Україна — неліберальна держава: огляд проросійських наративів в німецьких та італійських медіа

Російські пропагандисти демонізують образ України в очах Заходу, намагаючись продемонструвати, що Україна нібито не є демократичною державою, а, навпаки, схиляється до авторитаризму. У рамках цього наративу можна виокремити наступні фейки:

• В Україні існує жорстка система цензури для тих, хто не згоден з правлячою системою.
• В Україні постійно нехтують правами етнічних меншин, не лише росіян.
• Загалом в Україні вкрай низький рівень дотримання прав людини: вона порушує економічні, соціальні, політичні, культурні права громадян, а також займається героїзацією нацистських злочинців.

Фейк. В Україні існує жорстка система цензури

У сфері цензури головним предметом критики стало рішення Ради національної безпеки і оборони від 2 лютого 2021 року щодо накладання санкцій на Тараса Козака, проросійського депутата, який володів трьома телеканалами, які регулярно транслювали наративи Кремля в Україні. “Крім того, Зеленський закрив вітчизняні медіаплатформи, репортажі яких не відповідають наративу уряду, стверджуючи, що вони є просто рупором Кремля, навіть якщо вони виробляють свій контент в Україні і що цей контент лише відображає погляди російськомовних українців”. (“Darüber hinaus lässt Selenskij einheimische Medienplattformen schließen, deren Berichterstattungen sich nicht mit dem Narrativ der Regierung decken – mit der Beteuerung, sie seien einfach Sprachrohre des Kremls, selbst wenn sie ihre Inhalte in der Ukraine produzieren und diese Inhalte lediglich Ansichten der russischsprachigen Ukrainer widerspiegeln”),  — стверджує RT.DE. 

Ці санкції називають повністю необгрунтованими та незаконними, а закриття каналів (як наслідок санкцій) — проявом жорстокої цензури президентської адміністрації.

Як насправді?

Насправді ж в українському законодавстві є положення, які дозволяють накладати санкції на українські фізичні чи юридичні особи, якщо вони загрожують національній безпеці, здійснюють терористичну діяльність або сприяють їй, порушують права людини. 

Що саме порушили вказані телеканали? По-перше, вони регулярно розповсюджували наративи російської пропаганди про “громадянську війну в Україні”, “нацизм”, “зовнішнє управління” і таке інше. Сьогодні слово — це інструмент у війні, а Україна наразі воює з Росією на різних фронтах. По-друге, Тараса Козака, власника каналів, підозрюють у фінансуванні проросійських терористів через схеми постачання вугілля з окупованого Донбасу.

Те ж саме стосується блокування інших джерел проросійської дезінформації. Боротьба з ним — це не ознака “тотальної цензури”, а забезпечення національної безпеки в умовах війни.

Фейк. В Україні постійно нехтують правами етнічних меншин

На думку проросійських медійників в Італії та Німеччині, в Україні систематично порушують права не лише росіян, а й взагалі всіх етнічних меншин. Головними “злодійськими” законами виступають закони про мову та корінні народи України. 

“Зараз з’явилися нові форми дискримінації, тому що, з одного боку, набирає чинності все більше частин закону про мову, який забороняє меншинам використовувати рідні мови, а з іншого боку, расовий закон щойно набув чинності. яка поділяє громадян України на три категорії за національними критеріями з різними правами. Звичайно, він не називається «Расовий закон», його офіційна назва — «Закон про корінні народи»”. (“Nun sind neue Diskriminierungen hinzu gekommen, denn zum einen treten immer mehr Teile des Sprachgesetzes in Kraft, das den Minderheiten die Nutzung ihrer Muttersprachen verbietet, und zum anderen ist gerade das Rassengesetz in Kraft getreten, das die Bürger der Ukraine nach völkischen Kriterien in drei Kategorien mit unterschiedlichen Rechten einteilt. Natürlich wird es nicht „Rassengesetz“ genannt, seine offizielle Bezeichnung lautet „Gesetz über einheimische Völker.”), — пише німецьке видання Antispiegel.

Як насправді?

Українська мова є єдиною державною мовою, проте Україна не позбавляє національні меншини права розмовляти рідною мовою — у побуті жителі України можуть розмовляти будь-якою мовою. Національні меншини мають право на викладання дошкільної та початкової освіти рідною мовою (разом із викладанням українською). На подальших рівнях освіти вони можуть продовжувати вивчати рідну мову, проте в загальному навчальному процесі використовуватимуть українську мову. 

Закон “Про корінні народи” не ділить українських громадян на 3 категорії. Його мета — захистити права корінних народів, самобутніх етнічних спільнот, які утворилися на території сучасної України, однак не мають власної держави поза межами України. Для України корінні народи — це кримські татари, кримчаки та караїми.

Корінні народи існують не лише в Україні — у світі проживають близько 476 млн людей із 90 країн. У середньому вони є більш вразливими, незахищеними верствами населення, саме тому їм приділяють особливу увагу в рамках міжнародних організацій або державних програм. 

Ухвалення окремого закону про корінні народи жодним чином не скасовує положення українського законодавства про рівність усіх громадян та захист прав усіх етнічних меншин.

Фейк. В Україні постійно порушують права людини

Крім мовного та національного питання, російські джерела дезінформації стверджують, що Україна порушує майже всі права громадян — економічні, соціальні, політичні. Також традиційним для російської пропаганди є твердженням про героїзацію нацистів в Україні.

Наприклад, ось що транслюють на сторінці RT.DE: “Росія роками звинувачує Україну у масових порушеннях прав людини. Сюди входять економічні блокади, систематична дискримінація мільйонів громадян за їхньою мовою та переконаннями, придушення свободи слова та героїзація нацистських злочинців” (“Seit Jahren wirft Russland der Ukraine vor, Menschenrechte massiv zu verletzen. Dazu zählen Wirtschaftsblockaden, systematische Diskriminierung von Millionen von Bürgern hinsichtlich ihrer Sprache und ihres Glaubens, Unterdrückung der Meinungsfreiheit und Heroisierung von nazistischen Verbrechern”).

Як насправді?

Говорячи про економічну блокаду, пропагандисти мають на увазі розрив соціально-економічних відносин України з Кримом та окремими районами Донецької та Луганської областей, тимчасово окупованими територіями. Тим самим Україна нібито позбавила власних громадян можливості задовольнити на задоволення базові потреби.

Утім, пропагандистські штампи суперечать міжнародному праву. Відповідно до нього, держава-окупант має забезпечувати безпеку цивільних, зокрема надавати їм доступ до води, їжі, медичної допомоги. У випадку України Росія є окупантом, а отже несе повну відповідальність за все, що відбувається на захопленій території.

Щодо свободи слова в Україні, Україна не є взірцевою ліберальною демократією, проте в останні роки демонструє прогрес у дотриманні прав людини. Наприклад, в Індексі свободи преси від організації Reporters without borders Україна зайняла 97 місце з 180. Це на 30 позицій краще, ніж було в 2014 році. За оцінкою Freedom house, у 2021 році Україна набрала 60 зі 100 балів за рівнем захисту громадянських і політичних свобод. У 2014 році держава мала лише 35 балів. Ці показники України вищі за багатьох пострадянських країн — Росії, Білорусі, Казахстану, Азербайджану тощо. 

Якщо аналізувати доповіді міжнародних організацій, в Україні існують проблеми — тиск або напади на журналістів, правозахисників; мова ненависті по відношенню до різних груп: вплив олігархів на медіа — проте Україну аж ніяк не можна вважати авторитарною країною, в якій придушені всі громадянські та політичні свободи.

В Україні немає героїзації нацистських злочинців на державному рівні. Степан Бандера, лідер Організації українських націоналістів (ОУН), якого російська пропаганда намагається зобразити як головного “нациста”, не сповідував нацистські ідеї. Метою тодішніх націоналістів було відновлення української державності. На початковому етапі вони розглядали Німеччину як можливих союзників у боротьбі проти СРСР, але зрештою нацисти виступили проти ідеї українською держави. Самого Степана Бандери німці арештували в липні 1941 року за відмову відкликати Акт відновлення Української Держави. Вже протягом ув’язнення йому пропонували очолити колабораціоністів проєкт, але Бандера відмовлявся від них.

В Україні на законодавчому рівні заборонена пропаганда нацистського режиму та використання нацистської символіки. Твердження про те, що в Україні нібито шанують воєнних злочинців, — це вигадки кремлівської пропаганди.

Висновки

Як і в багатьох інших випадках, російська пропаганда викривлює факти та перевертає реальність з ніг на голову: захист української мови стає “пригніченням етнічних меншин”, захист корінних народів — расовим поділом різних народів, а боротьба з проросійськими колаборантами — проявом тотальної цензури. 

Насправді ж Україна в останні роки не припиняла рух на шляху до демократії та інших західних цінностей. Безумовно, ця демократична система ще далека від досконалості, проте вона точно досконаліша, ніж російський авторитаризм, який дає право голосу лише провладним структурам.