Після розпаду Радянського Союзу ядерну зброю з країн-членів Варшавського договору та України перевезли на територію росії. Це було зроблено у рамках простої та зрозумілої угоди: колишні радянські республіки добровільно погодяться на без’ядерний статус в обмін на гарантії безпеки, що їм не загрожуватиме ядерна зброя в майбутньому.
Cтаттю було вперше опубліковано у Breaking Defense
У випадку України умовою передачі ядерної зброї також були запевнення росії, США та Великої Британії Києву в тому, що суверенітет і територіальна цілісність країни будуть поважатися. Власне територіальна цілісність завжди була однією з головних турбот Києва, і це неодноразово зазначалося під час перемовин після холодної війни та в подальшому. Ці зобов’язання були офіційно закріплені в Будапештському меморандумі про гарантії безпеки 1994 року. Як одна з держав-підписантів Меморандуму росія взяла на себе зобов’язання виступати гарантом суверенітету та територіальної цілісності України.
Україна дотрималася всіх своїх зобов’язань не розвивати ядерний потенціал, проте росія порушила угоду та вторглася до свого західного сусіда, погрожуючи застосувати ядерну зброю проти кожного, хто втрутиться в її так звану «спеціальну військову операцію».
Окрім жахливих людських жертв, порушення росією своїх зобов’язань завдало серйозної шкоди структурі Договору про нерозповсюдження ядерної зброї в багатьох аспектах і могло змусити інші країни засвоїти небезпечні уроки, коли йдеться про політику ядерної безпеки.
По-перше, найбільша ядерна держава вторглася в державу, яка офіційно відмовилася від ядерної зброї. Це може спонукати країни, які володіють ядерними потужностями, не відмовлятися від них. Північна Корея вже виправдовувала власну розробку ядерної зброї досвідом Іраку та Лівії. Режими цих країн зазнали краху, перш ніж реалізували свої ядерні амбіції. Попри тиск, режим Кіма розглядає ядерну зброю як страховий поліс, що підвищує опір цієї країни зусиллям з денуклеаризації Корейського півострова.
Вторгнення стало ще яскравішим уроком державам, які не мають ядерних арсеналів та не захищені ядерним щитом великих держав. Країни, які не прагнули мати ядерну зброю, можуть почати робити це зараз, щоб гарантувати, що жодна ядерна держава ніколи не вторгнеться до них. Іран досяг часу ядерного прориву, тобто часу, необхідного для збагачення достатньої кількості збройового урану для виробництва однієї одиниці ядерної зброї, що є необхідним кроком у набутті ядерного потенціалу. Незважаючи на величезний тиск з боку міжнародного співтовариства щодо повернення до Спільного всеосяжного плану дій, який обмежував його ядерний потенціал, Іран ще більше не бажає від нього відмовлятися. Виходячи з досвіду України, ця країна може розглядати свій ядерний статус як шлях до зміцнення власних позицій на Близькому Сході.
По-друге, це один із небагатьох випадків в історії, коли ядерна держава вдалася до так званого «наступального стримування», коли ядерний потенціал використовується не для стримування нападу ворога на свою територію чи територію союзників, а для підтримки власного вторгнення в суверенну державу за допомогою загрози застосування ядерної зброї. Ядерна доктрина росії до 2020 року, щодо якої мають сумніви навіть російські експерти, допускає використання ядерної зброї з метою запобігання ескалації збройного конфлікту й забезпечення вигідних для росії умов припинення бойових дій. Режим надсилає суперечливі меседжі: президент володимир путін називає ядерну війну неприйнятною, міністр закордонних справ лавров каже, що росія не планує використовувати ядерну зброю в Україні, але державні пропагандисти часто й відкрито розглядають можливість ядерної ескалації.
По-третє, будь-яка держава з програмою ядерної зброї та агресивними планами може надихнутися війною росії проти України. Не демонструючи очікуваної військової переваги в багатьох сферах і не маючи можливості досягти своїх цілей, москва неодноразово нагадувала Заходу про свій ядерний потенціал. Поступова та обмежена підтримка західних країн, особливо в перші місяці війни, продемонструвала, що ядерна зброя має потужну силу примусу. Ядерний потенціал може дозволити державі використовувати звичайну агресію для збереження контролю над своєю сферою впливу, тоді як будь-яке втручання інших сторін стримується загрозою ядерної ескалації. Китай може спробувати знайти спосіб використати ядерний примус та досвід росії подібним чином для вирішення тайванського питання.
Війна росії проти України створила небезпечний прецедент. На державу, яка відмовилася від власного ядерного арсеналу в обмін на гарантії безпеки, напала ядерна держава, яка була одним із гарантів її безпеки. Здатність росії використовувати ядерний примус для підтримки своєї неспровокованої агресії стала негативним прикладом для потенційних розповсюджувачів, що загнало використовувані раніше практики нерозповсюдження в глухий кут. Примушення росії вивести свої війська з України та знову взяти на себе зобов’язання поважати суверенітет України може стати ключовим чинником відновлення цілісності режиму нерозповсюдження ядерної зброї. Можливо, наразі це далекосяжна мета, але вона критична для підтримання стабільності у світі далеко за межами України.
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний