Beta

Український ринок праці у дзеркалі офіційних та неофіційних джерел

Photo: depositphotos / IgorTishenko
26 Травня 2020
FacebookTwitterTelegram

Сьогодні неможливо сформувати повну й несуперечливу картину українського ринку праці. Дані про нього є в різних офіційних та неофіційних джерелах (табл. 1), але вони як шматочки пазлів з різних коробок – не узгоджуються між собою та не складаються в одне ціле.

Таблиця 1. Джерела даних про ринок праці

офіційна статистика інші дані
Держстат:

  • обстеження «Економічна активність населення»
  • інформація зареєстрованих підприємств (зарплата, кількість працівників, відпрацьований час тощо)
Опитування на замовлення українських та міжнародних організацій
Державна служба зайнятості – дані про вакансії та шукачів роботи Недержавні посередники, що надають послуги з пошуку роботи

В такій ситуації можна піти двома шляхами. Перший: відмовитися від безпосереднього об’єднання різних даних, але користуватися усіма і робити висновки на основі їх порівняння та загального експертного розуміння. Другий – обрати окремі дані й ігноруючи те, що інформація розкриває лише один бік справи, формувати думку про увесь ринок праці. Очевидно, що перший варіант адекватніший, однак на практиці другий варіант зустрічається частіше. У цій статті ми скомбінували підходи – розглянули дані Державної служби статистики України (ДССУ), Державної служби зайнятості (ДСЗУ) та одного з найбільших онлайн-сервісів з пошуку роботи Work.ua.

Пропозиція робочої сили перевищує попит

Найбільш достовірні дані з безробіття надає ДССУ, оскільки статистичне спостереження здійснюється пропорційно до основних характеристик розподілу населення всієї країни, а не окремих локацій, а методологія відбору понад 120 тис. опитаного населення відповідає сучасними міжнародним стандартам та постійно проходить аудит. Можна сумніватися в оцінках кількості тих чи інших категорій населення, які надає Держстат, оскільки перепис населення проводився надто давно (2001 рік), і чисельність наявного населення сьогодні невідома. Однак, структурні показники отримані зі статистичного обстеження є найбільш достовірними з наявних в Україні. 

Якщо дивитися на регіональний розріз, то в 9 областях та м.Києві рівень безробіття нижчий, ніж в середньому по Україні, в 15 областях – вищий. Найвищий рівень безробіття у Луганській та Донецькій областях (рис. 1).

Рисунок 1. Рівень безробіття у 2018 р., % населення 15-70

Джерело: опитування ДССУ «Економічна активність населення»

 

Дані Work.ua показують дещо іншу картину (рис. 2). Згідно з ними, найбільша кількість резюме на одну вакансію – в Івано-Франківській області, найнижча – у Київській.

Рисунок 2. Кількість резюме на одну вакансію в середньому за 2019 рік

Джерело: за даними Work.ua

 

Хоча для пошуку роботи сайт Work.ua є ефективним помічником, для формування загального розуміння ситуації на українському ринку праці його інформація непридатна. 67,9% вакансій та 64,6% резюме сайту сконцентровані у п’яти регіонах: м.Київ, Дніпропетровська, Харківська, Одеська та Львівська області. Причини очевидні – це регіони, центрами яких є найбільші міста України (крім Донецька зі зрозумілих причин), і які є найбільшими локальними ринками праці. 

За даними ДССУ, в згаданих п’яти регіонах сконцентровано 37,2% усього зайнятого населення та 27,3% тих, хто активно шукає роботу.

Водночас Work.ua дає безцінну інформацію про рівень зарплат, вимоги до претендентів, фактичний набір трудових функцій. Таку інформацію неможливо знайти в офіційних джерелах. 

Висока плинність кадрів

Визначною ознакою українського ринку праці є надзвичайні порівняно з показниками країн ЄС обсяги плинності кадрів. Так, у 2018 році на підприємствах з кількістю зайнятих понад 10 осіб було замінено працівників на 60,8% робочих місцях (для порівняння, у країнах ЄС цей показник становить 30-40%). Цей показник також відрізняється за регіонами. У чотирьох із них (Київська, Одеська та Черкаська області, м. Київ) оборот робочої сили є значущо вищим: від 67 до 70%. У Донецькій, Івано-Франківській, Рівненській та Тернопільській областях цей показник був значущо меншим: від 47 до 52,5%. В інших областях плинність кадрів близька до середньоукраїнської. 

Про що говорять ці дані?

Наші попередні дослідження свідчать, що низькі показники обороту робочої сили частіше, ніж високі, свідчать про кризову ситуацію на ринку праці. В усіх регіонах домінують робочі місця з низькою якістю трудових відносин та політики відбору та мотивації, з небезпечними або некомфортними умовами праці. Тому надмірний в інших умовах оборот робочої сили частково компенсує низьку якість робочих місць за рахунок підвищення шансів працевлаштування. Можливість заміни небажаних робочих місць іншими зберігає ілюзію кращої трудової кар’єри, що не дозволяє ситуації на ринку праці стати надто депресивною.

Тривалість пошуку роботи – в середньому півроку

За нашими оцінками, в середньому третина зайнятих, більшість випускників навчальних закладів та осіб, що були економічно неактивними з інших, переважно сімейних, причин, опиняються хоча б ненадовго безробітними і активно шукають роботу (загалом це близько 6 млн осіб на рік). Із них приблизно половина знаходять нову роботу одразу, а близько 3,2 млн осіб шукають роботу певний час і фіксуються ДССУ як такі, що були безробітними протягом тижня. 

Середня тривалість пошуку роботи – 6 місяців. У більшості областей цей показник становить 5-7 місяців. Проте в трьох регіонах вона помітно вища (Вінницька та Дніпропетровська області – 8 місяців, м.Київ – 9 місяців). У Житомирській, Закарпатській, Івано-Франківській, Одеській, Рівненській та Тернопільській областях тривалість пошуку роботи помітно нижча за 4 місяці.

Причини безробіття

Безробітні, які активно шукають роботу, покинули попередню роботу переважно за власним бажанням (36% у 2018р. за даними Держстату). Цей показник різниться від 15% у Чернівецькій області до 48% у м.Києві. Звільнення з економічних причин – на другому місці серед чинників звільнення (21%), і розкид цього показника також значний – від 40% у Харківській області до 1% в Одеській та Тернопільській областях. Лідирують за часткою звільнених через сезонну роботу Одеська, Миколаївська та Полтавська області. Непрацевлаштовані після закінчення закладів освіти від 0% безробітних у Харківській області до 33% у Чернівецькій.

Способи пошуку роботи: особисті зв’язки проти Служби зайнятості

Найбільш поширеними способами пошуку роботи були звернення по допомогу до Служби зайнятості (36,9%) та пошук через особисті зв’язки (30,6%). Причому, якщо особисті зв’язки традиційно входять до переліку найпоширеніших способів пошуку роботи за весь час статистичного спостереження за українським ринком праці (з 1995 року), то популярність пошуку за допомогою Державної служби зайнятості поступово зростала від 25% на початку двохтисячних років до сьогоднішніх 37%.

Разом із тим, мабуть, за жодним іншим показником регіони так не відрізняються як за питомою вагою різних способів пошуку роботи (рис. 3).

Рисунок 3. Регіональні відмінності способів пошуку роботи

Джерело: опитування ДССУ «Економічна активність населення»

 

Якщо у Житомирській області до послуг ДСЗУ зверталися 94%, а у Чернігівській 69% безробітних, то у м. Києві – лише 9%, а на Закарпатті – 7%.

Загалом, чим більше вага особистих зв’язків під час пошуку роботи, тим менше люди звертаються до Служби зайнятості.

Виняток із цього правила – регіони, де розвинений пошук роботи через інтернет. Так, у Києві 51% безробітних шукали роботу в інтернеті, у Київській області – 38%. Відповідно, питома вага як послуг ДСЗУ, так і особистих зв’язків тут нижча. 

Заслуговує уваги той факт, що різні способи пошуку роботи притаманні різним категоріям безробітних (рис. 4).

Рисунок 4. Методи пошуку роботи за причинами звільнення, %

Так, пошук через інтернет є більш характерним для молоді, яка не змогла працевлаштуватися після закінчення навчання (27%). Послугами ДСЗУ переважно користувалися особи, робота яких має сезонний характер (58%), вивільнені з економічних причин (48%) та звільнені у зв’язку із закінченням строку контракту (46%). 

Таємнича зарплата

Основними причинами безробіття та високої плинності кадрів на українському ринку праці є неузгодженість ціни та професійної кваліфікації попиту і пропозиції.

Українського роботодавця переважно цікавить результат діяльності підприємства – товар чи послуга певної якості, продаж яких забезпечує отримання максимального доходу. У виборі технології виробництва керівники підприємств виходять із критеріїв керованості та мінімізації витрат. Працівника технологія виробництва цікавить мало, хоча саме вона визначає вимоги та функціонал його робочого місця. У центрі уваги працівника – максимізація можливості заробляти враховуючи наявні у нього навички та знання. 

Тому ні у роботодавців ні у працівників сьогодні не існує потужних стимулів до впровадження таких технологій, які були б оптимальними одночасно для вироблення товарів та розділення завдань між працівниками у відповідності до їхніх бажань і здібностей, а також перспектив розвитку людського капіталу. В результаті головний предмет торгу на ринку праці – зміст праці, обсяги та вимоги до робочої сили – залишається невизначеним для усіх сторін. Іншими словами, на ринку праці, на відміну від багатьох інших ринків, в межах однієї угоди продаються і купуються різні речі. Це ускладює формування єдиної адекватної ціни навіть за однакову працю, а будь-яка ціна, що стихійно склалася на ринку і набула сили інерції (тренду), деформує стимули до узгодження попиту і пропозиції. Гіпотетично ці розбіжності мали б вирішуватися за рахунок більшої формалізації та стандартизації змісту та обсягів праці, а також вимог до робочої сили. Однак сьогодняшні соціальні та управлінські інститути на це на налаштовані. 

Зокрема, доступна інформація про зарплати мала б посилати роботодавцям та працівниками адекватні сигнали про те, які навички найпотрібніші на ринку. Однак, сьогодні зарплата – найменш достовірна характеристика ринку праці. Роботодавці приховують справжні розміри оплати праці перед державою заради фіскальної економії на ЄСВ та ПДФО, перед власними співробітниками заради можливості приховати не завжди обґрунтовану диференціацію зарплат всередині підприємства, перед шукачами роботи заради приваблення найкращих претендентів та найбільшої їх кількості або навпаки – для «відлякування» окремих категорій претендентів, коли підприємства вимушені виставляти вакансії на публічну оферту або шукають невибагливих працівників.

Шукачі роботи викривлюють інформацію про розмір зарплати, на яку вони могли б погодитися, як з маркетингових міркувань, так і через неточну інформацію про ціну відповідної праці на конкретному ринку.

Тому наявна інформація щодо розміру заробітних плат має цінність тільки для загальних висновків на регіональному та макроекономічному рівні. Отже вивчення структурних диспропорцій ринку праці вимушено здійснюється за допомогою прямого порівняння відмінностей у кількості вакансій та резюме у професійно-кваліфікаційному розрізі.

Ми вже згадували, що провідним публічним способом пошуку роботи для українських безробітних виступають послуги ДСЗУ (про це повідомили 37% безробітних у 2018 році), а другим – інтернет (ним користувалися 15% безробітних). Відповідно інформацію про «офіційний ринок праці» ми візьмемо у ДСЗУ та доповнимо її даними репрезентативного представника інтернет-посередництва на ринку праці – сайту Work.ua. 

Класифікація професій

Державна служба зайнятості України інформацію про вакансії та резюме форматує та надає згідно з критеріями державного класифікатора професій ДК 003:2010. Сайт Work.ua ним не користується. Він надає записи вакансій та резюме у авторській редакції, а для їх групування та класифікації використовує власні критерії. Тому пряме поєднання чи порівняння згрупованих даних ДСЗУ та сайту Work.ua неможливе. Ми спираємося на методологію групування інформації і назви категорій ДСЗУ, а інформацію сайту Work.ua підключаємо лише тоді, коли вона може бути виражена в категоріях державного класифікатора професій. Це певною мірою шкодить точності, однак, оскільки аналізовані джерела працюють в дещо різних сегментах, загальна картина буде повнішою.

Державний класифікатор професій ДК 003:2010 ділить усі можливі роботи на 9 професійних груп, ранжованих в напрямку зменшення рівня кваліфікації. Ось ці групи:

Перша – законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери (для них головною трудовою ознакою є управління іншими працівниками або процесами). Їх у 2018р. в структурі зайнятих було 8,1%.

Друга та третя – професіонали та фахівці, що здатні самостійно і завершено виконувати роботи, пов’язані переважно з обробкою інформації (29,6%).

Четверта – технічні службовці, які виконують допоміжну, переважно офісну, роботу для працівників 1-3 групи. (2,9%).

П’ята – працівники торгівлі та сфери послуг, які безпосередньо здійснюють операційну діяльність відповідних підприємств (16,7%).

Шоста, сьома та восьма – кваліфіковані робітники різних галузей та різного ступеню володіння технікою (23,5%).

Дев’ята – роботи, що не потребують професійної кваліфікації, – найпереважно найпростіші професії, або ті, яким можна швидко навчитися на практиці (19,1%).

На практиці стійкий розвиток забезпечують збалансована і домінуюча комбінація професіоналів, фахівців та кваліфікованих та експлуатаційних робітників. Керівництво, технічне обслуговування має орієнтуватися на раціональну, а найпростіші роботи на беззаперечну мінімізацію.

За класифікацією професій від Держстату (див. врізку), найбільш затребуваними на ринку були працівники 6-8 та 2-3 груп, тобто кваліфіковані робітники, професіонали та фахівці (рис. 5). Втім, пропозиція перевищувала попит лише у категоріях «керівники та менеджери», кваліфіковані робітники сільського господарства та незначно – технічні службовці. Отже, немає необхідності обмежувати виїзд за кордон трудових мігрантів, які працюють у сільському господарстві.

Рисунок 5. Кількість безробітних на 1 вакансію за кваліфікаційними групами

Джерело: дані ДСЗУПримітка: значне перевищення кількості безробітних над кількістю вакансій у сільському господарстві є сезонним фактором.

 

Протягом 2019 року найбільшим попитом (понад 3 вакансії на одного працівника) користувалися асистенти вчителів, касири, кондуктори, електромонтери та слюсарі, а також вантажники та працівники з утримання будинків. 

Дані сайту Work.ua дозволяють доповнити картину співвідношення попиту і пропозиції на ринку праці у професійно-кваліфікаційному розрізі. Вони в принципі відповідають загальним трендам офіційного ринку вакансій лише щодо першої групи: законодавців та управлінців. За ними дані сайту, так само як і дані ДСЗУ, говорять про суттєве перевищення пропозиції робочої сили над кількістю відповідних вакансій. Тільки на сайті Work.ua це перевищення утричі більше, ніж у ДСЗУ, – 6,2 резюме на одну вакансію. Ситуація у сегменті працівників торгівлі та сфери послуг діаметрально протилежна. Сайт Work.ua на відміну від ДСЗУ фіксує значну перевагу відповідних резюме над кількістю вакансій. Ми не маємо надійної інформації щоб пояснити такі розбіжності. Можливо, вони пов’язані з різною привабливістю робочих місць за ціною та перспективами кар’єрного росту офіційного та інтернет сегменту українського ринку праці, а може, з більшою активністю тих категорій населення, які надають перевагу пошуку роботи через інтернет, ніж користуванню послугами ДСЗУ.

На завершення статті як приклад представимо найбільш затребувані та дефіцитні роботи за різними професійно-кваліфікаційними групами, що актуальні для більшості регіонів України. Більш детально цю інформацію можна переглянути на офіційному сайті Державної служби зайнятості України в рубриці аналітична та статистична інформація регіонів.

Група Дефіцитні за вакансіями (більше ніж в 12 регіонах) Дефіцитні за кадрами (більше ніж в 12 регіонах)
1. Законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери (управителі). Головний бухгалтер. Головний економіст. Директор (начальник, інший керівник) підприємства. Завідувач господарства. Завідувач складу. Заступник директора. Заступник начальника відділу. Керуючий магазином. Менеджер (управитель) із збуту або постачання. Начальник відділу. Керівники фінансових, бухгалтерських, економічних, юридичних та адміністративних підрозділів та інші Керівник гуртка. Майстер (різних напрямів та галузей). Менеджери (управителі) торгівлі, Маркетингу та логістики.
2. Професіонали. Економіст, Спеціаліст державної служби (місцевого самоврядування), Юрист, Соціальний працівник, Викладач, Агроном.  Викладач ЗВО. Вчитель закладу середньої освіти. Вихователь дошкільного навчального закладу. Інженер (виробництво, електроніка, охорона праці, програмування).Практичний психолог. Інспектор. Керівник музичний.
3. Фахівці. Інспектор з кадрів. Представник торговельний. Технік-лаборант. товарознавець. Фельдшер. Агент торговельний. Бухгалтер. Вихователь. Експедитор. Технічний-фахівець електрик дільниці. Лаборант (медицина та освіта). Сестра медична. фармацевт. Механік. Технік.
4. Технічні службовці. Адміністратор (господар) залу. Діловод. Касир (банку, підприємства, контролер). Листоноша (поштар). Обліковець. Оператор комп’ютерного набору. Секретар. Адміністратор. Касир торговельного залу.
5. Працівники сфери торгівлі та послуг. Молодша медична сестра  з догляду за хворими. Охоронець. Перукар (перукар – модельєр). Продавець непродовольчих товарів. Бармен. Кухар. Молодша медична сестра (санітарка, санітарка-прибиральниця, санітарка-буфетниця та ін.). Офіціант. Продавець продовольчих товарів. Продавець-консультант. Соціальний робітник.
6. Кваліфіковані робітники сільського, лісового та рибного господарства Дояр. Овочівник. Оператор машинного доїння. Робітник з комплексного обслуговування сільськогосподарського виробництва. Робітник на лісокультурних (лісогосподарських) роботах. Робітник фермерського господарства. Тваринник. Озеленювач. Оператор птахофабрик та механізованих ферм.
7. Кваліфіковані робітники з інструментом. Слюсар з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування. Верстатник деревообробних верстатів. Електрогазозварник. Електрозварник ручного зварювання. Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування. Маляр. Муляр. Пекар. Робітник з комплексного обслуговування й ремонту будинків. Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів. Слюсар-ремонтник. Слюсар-сантехнік. Столяр. швачка.
8. Робітники з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин Оператор заправних станцій. тракторист. Тракторист-машиніст сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва. Водій автотранспортних засобів. Водій навантажувача. Дорожній робітник. Машиніст (кочегар) котельної. Оператор котельні. Токар.
9. Найпростіші професії. Вагар. Прибиральник службових приміщень. Робітник з благоустрою. Вантажник. Двірник. Комірник. Кухонний робітник. Опалювач. Підсобний робітник. Прибиральник територій. Робітник з благоустрою. Сторож. Укладальник-пакувальник.
Автори
  • Олександр Цимбал, доктор економічних наук, завідувач відділу дослідження ризиків у сфері зайнятості населенн, Олег Ярош, кандидат економічних наук, провідний науковий співробітник відділу дослідження ризиків у сфері зайнятості населення (Інститут демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України)

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний