Звірства росіян у Бучі на Київщині, знищення маріупольських полового будинку та драматичного театру, вбивство 52 українців на залізничній станції у Краматорську. На всі ці злочини росія відповідала «це постановка». Спочатку росія заперечувала свою причетність до воєнних злочинів в Україні, а тепер шукає у кожному цивільному об’єкті «законну воєнну ціль».
«Это всё постановка», або як все починалося
У Бучі росія жорстоко вбила щонайменше 1137 людей. Утім, довгий час всі рупори кремля в унісон повторювали: всі звірства у містечку біля Києва — справа рук українських військових. І це попри численні фото-, відеодокази та свідчення очевидців, які доводили вину росіян.
У випадку з бомбардуванням маріупольського полового будинку росія запевняла: лікарню підірвали зсередини «азовці». Цю версію підтримували як на офіційному рівні, зокрема голова російського мзс сергій лавров, так і в найбільш маргінальних росЗМІ та телеграм-каналах. Аргументами слугувало й те, що нібито на місці подій занадто швидко з’явилися журналісти та військові.
Запам’ятайте цей прийом — його росія використовуватиме і пізніше.
Аналогічно у випадку із драмтеатром у Маріуполі: російська влада запевняла, що не бомбардувала будівлю із величезним написом «ДІТИ» поруч. І взагалі, за логікою росії, у всіх бідах Маріуполя завжди були винні ефемерні «екстремісти» та/або бійці полку «Азов».
8 квітня окупанти завдали ракетного удару по залізничному вокзалу в Краматорську. Тоді «РИА Новости» опублікували заплановану новину про вибух до того, як він фактично стався, а деякі російські телеграм-канали одразу висунули версію про удар по скупченню ЗСУ. Щойно стало очевидно, що удар було завдано по цивільних, риторика росії змінилася: за новою версією, Україна хотіла «зірвати евакуацію» (яку сама проводила) та «прикритися мирними жителями». Заперечувала росія і застосування ракети «Точка У», хоча використання цих комплексів військами рф раніше вже підтверджували незалежні розслідувачі.
Однак з часом росії довелося поступово змінити тактику і почати визнавати обстріли. Хоча як визнавати: тепер у кожному ударі по цивільній інфраструктурі росія вбачає «законну воєнну ціль».
«Законная военная цель», або як росія (не) виправдовується тепер
27 червня росія завдала ракетного удару по ТЦ «Амстор» у Кременчуці. У цьому теракті російські пропагандисти почали з прийому «Буча 2.0.» та «Краматорськ 2.0.» (із натяком на постановку). А тепер пригадайте бомбардування маріупольського пологового будинку: росія заявила, що журналісти та військові з’явилися занадто швидко. Справа у тому, що аналогічні заяви лунали і у випадку з «Амстором». Мовляв, якщо поруч були лише військові, а цивільних взагалі не видно на відео з місця теракту, то ТЦ використовували як військову базу.
Нагадаємо, через півтори доби після удару по «Амстору» Володимир Зеленський опублікував відео, на якому чітко видно влучання ракети у ТЦ (а не ангари поруч чи нафтопереробний завод за 14 км від «Амстору», як запевняла рф). Тоді пропагандистам і довелося визнати, що подібні теракти — це «оказание перманентного давления на психику населения вражеского государства». І врешті-решт, «мы будем бить туда, куда будем считать нужным», — підсумував ворог.
9 липня росія завдає ракетного удару по житловому будинку у Часовому Яру на Донеччині. В результаті загинули 47 людей. Цього разу росія взагалі не заперечувала свій теракт. Однак причини удару по житловому будинку звісно ж перекрутила. Зокрема псведофактчекінговий телеграм-канал «Война с фейками» «спростував фейк» про те, що удар завдали по житловому будинку і загинули його мешканці. Там нібито базувалися ЗСУ та іноземні найманці.
14 липня росія здійснила теракт у центрі Вінниці. Міноборони рф спочатку вустами пропагандистки маргаритиі симоньян, а потім і офіційно озвучило такі версії: ніби в Будинку офіцерів був «тимчасовий пункт нациків» і «зустріч командування Повітряних сил України». Як і у випадку із Часовим Яром, росія не приховувала удару по мирному місту, а одразу знайшла «законну воєнну ціль».
Наступного дня, 15 липня росія знищує ракетами 2 університети в Миколаєві. Вже знайомі вам псведофактчекери з каналу «Война с фейками» одразу заявлять: це не мирні об’єкти, а місце розміщення бійців Нацгвардії України. А відтак — чергова «законна воєнна ціль».
Навіщо рф змінила риторику?
Поспостерігайте за коментарями росіян у соцмережах під кадрами з місць терактів рф, під постами про «КАЛИБРовки» (так російські телеграм-канали називають запуски ракет по містах України) та повідомленнями про постраждалих та загиблих. Цілковите схвалення вбивств українців, при чому байдуже — військових чи дітей. Відтак визнання атак по цивільних об’єктах посилює образ «сильної держави», «визволителя» та «старшого брата», який наводить порядки в Україні, «денацифікує» та «демілітаризує» Україну.
Ба більше, зараз росія через визнання атак по мирних об’єктах поступово формує та просуває наратив про те, що Україні, аби уникнути ще більших жертв у цій війні, необхідно погодитися на мирні перемовини. Тобто здатися.
Тож через зміну риторики росія, вочевидь, намагається досягти кількох цілей. По-перше, посіяти паніку серед українців, зокрема тих, хто залишилися на тимчасово окупованих територіях, зневірюючи їх та хитаючи довіру до ЗСУ і влади. По-друге, закріпити у росіян образ «непереможної держави-визволителя», яка знищує тільки воєнні цілі. І по-третє, переконати західну аудиторію, що із тероризмом рф неможливо нічого вдіяти, тому до миру треба примушувати Україну, при чому будь-якою ціною (наприклад, ціною територій).
Практичний висновок для українців: не ігнорувати сигнали повітряних тривог і пам’ятати, що для ворога немає різниці, куди бити. Будь-який житловий будинок в очах росіян перетворюється на «законну воєнну ціль». А для влади та громадянського суспільства — просувати серед міжнародної спільноти та урядів інших країн, що росія — держава-терорист, яка навіть сама визнає це у своїх публічних заявах. Однак із тероризмом росії потрібно не миритися, а боротися економічними, дипломатичними та, врешті-решт, військовими важелями.
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
