Вигорання: благодійники в зоні ризику — дослідження Zagoriy Foundation

Які ж чинники вигорання? Які існують його фази? Як розуміють вигорання працівники благодійного сектору? Та як запобігти і протидіяти цьому стану? Відповіді на ці й інші запитання можна знайти в новому дослідженні.

Уявлення про вигорання

Працівники благодійного сектору переважно розуміють вигорання як втрату бажання працювати та відсутність зацікавленості у власній діяльності. Серед характерних особливостей цього стану вони називають сильну втому чи навіть виснаження, а ще емоційні порушення (зачерствіння, роздратування, депресію). 

Учасники дослідження певні: вигорання більш поширене саме у благодійній сфері. Пов’язують вони свої висновки з надмірним емоційним навантаженням, невисокою матеріальною мотивацією, постійним відчуттям відповідальності за інших та неможливістю відмовити бенефіціарам. 

На жаль, ці усвідомлення не допомагають респондентам вчасно самодіагностувати вигорання. Окрім того, більшість із них вважають, що аби зарадити цьому стану достатньо всього лиш 2-3 днів відпочинку.

Чинники вигорання

Основним чинником респонденти називають робоче та емоційне перевантаження. Зокрема вони говорять про відсутність якісного work-life балансу, негативні емоції у процесі спілкування з колегами чи керівництвом, роботу з емоційно важкими випадками. 

Респонденти також вказують на індивідуальні чинники. Так, із вигоранням зазвичай зіштовхуються ті, хто не вміють відчувати себе і свої потреби; не розуміють, в який момент необхідно поберегти свої сили; не можуть вчасно віднайти мотивацію для подальшої діяльності.

Проаналізувавши відповіді респондентів, ми зробили висновки, що найбільше схильні до вигорання декілька груп:

• Молодь, яка вимагає від себе й оточуючих результату «тут і зараз»;
• Особи, чий дохід нижче середнього чи не покриває більшості їхніх витрат. Такі люди зазвичай поєднують декілька видів діяльності, нехтуючи відпочинком заради матеріального забезпечення;
• Працівники, які менш поінформовані про симптоми та протидію вигоранню. Вони — як яскравий приклад того, що «незнання не звільняє від наслідків»;
• Ті, чия емпатія «грає» проти них: пропускають крізь себе всі негативні історії, співчувають кожному;
• Активні й лідируючі: через постійну діяльність їхні сили швидко вичерпуються й не встигають наповнюватися вчасно;
• Песимісти: бо зазвичай їм «не такі» не лише оточуючі, а й робота. Дуже легко опускають руки, відмовляються долати труднощі. А розчарування — їхня постійна супровідна емоція;
• Ті, чия робота тісно пов’язана з комунікацією з бенефіціарами, людьми.

Фази вигорання

Дослідження показало, що лише 29% респондентів не мають ознак професійного вигорання, у 35% воно формується, а у 36% – уже сформувалося.

Згідно з методикою Віктора Бойка, вигорання поділяється на три фази:

• Нервове напруження;
• Резистенція;
• Виснаження психічних ресурсів.

Найбільш вираженою серед працівників благодійного сектору є фаза резистенції. У третини ця фаза вже сформувалася, в іншої третини — на стадії формування. 

Для психіки людини під час цієї фази характерно противитися й не сприймати будь-які негативні події. На перший погляд, це може бути навіть розумно. Проте насправді це вичерпує психічні ресурси. А через брак ресурсу з’являється дратівливість, закритість, відстороненість від комунікації, відсутність інтересу до професійної діяльності.

Другою за поширеністю серед працівників благодійного сектору є фаза виснаження (у 35% ця фаза вже сформована чи знаходиться на стадії формування). Для цієї фази характерні порушення сну, зниження уваги та пам’яті, загальмованість, млявість. До того ж, виснаження включає в себе низку психологічних проблем, серед яких навіть депресія і збайдужіння до всього. 

Найменше (лише 10 % опитаних) працівники благодійного сектору відчувають фазу напруження, яка зазвичай супроводжується тривожністю й незадоволеністю собою. У 19% працівників ця фаза на стадії формування.

Діагностика, запобігання та протидія професійному вигоранню

Для своєчасного діагностування, успішних заходів профілактики та ефективної протидії вигоранню варто діяти як на індивідуальному, так і на організаційному рівні.

Індивідуальний рівень полягає в поінформованості працівників щодо симптомів вигорання та їхній здатності до саморефлексії, аби ці симптоми в себе відстежити. Подальші дії можуть бути такі: приділяти час своєму хобі, зберігати work-life balance, проводити час наодинці, не забувати про фізичну активність. 

На організаційному рівні слід проводити психологічні тренінги, забезпечити працівникам доступ до індивідуальної терапії, створити спеціальні групи підтримки.  І, звісно, не варто забувати, що функція керівництва – не лише мотивувати працівників на роботу, а й, якщо необхідно, спонукати їх до відпочинку.

А також відзначаються загальні робочі зміни: матеріальна мотивація, така як премії, нормований робочий графік та залучення працівників до креативних цікавих завдань. 

Висновки

Нові реалії вимагають нових підходів. Аби й надалі забезпечувати ефективний тил для наших військових, вчасну допомогу потребуючим, треба дбати не лише про відповідне виконання робочих завдань, а і про психологічний стан працівників благодійного сектору. 

Адже добрі справи — це не тільки певні механічні дії, а і сильна емоційна залученість. І навіть якщо ця залученість позитивна, людина опісля все одно потребує певного психологічного відновлення й наповнення.

Тож, «war-life» баланс має бути не просто формулюванням для соцмереж, а способом життя.