Волонтерство у формальній освіті: бути чи не бути?

Що пропонує законопроєкт та чому справа не дійшла до голосування?

У вересні 2023 року депутати на чолі з Романом Грищуком подали на розгляд Верховній Раді законопроєкт про сприяння розвитку волонтерства та визнання результатів волонтерської діяльності (№10026 від 11.09.2023). 

Законопроєкт пропонував, щоб результати волонтерської діяльності були визнані та зараховані в системі формальної освіти, зокрема включені до документів про формальну освіту. При цьому організації, які залучають волонтерів, видавали б їм сертифікати, де вказано напрям, період волонтерської діяльності та кількість відпрацьованих годин, а керівники освітніх закладів сприяли розвитку волонтерської діяльності. На думку авторів, законопроєкт мав наблизити законодавство України до законодавства ЄС. 

Проте як Офіс підтримки реформ, так і Науково-експертне управління ВР зазначили, що у Євросоюзі волонтерство стосується неформальної освіти, а не формальної, як пропонує законопроєкт. Також, відповідно до висновку комітету, проти законопроєкту виступило Міносвіти. Воно зауважило, по-перше, що формальна освіта передбачає досягнення «визначених стандартами освіти результатів навчання» та «здобуття кваліфікацій, що визнаються державою», а волонтерська діяльність полягає в наданні волонтерської допомоги, а по-друге, що визнання та зарахування результатів волонтерства не має поширюватися на сферу загальної середньої освіти, адже всі учні мають проходити річне оцінювання або державну підсумкову атестацію, щоб визнати результати навчання, отримані через неформальну освіту.

Іншими словами, оскільки волонтерство не входить до освітнього стандарту, то включати його до офіційних документів про освіту не можна. 

На нашу думку, включення волонтерства як компонента шкільної програми – це хороша ідея. Проте як запровадити цю ідею так, щоб школярі насправді (а не на папері) долучалися до волонтерської діяльності? Поглянемо на досвід інших країн.

Сполучені Штати Америки

Сьогодні США мають одну з найбільш розвинених культур волонтерства, інтегровану в освітню систему. Основна мета волонтерства у США – принесення користі своїй громаді та установам, які в ній працюють. Волонтерською діяльністю може бути догляд за пацієнтами у лікарні, організація локального фестивалю, прибирання пляжу, репетиторство, активна діяльність у молодіжних радах та державних установах, просвітницька робота в рамках громадських організацій тощо. 

Вимоги щодо волонтерських годин для студентів різняться від штату до штату, а також залежать від типу школи: приватна чи державна. Деякі штати вимагають від своїх студентів займатися волонтерською діяльністю аби отримати диплом про повну середню освіту (кількість годин може варіюватися від 10 до 200 на рік), інші ж заохочують до волонтерства в рамках спеціальних курсів чи позашкільних клубів.

Школи у США серйозно підходять до реєстрації та відслідковування волонтерських годин. Це можна робити двома способами: через спеціально створені онлайн сервіси (наприклад,  x2VOL, MobileServe або GivePulse) або через паперові чи електронні форми, розроблені школами. У першому випадку школа створює запит на підтвердження кількості годин, присвячених певним учнем волонтерству, а громадська організація може підтвердити або відхилити цей запит. У другому разі студент заповнює форму власноруч із зазначенням кількості годин та описом волонтерської діяльності та надає цю форму організації, в якій він/вона волонтерили, для підпису.

Проте що, крім вимог школи, спонукає студентів присвячувати свій вільний час  розвиткові громади? Окрім розвитку навичок спілкування, здобуття академічного чи професійного досвіду, волонтерські години відіграють величезну роль під час вступу до вищих навчальних закладів у США. Хоча формальних вимог до кількості волонтерських годин університети не мають, активна позашкільна діяльність є одним із ключових факторів, які визначають долю абітурієнтів. Адже більшість американських закладів вищої освіти використовують комплексний підхід до оцінки кандидатів на вступ – окрім академічної успішності, кожен студент має проявляти лідерські якості та громадську активність.

Країни Європи

На рівні Європейського Союзу волонтерство переважно розглядається як можливість отримати навички, необхідні для подальшого працевлаштування чи розвитку кар’єри, тому більшість програм націлені саме на аудиторію старшу 18 років. Значний акцент робиться на міжнародному досвіді, можливостях подорожувати. Волонтерське залучення молоді документується, але не має прямого стосунку до системи формальної освіти. Волонтерство для школярів регулюється на рівні урядів окремих країн. 

У Великобританії немає законодавчої вимоги для учнів волонтерити, однак така діяльність заохочується на державному та приватному рівнях. Національна громадянська служба («The National Citizen Service») – це ініціатива за підтримки уряду, що пропонує програму активностей, націлених на розвиток соціальної відповідальності. Ця програма зазвичай проходить під час канікул та орієнтована на школярів віком 16-17 років. У рамках програми школярі розробляють та реалізують проєкти соціального впливу у своїх громадах. За результатами програми учасники(ці) отримують сертифікат, підписаний прем’єр-міністром. Досвід і навички, отримані в рамках NCS, можуть бути цінними для вступу до коледжу чи проходження співбесіди на роботу. Оскільки університети керуються комплексним підходом до відбору студентів(ок) та орієнтуються не лише на академічні успіхи, включення волонтерського досвіду може підсилити мотиваційний лист при вступі. 

На приватному рівні одна з найбільших програм – це Нагорода герцога Единбурзького («Duke of Edinburgh’s Award»). Програма має на меті заохотити молодь віком 14-24 роки брати участь в активностях, які, зокрема, просувають залученість до життя громади. Ця програма фінансується переважно приватними пожертвами. Школи допомагають організувати участь школярів у цій програмі та інколи надають їм фінансову підтримку. За результатами участі школярі отримують офіційний сертифікат, який можна включити до академічного портфоліо. Наявність такого сертифікату сприяє подальшому вступу до університету. Досвід волонтерства може посилити мотиваційний лист (Personal Statement) – один із критеріїв добору. Волонтерський досвід може стати доказом зацікавленості абітурієнта у певній галузі (а університети шукають мотивованих студентів) та здатності творити позитивні зміни.

Як і у Великобританії, у Швеції немає обов’язкової волонтерської діяльності для школярів та школярок. Водночас шведська система освіти наголошує на важливості участі школярів у соціальних та громадянських ініціативах поряд з академічним навчанням. Шведське національне агентство з питань освіти (Skolverket) надає школам рекомендації про включення соціальної та громадянської активності в їхні освітні програми та співпрацю з громадськими організаціями. Однак рішення ухвалюється на рівні громад: у деяких громадах волонтерство включають у програму навчання, і відвідування таких занять є вимогою для випуску зі школи. В інших громадах це залишається позакласною активністю.  

Школи самі визначають, чи вести облік позакласної діяльності учнів, включно з волонтерською роботою, та яким чином його вести. Для відслідковування волонтерської роботи використовуються паперові та онлайн журнали, додатки на кшталт Better Impact та Volunteer Mark. інструментами визнання волонтерства є сертифікати, нагороди, довідки, що підтверджують участь у волонтерській діяльності. Такі документи включають до документів про освіту (academic portfolios or records). Волонтерство дає перевагу для школярів(ок) при вступі до університету або подачі на різного роду стипендіальні програми. Такий досвід дозволяє підкреслити громадянську позицію, інтереси та цінності учня чи учениці.

В Австрії волонтерство пропонується як альтернативна служба: військовозобов’язані чоловіки, а також жінки, старше 17 років можуть податися на одну з трьох програм: 

• волонтерський соціальний рік, що передбачає допомогу людям із вразливих категорій, як-от люди старшого віку, з інвалідністю, біженці тощо; 
• волонтерський рік захисту довкілля, в рамках якого учасники допомагають в організаціях, що опікуються питаннями зміни клімату;
• програма вшанування пам’яті жертв Голокосту, миру і соціального служіння,  націлена на отримання волонтерського досвіду за кордоном. 

Волонтери, які беруть участь у таких програмах, отримують від уряду кишенькові гроші та оплату проїзду. Найчастіша мотивація брати участь у таких програмах для хлопців – альтернатива армійській службі, для дівчат – можливість спробувати певний вид зайнятості, отримати досвід самостійного життя, зокрема за кордоном, та важливі для подальшого працевлаштування навички. Прямого впливу на завершення школи чи вступу до вищих чи професійних навчальних закладів такий досвід не має. 

Узагальнивши цей досвід, можна визначити такі елементи інтеграції волонтерської діяльності в життя молоді:

• мотивація: вступ до університету або рядок в резюме, оскільки заклади вищої освіти та працедавці звертають увагу на громадську активність майбутнього студента або працівника та його/її прагнення набути певних навичок. Інколи мотивацією волонтерських програм є можливість подорожувати (познайомитися з іншою країною) або набути корисні знайомства;
• перевірка/сертифікація: використання перевірених платформ для сертифікації волонтерських годин, що значно полегшує питання трекінгу та знижує корупційні ризики;
• регулювання: регулювання на національному рівні або відсутнє або надає значну свободу дій громадам чи окремим школам: вони можуть визначати обов’язковість волонтерських годин, спосіб перевірки відпрацювання цих годин та ін.

Уроки та рішення для України

На нашу думку, долучення учнів старших класів до волонтерської роботи та життя громад було б корисним і для них самих, і для суспільства (воно могло б навіть сприяти зниженню патерналізму).

Однак, як ефективно оцінювати та враховувати здобутий учнем волонтерський досвід, щоб з одного боку не навантажувати освітян зайвою паперовою роботою, а з іншого уникнути корупційних ризиків, коли учні отримуватимуть довідки без фактичної участі у волонтерських активностях? Адже громадські організації, благодійні фонди та інші осередки волонтерської діяльності, як правило, не пов’язані з навчальними закладами. Тому виникає питання, хто може засвідчувати набуті компетенції та кількість фактично відпрацьованих волонтерських годин.

Дотичне питання – чи потрібно вказувати волонтерський досвід у документі про освіту чи достатньо буде окремого сертифікату, як, наприклад, у Великобританії?

Ще одне важливе питання практичної реалізації цієї ідеї – нерівний доступ до осередків волонтерства. Жителям віддалених селищ може бути складніше знайти організації для волонтерства. В такому разі єдино можливим шляхом буде волонтерство онлайн, але тут постає питання рівного доступу до Інтернету. Додатковим фактором нерівності є економічне становище родини: якщо підлітки мають працювати, щоб підтримати родину, у них не буде часу на волонтерство.

Ми пропонуємо такі можливі рішення цих питань (їх можна включити до законопроєкту, якщо автори вирішать його допрацювати).

Перше – впровадження вибіркових дисциплін (electives) у старшій школі, яке планується в рамках освітньої реформи. Однією з таких дисциплін можна зробити волонтерство. Зарахування та оцінка курсу визначатимуться на підставі кількості годин, яку учень(иця) працював(ла) як волонтер. Оскільки оцінка за цей курс буде врахована в середньому балі атестату, студенти матимуть мотивацію до успішного проходження курсу. Але вони також матимуть вибір – займатися волонтерською діяльністю чи ні, що відповідає загальній ідеї волонтерства. 

Друге – створення клубів при школах, позашкільних закладах або в рамках учнівського самоврядування. У таких клубах учні зможуть отримати необхідну інформацію – наприклад, перелік організацій за видами діяльності, до яких можна долучитися. Участь у таких клубах може передбачати регулярні зустрічі для координування та підтримки студентів у пошуках чи зміні організацій для волонтерства. Проте якщо такі клуби вестимуть шкільні вчителі, слід передбачити для них відповідну оплату за це. Отже, впровадження законопроєкту потребуватиме додаткових бюджетних витрат або перерозподілу існуючих.

По-третє, можна додавати певний коефіцієнт (наприклад, 0,1 бала) до середньої оцінки ЗНО/НМТ за участь у волонтерській діяльності. Хоча коефіцієнт не матиме такого суттєвого впливу на загальну оцінку, як середній бал екзаменів, ця частка бала може стати вирішальною у випадку вибору між двома студентами з однаковими академічними показниками. 

Нарешті, зважаючи на запропонований МОН законопроєкт про впровадження грантів, можна було б зробити одним із критеріїв отримання гранту або визначення його суми участь у волонтерській діяльності. Якщо сертифікована волонтерська діяльність збільшить розмір гранту або імовірність його отримання, молодь матиме більше мотивації брати участь у волонтерстві. 

Нам невідомо, чи буде подаватися подібний проєкт закону повторно. В разі подачі, ми рекомендуємо врахувати досвід західних країн та вищенаведені рекомендації. Це дозволить зробити реалізацію закону прозорою та справді корисною для суспільства.