Beta

Уривок з книги «”Захисники галактики”: влада і криза в чоловічому світі»

4 Липня 2020
FacebookTwitterTelegram

Якими чоловіки бачать себе і якими їх бачать інші, чого від них сподіваються і вимагають, за що засуджують і карають, як це позначається на можливостях самореалізації в суспільстві та загальній якості життя, як історично розвивалися уявлення про маскулінність і чому нині можемо говорити про кризу маскулінності — соціологиня Тамара Марценюк пропонує відповіді на ці та багато інших запитань, спираючись на широку джерельну основу та власну дослідницьку роботу. 

Публікуємо уривок з книжки, яку презентувало видавництво «Комора», з ілюстраціями Марії Кінович.

Чоловіки та ринок праці

Становище чоловіків на ринку праці суперечливе. З одного боку, відповідно до даних Міжпарламентської спілки[1], станом на осінь 2019 року загалом у світі чоловіки посідають 75 % місць у пар­ламентах, до того ж у десяти країнах частка чоловіків у парла­ментах приблизно на рівні 95–100 % (Ємен, Оман, Нігерія, Кувейт, Гаїті та інші). Серед найбагатших людей світу 2019 року (за рей­тингом Forbes[2]) також переважно чоловіки — 89 %. Гендерний розрив у оплаті праці жінок і чоловіків досі суттєвий: у середньому в світі він становить 23 %, як свідчать дані ООН[3].

Розпад Радянського Союзу й початок становлення незалеж­ності України стали періодом економічної та соціальної кризи, спричиненої переходом до ринкових принципів функціонуван­ня. Переорієнтація ціннісних установок, зміна типів економічної активності й політичної поведінки, руйнування системи соціального захисту викликали процес трансформації гендерних відно­син радянського часу та спонукали зміни в уявленнях про геге­монну маскулінність і «справжнього» чоловіка.

Криза маскулінності у сфері праці стосується й поразки в га­лузі професійного кар’єрного зростання, що також пов’язано зі зміною економічної ситуації в країні. Ідеться передусім про не­стабільну зайнятість, переорієнтацію на сервісну економіку, що призвело до безробіття чоловіків у сфері виробництва, стигма­тизації чоловіків, які втратили «справжню» чоловічу роботу (за­звичай ту, що ґрунтувалася на фізичній праці). Далеко не всі чо­ловіки змогли успішно пристосуватися до нових економічних умов. І лише деякі стали так званими новими українцями, бізнес-менами й олігархами — «мрією» нової ринкової економіки. Ті, хто не зміг переорієнтуватися на нові економічні відносини та при­стосуватися до викликів пострадянських суспільних трансформацій, нерідко вдавалися до певних форм деструктивної поведінки: самогубств, бездомності, алко- й наркозалежності, домашнього насильства тощо.

Гегемонна маскулінність у цьому разі виявилася важкодосяж­ною. Для чоловіків важливо порівнювати себе з іншими чолові­ками та зіставляти свої успіхи з їхніми. Саме зіставлення з ін­шими, успішнішими у сфері кар’єри чоловіками часто нищить оцінку власної маскулінної спроможності. Страх видаватися в очах інших чоловіків недостатньо мужнім може бути реаль­ною перепоною на шляху вибору професії, особливо якщо йдеть­ся про так звані жіночі професії.

Результати соціологічного дослідження «Сучасне розуміння маскулінності: ставлення чоловіків до гендерних стереотипів та насильства щодо жінок» (2018) показують виклики, з якими сти­каються чоловіки на ринку праці. Зокрема, 38% зайнятих респон­дентів погодилися: вони часто відчувають пригнічення через те, що не мають достатньо роботи або заробітків. 30% респондентів зазначили, що часто перебувають у стресовому стані, оскільки мають занадто багато роботи або змушені працювати у важких умовах[4]. Стреси внаслідок недостатніх заробітків або надмірної зайнятості більшою мірою відчували чоловіки з нижчим рівнем освіти, тоді як на важкі умови праці більше скаржилися чолові­ки з професійно-технічною освітою[5].

Гендерна сегрегація ринку праці та чоловіки

Професії, які опановують чоловіки, є ризикованими, і ступінь їхньої небезпечності виправдано підсилюється ідеологією маскулінності, яка вимагає, щоб чоловіки зберігали непохитність і витривалість перед загрозою небезпеки.

Майкл Кіммел «Гендероване суспільство»

Якщо говорити про становище чоловіків на ринку праці, то перед-усім варто зазначити, що вони отримують патріархатні диві­денди — привілеї у вигляді вищої заробітної плати, вищих шан­сів на працевлаштування та кар’єрне зростання, мають більше власності.

Чудовий приклад наводить соціологиня Тетяна Бурейчак у стат­ті «Глобалізація та влада чоловіків». Авторка пише про «невиди­мість» маскулінності в дискусіях про владу та щодо володіння матеріальними ресурсами: «Яскравим прикладом такої невиди­мості гендеру чоловіків є окремі списки найвпливовіших лю­дей світу та найвпливовіших жінок світу, які укладаються ві­домими міжнародними аналітичними виданнями, наприклад Forbes. Хоча формально перші включають жінок, імена чолові­ків у цих списках переважають, і це сприймається як норма»[6]. З одного боку, окремі списки відомих чи успішних жінок — це метод позитивної дії, тобто підтримка видимості жінок у тих сферах, доступу до яких ще не так давно вони не мали. З іншо­го боку, позитивна дія (або позитивна дискримінація, як її часті­ше називають) повинна бути тимчасовим засобом і має скасо­вуватися після поліпшення ситуації. Хоча ми бачимо: в Україні дотепер публікують рейтинги «100 найвпливовіших жінок Украї-ни» і «100 найвпливовіших людей України». У другому з них чо­ловіки становлять суттєву більшість[7]. Вертикальна гендерна сегрегація ринку праці (чоловіки обіймають більшість посад і володіють основними економічними ресурсами) досі актуаль­на в сучасному світі. Звісно ж, із поправкою на те, що далеко не всі чоловіки мають доступ до ресурсів.

На думку соціолога Майкла Кіммела, влада чоловіків розгля­дається в контексті двох сфер — публічної та приватної, що умож­ливлює використання термінів «публічний патріархат» і «при­ватний патріархат»[8]. Перший передбачає домінування чоловіків на владних позиціях у сфері оплачуваної праці, другий — особли­ві емоційні та сімейні взаємини, що відтворюють домінування чоловіків у приватній сфері. Обидва різновиди патріархату взає­мозалежні, а їхню специфіку зумовлено локальними та культур­ними особливостями. До речі, у дослідженнях одним із чинників гендерного розриву оплати праці між чоловіками й жінками якраз називають непропорційне навантаження жінок сімейни­ми обов’язками[9].

Репродуктивна (доглядова й хатня) праця не є закріпленою за чоловіками, вони натомість сприймаються як головні годуваль­ники родини, «гаманці» та «банкомати». Ринок праці виступає гендерно сегрегованою сферою, де гегемонна маскулінність є нормою. Прикладом її втілення є передусім гендерний розрив у оплаті праці чоловіків і жінок. Чоловіки успішно користуються патріархатними дивідендами — суспільними уявленнями про те, що саме чоловікам варто платити більше. Окрім того, чоловіки схильні просити більшу зарплату та шукати радше більш опла­чувану або традиційно чоловічу роботу. Коли я вивчала базу ре­зюме одного з найбільших кадрових порталів України hh.ua, то виявила такі тенденції[10]. Повністю або майже повністю «чоло­вічими» профгалузями виявилися «безпека» (4 % жінок), «інста­ляція та сервіс» (5 %), «автомобільний бізнес» (9 %), «видобуток сировини» (9 %), «робочий персонал» (15 %), а також «інформацій­ні технології» (16 %). Чоловіки хочуть працювати в таких добре оплачуваних і престижних галузях, як фінансовий менеджмент, фінансовий аналіз, бюджетування і планування, фінансовий контроль, планово-економічне управління. У світовій економіці виявлено закономірність: чоловіки та гроші притягують одне од­ного. Якщо десь підвищуються зарплати, там збільшується част­ка чоловіків, що працюють. І навпаки: прихід до якоїсь трудової сфери чоловіків активно стимулює зростання зарплати.

2012 року зарплатні сподівання чоловіків і жінок відрізнялися[11]. Попри в середньому однаковий рівень освіти, зазначе­ний у резюме шукачів і шукачок, їхні фінансові сподівання були відмінними. Середня бажана зарплата для жінок, яка зазначе­на в резюме за 2012 рік, — 3100 грн на місяць. У чоловіків вказана середня винагорода праці була більша в 1,7 раза і становила 5200 грн. Водночас один із чинників різних фінансових сподівань стосувався досвіду роботи жінок і чоловіків. У чоловіків, порівня­но з жінками, його більше: майже половина претендентів чолові­чої статі (48 %) мали понад шість років досвіду роботи. І лише тре­тина жінок (33 %) могли похвалитися такими здобутками.

Явище горизонтальної гендерної сегрегації передбачає існу­вання так званих типових чоловічих і жіночих професій у суспіль­стві. Пожежник — робота для «справжніх чоловіків», як стверджує реклама в метрополітені. Чоловіки зводять будівлі, водять різні транспортні засоби, займаються політикою, охороняють державу, ведуть переговори, працюють дипломатами тощо. Сфера ринку праці з традиційно «чоловічими» професіями часто закрита для жінок. Низка робіт із суто «чоловічих» сфер (видобувна промис­ловість, безпека, робочий персонал, виробництво тощо) передба­чають важкі умови праці, тому жінки можуть бути відстороне­ні від них на законодавчому рівні. В Україні лише 2017 року було скасовано перелік «важких робіт та робіт зі шкідливими й небез­печними умовами праці», затверджений Міністерством охорони здоров’я 1993‑го. До цього переліку належало понад 400 профе­сій[12], серед яких, наприклад, обробник риби, зайнятий на рубан­ ні голів червоної риби (виходить, рубати голови іншій рибі мали змогу жінки); водій автомобіля, який працює на автобусі з кіль­кістю місць понад 14 (крім зайнятого на перевезеннях у межах підприємств, міських, приміських і перевезень у сільській міс­цевості протягом однієї денної зміни, за умови незалучення до технічного обслуговування й виконання ремонту автобуса); пра­цівники, зайняті на вирощуванні, збиранні, транспортуванні та первинній обробці тютюну; тракторист-машиніст сільськогоспо­дарського виробництва, який працює на тракторах, комбайнах та інших самохідних сільськогосподарських машинах тощо.

Ці небезпечні професії (наприклад, шахтар, пожежник, ван­тажник, машиніст, кочегар тощо) зараховують до «скляного під­валу» — сфери ринку праці, призначеної для «справжніх чолові­ків». Гегемонна маскулінність виправдовує це виведенням жінок з-під ризику для здоров’я та життя, а водночас може передбачати вшанування за героїзм і матеріальні винагороди (доплатами за важкі умови праці) виконавцям. Так держава, замість того щоб реформувати небезпечні сфери й надавати безпечні умови пра­ці для всіх — не тільки для жінок, а й для чоловіків, — рекламує не­безпечну роботу, акцентуючи на ідеології «справжньої маскулін­ності». Наприклад, у Київському метрополітені було розміщено рекламу роботи пожежника зі словами: «Робота для справжніх чоловіків». Тим часом умови праці на пожежних станціях варто поліпшити, а обладнання — модернізувати.

Водночас чоловіки не надто охоче йдуть у традиційно «жіночі» сфери праці, які передбачають догляд і обслуговування інших людей (особливо дітей), загалом роботу з людьми, тобто коли репродуктивна праця з приватної сфери переходить у публіч­ну. Наприклад, учителювання стало фемінізованою діяльністю. Хоча навіть у цій професії видно гендерну сегрегацію — як вер­тикальну, так і горизонтальну. В Україні 81 % учителів середньої та старшої шкіл — це жінки. У початковій — переконливі 99 %. Зате присутність чоловіків на посадах директорів у школах I–III сту­пенів відчутніша — 33 %[13]. Гендерний експерт, кандидат соціологіч­них наук Олег Марущенко зазначає, що чоловіки потрібні шкіль­ній освіті з профорієнтаційної причини. «Коли школярі не бачать хороших прикладів для наслідування, вони часто не сприйма­ють педагогічну професію як щось варте уваги, реально досяжне для себе. Не виключаю, що таким чином українська школа втра­тила певну кількість справжніх учительських талантів. Але не тому, що їхніми носіями були хлопці, а тому, що хлопці також можуть мати таланти в педагогіці»[14].

Книга вийшла за підтримки Heinrich Böll Foundation, Бюро Київ — Україна.

[1] Inter-Parliamentary Union, information provided by National Parliaments by 1st Octo­ber 2019 / http://archive.ipu.org/wmn-e/world.htm

[2] www.forbes.com/billionaires

[3] Equal pay for work of equal value, UN Women / www.unwomen.org/en/news/in-focus/ csw61/equal-pay

[4] Сучасне розуміння маскулінності: ставлення чоловіків до гендерних стереотипів та насильства щодо жінок. К.: UNFPA Ukraine, 2018. С. 34.

[5] Там само.

[6] Бурейчак Т. Глобалізація та влада чоловіків / Гендерний журнал «Я». 2013. № 33 «Ген­дер і глобалізація». С. 4–5.

[7] Президент, бізнесмен і силовик: хто очолив ТОП-100 найвпливовіших людей України / Дзеркало тижня, 30 серпня 2018 р.

[8] Kimmel M. Globalization and its mal(e) contents: the gendered moral and political economy of terrorism / International Sociology, 2003. № 18. P. 603–618.

[9] Жінки і чоловіки в енергетичному секторі України: дослідження 2018–2019 років. К., 2019. С. 45.

[10] Марценюк Т. Гендерна сегрегація ринку праці: яку роботу шукають жінки і чоло­віки (на прикладі бази резюме і вакансій на hh.ua) / Журнал соціальної критики «Спільне», випуск «Гендер і праця». № 6. 2013. С. 89–95.

[11] Там само. С 91.

[12] Про затвердження Переліку важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок / Міністерство охорони здоров’я України, наказ № 256 від 29.12.93 / https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0051‑94#Text

[13] Головіна О. Освіта — суто жіноча справа? Або навіщо чоловіки у школі / Нова укра­їнська школа, 9 березня 2019 р. / http://nus.org.ua

[14] Там само.

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний