Як застосувати теорію ігор задля розв’язання суспільних проблем?

Теорія ігор, що вивчає ухвалення стратегічних рішень[1], дає інструментарій для аналізу та розв’язання суспільних проблем. Вона допомагає розібратися, як очікування гравців, що залежать від поточного контексту, необхідність врахування їхніх інтересів та встановлення противаг визначають кінцевий результат гри. 

Теорія ігор учить враховувати реакцію іншої сторони — іншого гравця, яким може особа, група осіб чи навіть ціле суспільство. Іншими словами, кожному потрібно поглянути на себе очима іншого гравця й спробувати зрозуміти його інтереси та мотивацію. Розглянемо важливість цього на кількох прикладах. Один з них базується на важливості уявлень один про одного і взаємних очікувань.

Пропонуємо вам розв’язати інвестиційну задачу. У вас та ще дев’яти людей є по 500 грн. Ви можете інвестувати будь-яку суму з них. Наступного дня вона подвоїться, і прибуток буде порівну розділений між усіма. Як би ви розв’язали цю задачу? 

Якщо кожен інвестує по 500 грн, у «загальному казані» буде 5000 грн, які наступного дня виростуть до 10,000 грн, і відповідно кожен отримає по 1,000 грн. Але що буде, якщо хтось вирішить інвестувати 0 грн? Тоді в «загальному казані» буде 4,500 грн, які виростуть до 9,000 грн, а отже, завтра кожен отримає по 900. Проте людина, яка не інвестувала, крім того матиме «вчорашні» невитрачені 500 грн, тобто разом 1,400 грн. Отже, виходить, що ця людина виграла за рахунок інших. Втім, доволі легко побачити, що чим менше людей вкладаються, тим меншим буде суспільний виграш: наприклад, якщо інвестують лише чотири з десяти гравців, виграш становитиме 2,000*2=4,000 грн, отже, кожен отримає по 400 грн, але ті, хто не інвестували, при цьому матимуть по 900 грн (500 «вчорашні» + 400 «сьогоднішні»).

Ця задача — одна з ілюстрацій гри про публічне благо (public good game). Суспільний виграш у ній найвищий (у нашому прикладі 10,000 грн), коли вкладаються всі. Коли ж хтось із учасників обирає егоїстичну стратегію, тобто стати нахлібником або «зайцем» (free-rider), то загальний виграш завжди менший (у нашому прикладі 9,000 замість 10,000). І чим більше таких людей, тим менший суспільний виграш. 

Приклади цієї гри в реальному житті ми бачимо дуже часто. Наприклад, зараз українське суспільство намагається знайти достатньо людей, які згодні приєднатися до ЗСУ, щоб тримати лінію бойового зіткнення та сформувати можливість ротації та повноцінної демобілізації військових.

При цьому перемога буде розділена на всіх українців: тих, хто служив, хто не служив, та тих, хто виїхав. Тому з егоїстичного погляду оптимальна стратегія — ухилятися від служби. В цьому випадку підвищення «вартості» ухилянтства (наприклад, покарання за це) виправдане для суспільного блага, якщо ним є захист країни від окупації та знищення.

 Може здатися, що рішенням гри про публічне благо завжди є егоїстична стратегія. Але це не так. Вона є рішенням тоді, коли в суспільстві домінують цінності індивідуального виживання, недовіра або вороже ставлення один до одного. Коли вас із іншими людьми роз’єднує більше, ніж об’єднує, то інвестувати в спільне благо справді немає сенсу. В таких умовах кожен справедливо очікує, що інші не будуть інвестувати, а якщо він інвестуватиме, то вони виграють його коштом. Навіть звинувачувати інших у тому, що вони не вклалися, немає сенсу, адже з ворогами не може бути жодної співпраці. Зрештою, якщо ніхто не інвестуватиме, всі залишаться «при своїх», і ніхто не програє (однак, у випадку уникнення мобілізації програють усі). 

Розглянемо інший приклад — вакцинацію. Вакцини перешкоджають поширенню інфекції, коли переважна більшість населення вакциновані. В такому разі невакцинована меншість (наприклад, ті, хто не може вакцинуватися через медичні причини) також користується перевагами колективного імунітету. Проте, якщо внаслідок розповсюдження ненаукової антивакцинної пропаганди бажання докладатися до суспільного блага знижується, суспільство в цілому програє — у ньому можуть виникати спалахи «забутих» хвороб. Таким чином, на прикладі вакцинації бачимо важливість суспільного консенсусу. Тому не дивує, що відомі з «ковідних часів» антивакцинатори на кшталт Остапа Стахіва після повномасштабного вторгнення продовжили займатися тим самим — підривати суспільну довіру. Але вже для іншої мети — зриву мобілізації. 

Тобто якщо суспільство згуртоване, об’єднане й орієнтоване на створення спільного добробуту, то органічним буде розуміння (очікування), що всі інвестуватимуть або вакцинуватимуться. Й перед гравцем не буде питання, чи долучатися, чи ні: звісно, так. 

Таким чином, щоб гра про суспільне благо вирішилася на благо всіх гравців, має бути присутній певний контекст (загальновизнані норми, соціальні та психологічні аспекти)[2], в якому очікування гравців органічно ведуть їх до співпраці (тобто перетин очікувань або фокальна точка — це співпраця). Так, коли росія вдерлася в Україну в 2022 році, фокальною точкою багатьох чоловіків та жінок став похід до найближчого військкомату (деякі навіть кидали роботу за кордоном і поверталися захищати країну): країна була в небезпеці, а зовнішня загроза згуртувала групу зсередини. Росія ж помилково очікувала, що фокальною точкою українців, тобто перетином їхніх інтересів, стане вітання росіян із квітами. 

В теорії ігор завжди важливо неупереджено думати про мотиви інших гравців і враховувати їх у своїй стратегії. Переважна більшість як українців, так й іноземних аналітиків до 2022 року вважали, що росії нераціонально починати повномасштабне вторгнення через високі та непередбачувані зовнішні та внутрішні ризики, необхідність «продати» війну своєму населенню, значні витрати, що не перекриють економічний виграш, який у сучасній війні невеликий, тощо. Проте Браніслав Сланчев, професор політології Каліфорнійського університету вважав, що це логічний крок. Так, ще він ще в 2014 році написав, що оскільки режим Путіна базується не на виборчих процедурах, ідеології чи економічних показниках, а на здатності використовувати військові та політичні ресурси країни для досягнення цілей зовнішньої політики, то Путін змушений діяти на міжнародній арені, щоб зберегти свою легітимність всередині країни. Як згадував сам Браніслав, він не очікував лише що для нової агресії Путіну знадобиться аж вісім років. 

Вибір деяких людей може здаватися нераціональними, коли ми не знаємо, з урахуванням яких інтересів, розкладу сил, під впливом якого культурного контексту чи соціальних очікувань він був зроблений. Розуміння, що саме вплинуло на людину, в якій поточній ситуації та під впливом яких очікувань вона ухвалила певне рішення, відкриває можливість для вибору стратегії, що приведе до бажаних результатів гри. Цей соціально-антропологічний (бо вивчає звичайну практику, а не абстрактних раціональних суб’єктів, що ухвалюють рішення (intelligent rational decision-makers)[3] та психологічно-когнітивний підхід (як людина бачить ситуацію) лежить в основі теорії ігор: «…теорія ігор дозволяє отримати набагато вагоміші результати, вивчаючи людей такими, якими вони є, а не такими, якими ми б хотіли їх бачити»[4]. 

Отже, теорія ігор вчить нас прораховувати очікування гравців, які визначаються поточним контекстом, тобто бачити іншу сторону та враховувати її дії задля досягнення результату (мислити стратегічно). 

Розглянемо інший приклад. Іноді кури воліють відкладати яйця не в курнику, а десь надворі, бо почуваються там безпечніше. Ви ж волієте зібрати всі яйця і не шукати їх по подвір’ю. Це можна представити як динамічну повторювану гру, в якій кроки робите по черзі ви та курка. Якщо ви витратите певний час, знайдете схованку курки та заберете всі N яєць, то курка, отримавши цей інформаційний сигнал, вирішить, що це місце небезпечне, й піде шукати нове. В наступний раз вам потрібно буде шукати нове місце й витрачати на це більше часу (водночас постійні переміщення курки підвищують ризики, що її вполює лисиця чи тхір). Проте, якщо ви будете забирати не N, а N-1 яєць (залишати так званий «покладок»), то курка отримає інший інформаційний сигнал: «це місце безпечне» й продовжуватиме відкладати там яйця. Теорія ігор вчить аналізувати, як буде бачити ваші дії інший гравець, у нашому прикладі курка. Тож якщо хочемо отримати яйця, а в цьому ми залежимо від дій іншої сторони, нам важливо розуміти та враховувати її перспективу, навіть якщо це курка. 

Врахування інших як важливого актора, який впливає на нашу спільну ситуацію— це одна з навичок стратегічного мислення. 

Якщо повернутися до контексту російсько-української війни, ми бачимо, що деякі чоловіки обрали стратегію переховуватися по домівках через імовірність бути мобілізованими. Якщо ми зрозуміємо фактори, які вони брали до уваги під час ухвалення цього рішення, імовірно, ми зможемо змінити їхні дії. Так, якщо служба в ЗСУ сприймається як покарання, то завдяки діям, спрямованим на зміну ставлення, наприклад, мілітарному маркетингу бригад, людина може добровільно стати частиною певного підрозділу. А якщо демотивацією служити є проблеми зі ставленням керівного складу до військовослужбовців, то, наприклад, соціальні психологи могли би проаналізувати чинні колективні норми та організаційну культуру в армії, структуру влади та ролей, стосунки між членами групи та розробити інтервенції для покращення ситуації.

При розбудові власної стратегії необхідно створювати запобіжники для небажаних стратегій інших гравців. Ухиляння від мобілізації створює пропозицію хабарів та попит на «домовленості» з працівниками інституцій, від яких залежить відправка людини на війну — ТЦК, військовою частиною, лікарями, церквою, прикордонниками. Подібні зловживання виникають, коли сторони мають протилежні інтереси — в нашому випадку це інтереси українського суспільства, яке довіряє певну справу (проведення мобілізації, оцінювання придатності до служби, проведення релігійних обрядів, охорону кордону тощо) інституціям, та інтереси окремих представників цих інституцій, які бачать можливість отримати неправомірну винагороду. Виникненню зловживань сприяє легкість отримання виграшу (коли ймовірність, що поліція відкриє провадження за хабар, невелика). 

Що буває, коли сторони мають кардинально різні інтереси та немає запобіжників, що їх узгоджують? Розглянемо на прикладі такої ситуації. Уявімо, що ви — домогосподарка у США ХІХ століття та хочете позбутися мух у вашому господарстві. Тому ви пропонуєте дворецькому та дітлахам за кожну вбиту муху копійчину як мотивацію. Ви вважаєте це справедливим, бо вони роблять це не тому, що поділяють ваші турботи, а тому, що ви їм платите. Проте згодом ви усвідомлюєте, що кількість мух у вашому житті виросла в рази. Бо діти за комісію найняли сусідських дітей і організували невеличкий бізнес із доставки мух. Цю проблему своєї жінки описав Марк Твен в 1885 році: «Досвід пані Клеменс у цій справі був для неї новим, але уряди всього світу пробували це, шкодували про це і відкидали це кожні півстоліття з часу створення людини. Будь-який уряд міг би сказати їй, що найкращий спосіб збільшити кількість вовків в Америці, кроликів в Австралії та змій в Індії — це виплачувати винагороду за їхні скальпи. Тоді кожен патріот починає їх розводити».

В цій ситуації пані Клеменс не врахувала розбіжність своїх інтересів та цінностей з інтересами та цінностями сторони, з якою вона уклала угоду. Діти побачили можливість легкого заробітку, й, оскільки вони не переймаються наявністю мух у хаті та не поділяють турбот ґаздині, створили «Муховий трест». Вони використали її потребу в своїх інтересах (так само, як у попередній задачі ви залишаєте яйце, щоб використати намір курки знестися). Тобто легкодоступний стимул для того, хто не поділяє ваших намірів та цінностей, дуже швидко перетворюється на «порочний стимул». 

Така ситуація може виникнути за будь-яких обставин, коли немає безсторонньої перевірки й контролю (саме тому на підприємствах існують наглядові ради, а наукові роботи захищають перед колегами з більшим досвідом). Прикладів «порочних стимулів» багато. Наприклад, деякі лікарі створюють фіктивні візити пацієнтів, щоб отримати від НСЗУ оплату за послуги, яких вони не надавали, внаслідок чого марнуються громадські кошти. Отже, має бути хтось (можливо, незалежний регулятор), хто перевіряв би факт надання послуг. Інший приклад: якщо правоохоронному органу вартує мінімум зусиль ініціювати провадження, бо головний показник його діяльності –- не виграні суди, а ініційовані провадження та медійна активність навколо них, то цей орган має стимул ініціювати слабкі провадження, які розсиплються в доброчесному суді (тобто такому, який діє суворо за законом) або будуть задоволені в заангажованому (що ще гірше). Отже, потрібно змістити стимулювання не на ініціювання проваджень, а на виграні суди. 

Як ілюструють ці приклади, інструментарій теорії ігор надає системне бачення, яке можна використати задля розв’язання соціальних питань. Однак під час розгляду проблем потрібно розуміти, що гравці діють відповідно того контексту, в якому вони знаходяться, який визначає їхні очікування і який потрібно враховувати та за можливості змінювати таким чином, щоб гравці діяли в інтересах суспільства.