Як Південна Корея зупинила COVID-19 в зародку

Громадські організації країни, які стежили за ситуацією та владою, а також допомагали вразливим групам населення, також зіграли важливу роль. 

Спочатку спалах коронавірусу у Південній Кореї був одним з найбільших в світі, не рахуючи Китай. Але, на відміну від Сполучених Штатів та багатьох європейських країн, нам вдалося обмежити і значно вповільнити поширення вірусу, принаймні на даний момент – без введення карантину на державному рівні. Наш підхід може дати іншим країнам та громадським організаціям корисні ідеї для боротьби з пандемією.

Отже, як нам це вдалося? 

Добре відомо, що уряд Південної Кореї обрав підхід масштабного тестування та агресивного відстеження контактів, щоб не допустити поширення вірусу у громаді, а також запровадив жорстку систему медичного сортування (тріажу) для захисту медпрацівників. Але вірус вдалося зупинити не лише завдяки тестуванню та відстеженню. Громадянське суспільство, включно з громадськими організаціями та профсоюзами, зіграло важливу роль: моніторило ситуацію, слідкувало за владою, допомагало найбільш вразливим групам населення. 

Уряд закупив високоякісні діагностичні набори завдяки чітко узгодженій передачі державних технологій приватним виробникам, і швидко створив систему масового тестування, в якій ключову роль відігравали центри охорони здоров’я. Ці превентивні заходи окупилися: зараз у країні понад 600 тестових майданчиків, у тому числі 80 експрес-центрів, здатних перевірити до 20 000 людей на день. Крім того, людей, які мають підозру на симптоми COVID-19 та історію контактів, тестують безкоштовно. 

Для кожного нового випадку органи місцевого самоврядування відстежували контакти хворої людини, щоб помістити потенційних носіїв у карантин, а також оприлюднювали їх історію пересувань, щоб поінформувати жителів поблизу про можливий контакт. Це допомогло обмежити появу осередків (кластерів) хвороби. В свою чергу, система тріажу у лікарнях не дозволила пацієнтам з важкою формою безконтрольно заражати лікарів та інших пацієнтів. 

Для відстеження контактів влада використовувала дані GPS зі смартфонів, операції за кредитними картками та записи CCTV. Незважаючи на те, що у Південній Кореї таке використання особистої інформації є законним і довело свою ефективність у протистоянні вірусі, воно також викликало серйозні перестороги щодо питання приватності. Протягом останніх двох місяців деякі пацієнти, детальна історія пересувань яких була опублікована, зіткнулися з цькуванням, ніби вони нерозважливо наражали інших на ризик зараження. Національна комісія з прав людини та правозахисні організації наголосили на важливості балансу між захистом населення та повагою до особистих прав громадян, і суперечки з цього приводу досі тривають. 

Профспілки, громадські організації та громадськість також відігравали важливу роль у мотивуванні уряду до захисту вразливих громадян, поваги до їх основних прав та подолання глибоко вкорінених нерівностей, які заходи з соціального дистанціювання лише посилили. 

Наприклад, багато людей, що працювали за мінімальну зарплату, не мали можливості працювати з дому чи взяти оплачувану відпустку, щоб піклуватися про свої родини. Кол-центр у південно-західній частині Сеулу, де робітники сидять у маленькому офісі з поганою вентиляцією, став одним з найбільших осередків COVID-19 у країні. Також був випадок, коли працівник служби доставки помер на роботі від виснаження, бо кількість онлайн-замовлень злетіла. Профспілки інформували населення та владу про ці проблеми і виступали за забезпечення захисту працівників, оплачувані лікарняні, та відповідні засоби захисту, включно з масками. 

Державні лікарні, які тривалий час страждали від недостатнього фінансування, почали брати на себе лідируючі позиції у розміщенні зростаючої кількості пацієнтів. У той же час криза COVID-19 підкреслила неадекватність приватних лікарень Південної Кореї, на які припадає 90% лікарняних ліжок країни. Коли почалася епідемія, виявилося, що їм не вистачало відповідного обладнання, ізоляторів, оскільки у звичайний час це не приносило прибутку. Тепер громадські організації вимагають покращення системи охорони здоров’я в країні.

Крім того, громадські організації тісно співпрацювали з місцевими постачальниками послуг, щоб виявити прогалини у догляді за вразливими верствами населення. Громадські організації проводили моніторинг закладів для людей похилого віку, притулків для бездомних та вразливих людей, щоб забезпечити, що ці групи населення отримують належну увагу. Волонтери також надавали їм додаткову підтримку, коли місцевим органам влади не вистачало на це можливостей.

Уряд також відповів на вимоги громадських організацій, забезпечивши мігрантам та біженцям, які найчастіше страждають від расистської та антиімігрантської риторики, доступ до тестування та лікування. Наприклад, Міністерство юстиції на початку березня оголосило, що нелегальні мігранти можуть пройти тестування на COVID-19, не ризикуючи бути депортованими, та опублікувало інформаційні матеріали кількома мовами. Громадські організації, що працюють з мігрантськими громадами Південної Кореї, також поширюють важливу інформацію про доступ до медиків та оплачувану відпустку для підтримки цих груп.

У той час, коли уряди інших держав все частіше вдаються до справді мілітарних заходів боротьби з пандемією, громадянське суспільство має перешкоджати політикам вдаватися до заходів, що посилюють нерівність або маргіналізують найбільш вразливі групи населення. Зусилля громадянського суспільства було невід’ємною частиною успіху Південної Кореї, і вони можуть допомогти іншим країнам також подолати вірус.