ

Ще на початку березня 2014 року, Рорі Фіннін, директор Програми Українських Студій в Кембриджському університеті назвав міф про розділену Україну найнебезпечнішою ідеєю Європи. У своїй статті доктор Фіннін звинувачує у розповсюдженні цього міфу, який врешті зіграв (і продовжує грати) фатальну роль для України, журналістів.

Візьміть будь-яке медіа повідомлення про Україну за останні двадцять років і скоріш за все ви знайдете приблизно такий опис країни:
Україна, розміром десь з Францію, розділена на проєвропейський захід та проросійський схід»
– писав він ще два роки тому.

Ми зустрілись із паном Фінніном 9 травня 2014 року, саме в той день, коли Путін вперше приїхав до нещодавно анексованого Криму. Війна ще не почалась. Говорили про те як небезпечно продовжувати розділяти Україну у новинах і як бажання медіа розробити простий бренд країни, який можна вмістити в одне речення чи навіть у діагноз «біполярний розлад», врешті призводить до важких геополітичних наслідків.

Потім була війна, і в західних медіа з’явився бренд «проросійські повстанці». Ми тоді дивувались – як можна через кілька місяців після смертей на майдані ставити в один ряд протестувальників і озброєних найманців, терористів? Чому в західних медіа не розмежували повстанців з дерев’яними щитами і озброєних бойовиків? Але для того, щоб зрівняти усіх повстанців готувався ґрунт два десятиліття: Україна, важкий біполярний розлад, протестував захід, тепер протестує схід.

Не варто розцінювати цю ситуацію як змову ЗМІ. Медіа – це бізнес і часто корумпований, але частіше такі прикрі непорозуміння, які з рештою допомагають безкарно вбивати людей, народжуються з прагнення ЗМІ до спрощення аби донести до аудиторії ключові повідомлення. До речі, в Україні також не всі і не одразу почали додавати до очільників ДНР чи ЛНР потрібні визначення – самопроголошений, так званий тощо.

Українська журналістика

Паралельно із європейською кризою пов’язаною з великою кількістю біженців, розвивався свій сценарій подолання нетерпимості до людей в біді і в Україні. Жертви на Майдані, Крим, збройний конфлікт і тисячі смертей на війні не могли не запустити процес пошуку винних серед своїх. Ідея про українців на сході, котрі «самі винні», а отже заслуговують на життя під обстрілами або смерть стала популярна не лише у буденних розмовах, але й в ЗМІ.

Раніше згаданий міф про розділену Україну місцеві ЗМІ підкріплювали (і досі підкріплюють) дуже завзято. Ситуація з вимушеними переселенцями зі сходу демонструє те, як легко навіть за умов війни з реальними жертвами серед цивільних, розділяти українців на «ми» і «вони». Різниця в тому, що західні ЗМІ до 2014 проводили лінію розділу по Дніпру (це логічно і просто), а українські ЗМІ розмежовують українців за динамічною лінією фронту. В Краматорську – ще ми,  а далі вже неодмінно вони: ті, які кричали «Путин, помоги».

Українські ЗМІ охоче передруковували міські легенди за класичною схемою ксенофобії – чужинці несуть у наш дім зло. Так, Українська Правда (Київ) шостого жовтня 2014 року з посиланням на слова київської міліції без адекватних статистичних даних, а лише з цитатами випадкових перехожих друкує матеріал з заголовком «Через біженців кількість грабежів у Києві зросла на 20%». Чому загальне зубожіння не може стати причиною росту злочинності? Як ЗМІ може цитувати сили самооборони, які говорять, що 90% злочинів вчиняють переселенці зі сходу? Де, власне, фактчекінг?

Подібні маніпулятивні заголовки не скидаються на випадкові прорахунки редакцій, а демонструють загальну ідею нетерпимості,  яку медіа несуть до своєї аудиторії:

Україна рятує тих, хто її ненавидить: біженці-сепаратисти (fakty.ictv.ua, 25 вересня 2014)

Через дорогу оренду житла у Львові біженці не вважають львів’ян справжніми патріотами, – дослідження (iPress, 29 вересня 2014)

Дослідження на які посилаються медіа не є дослідженнями по суті, а скоріше опитуваннями випадкових перехожих. При цьому, у заголовок виноситься найманіпулятивніше судження.

Проте останнім часом українським ЗМІ вдалось зменшити потік негативу щодо внутрішніх переселенців і долучитись до побудови діалогу і руйнуванню стереотипів щодо людей, які тікають від війни. За іронією, ті ж самі ЗМІ кількома місяцями раніше долучились і до укріплення цих стереотипів, зміцнивши їх фундамент так, що руйнувати його тепер надскладно.

Якщо подивитись на 500 повідомлень у червні 2015 і порівняти їх з 500 повідомленнями за червень 2016 року можна побачити, що, якщо в 2015 ЗМІ часто писали про загрози, які начебто йдуть від внутрішніх переселенців, то в 2016 медіа переважно повідомляють про соцвиплати, спроби діалогу, державну підтримку внутрішньо переміщених осіб. Проте навіть з огляду на те, що динаміка тональності ЗМІ є позитивною, медіа досі маніпулюють заголовками.

Зовсім недавнє повідомлення про випадок зі спробою продати немовля у регіональному виданні Tyachiv News виходить під назвою:

Переселенці з Донбасу продають власних дітей (Tyachiv News, 21 червня 2016)

Протести під мінсоцполітики формулюються наступним чином:

Переселенці з Донбасу атакують Мінсоцполітики (Depo.ua, 14 червня 2016)

Аналізуючи динаміку уваги ЗМІ до проблем переселенців, останні два роки кількість повідомлень не спадає. Так, якщо порівняти перше півріччя 2015 з 2016, кількість повідомлень ЗМІ про проблеми переселенців у 2016 році більша.  

zp_ua_1

Загалом від грудня до червня 2015 українські ЗМІ згадували про внутрішньо переміщених осіб 23883 рази. За той же період 2016 року згадок було майже на п’ять тисяч більше – 28699 повідомлень.

Наукові дослідження останніх десятиліть свідчать про те, що медіа це вже давно не про інформування, а про трансляцію та формування системи цінностей, тому суспільна дискусія щодо ролі ЗМІ у небезпечному розділенні на «вони» і «ми» є надважливою. Йдеться, не про примирення з терористами, а про уникнення ярликів «вони» – біженці, чужинці.

Слідом за пропозицією Рендала Манро називати мігрантів людьми, я б запропонувала переселенців, донецьких, східняків називати українцями. Тоді б заголовки виглядали інакше:

Через українців кількість грабежів у Києві зросла на 20%

Неважливо звідки вони – з-за Дніпра, чи з-за лінії фронту, вони всеодно лишаються українцями.


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний