За даними ООН, станом на листопад 2022 року більше третини українців покинули свої домівки через повномасштабне російське вторгнення. Однак, незважаючи на потужні обстріли, нестерпні умови проживання та пряму загрозу життю, багато хто вирішив залишитися вдома. Чи існують доступні й ефективні інструменти, які могли б допомогти мотивувати людей виїжджати з небезпечних районів, а отже – рятувати своє життя? Поведінкова економіка радить застосовувати спонукання.
Спонукання чи поштовх (nudging) зазвичай означає м’яке втручання, що спирається на архітектуру вибору або інформування з метою спрямування поведінки в бажаному напрямку. Останніми роками експоненційне зростання популярності поштовху й кількості груп аналізу поведінки (іноді їх ще називають підрозділами з поштовху) досягло такого рівня, що багато західних урядів інвестували в їхнє створення (Великобританія, Австралія тощо). Вони застосовували спонукання (більш чи менш успішно) в багатьох ситуаціях, починаючи від COVID-19 і закінчуючи зміною клімату. Причиною настільки широкого застосування цього інструменту у державних і приватних організаціях є те, що, що він нерідко має значущий вплив та є економічно ефективним. Наскільки нам відомо, спонукання раніше не використовувалося в контексті текстових сповіщень про небезпечні зони. Однак його застосування виглядає перспективним, тож ми вирішили перевірити це в експериментальних умовах.
Дизайн експерименту
Ми взяли вибірку з 2000 респондентів, випадковим чином розділили її на десять приблизно рівних груп та запропонували кожній групі одне з десяти різних текстових повідомлень із закликом евакуюватися. Ці десять повідомлень мали два виміри: по-перше, в експерименті було п’ять різних наративів (Контрольна група, Збереження життя, Втрата життя, Погіршення умов життя, Військова ефективність). Другий вимір – це те, чи містило повідомлення інформацію про розроблений владою план евакуації (Надано план). Після перегляду повідомлення учасників попросили оцінити за шкалою від 0 до 10, наскільки ефективним на їхню думку було б таке повідомлення про евакуацію для того, щоб переконати жителів їхнього міста чи села евакуюватися.
Як контрольне ми використали реальне повідомлення, яке транслювалося місцевими органами влади в процесі евакуації цивільних під час цієї війни. При розробці інших повідомлень ми керувалися попередніми дослідженнями з поведінкової економіки, які свідчать про те, що втрати є більш значущими, ніж збереження (Збереження життя проти Втрати життя). Інші дослідження показали, що чіткіше окреслені наслідки дій більше впливають на поведінку (Погіршення умов життя проти Військової ефективності).
Що потрібно казати людям, щоб вони почули?
Ми виявили, що повідомлення про Втрату життя має найвищий рівень схвалення. Однак, підтримка цього повідомлення не є статистично вищою, ніж решти повідомлень, за виміром наративу, що свідчить про те, що сам по собі наратив не відіграє значущої ролі. Можливо, причиною цього є те, що люди доволі добре усвідомлюють ризики, тож їм не потрібна зовнішня «мотивація» для евакуації.
Водночас ми виявили, що суттєву роль відіграє те, чи надала влада людям план дій чи (інформацію щодо доступного транспорту, надання допомоги на новому місці, переліку особистих речей, які потрібно взяти). Наявність такого плану приводить до сприйняття повідомлень як більш ефективних – щонайменше на 5% а, можливо, й на 10%. Це особливо важливо з урахуванням того, наскільки сильно пов’язані між собою намір евакуюватися і те, чи людина справді евакуюється. Масштаб ефекту може здаватися невеликим, проте, враховуючи, що проблема стосується сотень тисяч людей, підвищення ефективності навіть на один відсоток потенційно означає тисячі врятованих життів.
Досліджуючи цей ефект глибше, ми також виявили, що жінки (рішення яких нерідко є визначальними для рішення домогосподарства евакуюватися) набагато сильніше реагують на факт надання плану евакуації, ніж чоловіки (які майже не реагують на нього). Нарешті, ті, хто має особистий план, оцінюють усі повідомлення як більш ефективні, тобто їхнє сприйня не змінюється залежно від того, чи органи влади надали план дій чи ні. Ефект хіба що трохи негативний, але статистично незначущий. Іншими словами, наявність особистого плану евакуації та отримання інформації про план влади є (недосконалими) замінниками.
Наслідки для політики
Наші висновки можна одразу застосувати в Україні та в інших збройних конфліктах по всьому світу. По-перше, ми показали, що якщо уряд чи неурядові організації хочуть переконати цивільних осіб евакуюватися із зони бойових дій, ключове значення має інформація про конкретний план евакуації. Водночас наратив самого повідомлення має незначний вплив. Цей факт можна розглядати як позитивний, оскільки він означає, що влада навряд чи може припуститися суттєвих помилок у формулюванні повідомлень. Вочевидь, це пов’язано з тим, що ті, хто опинилися перед військовою загрозою, не є наївними щодо наявних потенційних небезпек, якщо вони залишаться на місці в укритті. Отже, підхід має зосереджуватися на зменшенні рівня невизначеності для тих, хто волів би виїхати, але відчуває, що не має для цього засобів чи можливостей. Найважливіший висновок полягає в необхідності надати конкретний план евакуації (тобто план дій). Ми також усвідомлюємо, що обсяг інформації, який може надати влада, може бути обмеженим через загрозу потенційного нападу на район евакуації.
Крім того, результати нашого дослідження свідчать, що особисті плани евакуації та плани влади є взаємозамінними, і що наявність особистого плану значною мірою визначається доступом до засобів евакуації (тобто особистого транспорту) та наявністю коштів на життя в евакуації (додатковий заробіток/заощадження). Тому, щоб максимально збільшити кількість евакуйованих осіб, ми рекомендуємо застосовувати двокроковий підхід. Перший крок – раннє попередження про те, що ситуація в населеному пункті стає дедалі небезпечнішою. Це повідомлення має проінструктурувати людей за можливості скласти особисті плани евакуації (також воно має містити вказівки щодо того, що такий план має передбачати). Головне завдання – щоб цивільні були готові залишити свої домівки. У цьому повідомленні слід також зазначити, що влада організує евакуацію для тих, хто не в змозі зробити це самостійно. Якщо небезпека триває й евакуація стає неминучою, другий крок – це повідомлення про евакуацію всіх, хто може зробити це самостійно (в ідеалі, поки виїзд відносно безпечний). Якщо уряд (чи НУО) має план евакуації, пріоритетом другої хвилі повідомлень є інформування людей про участь в організованих владою евакуаційних заходах. Крім того, варто докладати більше зусиль для перевірки ефективності повідомлень та розуміння факторів поведінки щодо евакуації із зон бойових дій із тим, щоб точніше таргетувати населення. Наразі у світі налічується близько 50 збройних конфліктів на рівні держав, і розуміння того, як збільшити кількість цивільного населення, яке евакуюється, безумовно, є важливим для всіх них.
Дизайн дослідження
У липні 2022 року ми опитали 2006 респондентів у 10 областях України, що постраждали від війни (на сході, півдні, півночі та в центрі). Вибірка містить як осіб, які евакуювалися, так і тих, хто вирішив цього не робити (відповідно 37% і 63%). Частина евакуйованих уже повернулися додому. Опитування проводилося дослідницькою компанією Gradus.
Література
Martinez, Seung-Keun and Pompeo, Monika and Sheremeta, Roman M. and Vakhitov, Volodymyr and Weber, Matthias and Zaika, Nataliia, Nudging Civilian Evacuation During War: Evidence from Ukraine (30 листопада 2022 р.). Доступно за лінком.
Дослідження проводилося в рамках ініціативи Behavioral Science for Ukraine групою авторів:
- Сеунг-Кеун Мартінес, Ноттінгемський університет
- Моніка Помпео, Нью-Йоркський університет в Абу-Дабі
- Роман Шеремета, Case Western Reserve University
- Володимир Вахітов, Американський університет, Київ
- Маттіас Вебер, Школа фінансів Університету Санкт-Галлена; Swiss Finance Institute
- Наталія Заїка, Американський університет, Київ
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
