Зміцнення економік у світі збурень та фрагментації

Для мене честь і приємність бути тут, у Києві — місті, яке стало символом стійкості, гідності та незгасного духу свободи. Київ є не лише серцем України, а й взірцем того, що означає непохитно дотримуватися демократичних цінностей перед лицем величезних викликів. Як писав великий український поет Тарас Шевченко: «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля».

Сьогодні Україна нагадує всій Європі про цю потужну істину. Наша безпека й процвітання залежать від нашої єдності та інтеграції з сусідами. Перед лицем нічим не виправданої військової агресії з боку росії українці виявили надзвичайну мужність і стійкість у захисті своєї країни та її демократичних цінностей.

Ми не повинні сприймати Україну як загрозу — ми маємо бачити в ній можливість, стимул, а також щит і каталізатор. У дусі теми цієї конференції я спробую поміркувати над уроками нещодавньої історії зі зміцнення та інтеграції економік у дедалі буремнішому й більш фрагментованому світі. Досвід показує, що тісніші зв’язки з європейськими сусідами можуть стати міцною основою для відбудови України та її виходу з кризи ще сильнішою. У міру зростання геополітичної напруги та фрагментації глобальних ланцюгів постачання аргументи на користь вигідної для всіх сторін глибшої регіональної інтеграції іще ніколи не були такими переконливими. Шлях самої Європи до інтеграції після спустошливої Другої світової війни дає безцінні уроки, які можуть допомогти Україні на її подальшому шляху.

Особливо важливі два ключові уроки. По-перше, глибша інтеграція підвищує потенційну вигоду, але водночас збільшує ризики, якщо її здійснювати необдумано. Щоб максимально використати потенціал зростання та зберегти стабільність, необхідно мати якісні внутрішні політики й інституційні рамки. Другий урок полягає в тому, що вигоди не є ані автоматичними, ані постійними. Їхнє забезпечення вимагає безперервного поступу реформ, причому ці реформи мають бути пристосовані до умов країни та відбуватися у правильній послідовності, щоби принести відчутні результати для людей, адже в іншому разі прагнення до впровадження змін згасне.

Переваги інтеграції

Давайте коротко розглянемо переваги інтеграції у світі, що фрагментується. Під час Холодної війни «залізна завіса» розколола європейську спільноту. Торгівля між Сходом і Заходом скоротилася майже на 50%. Це було рівнозначно запровадженню майже 50-відсоткового тарифу на будь-які торговельні операції між Сходом та Заходом, що призвело до значних втрат добробуту та ізоляції Східного блоку від глобальних ринків. Проте трансформація, що відбулася після розширення ЄС на схід, виявилася по-справжньому вражаючою: у середньому країни, які приєдналися до Євросоюзу в 2004 році, майже подвоїли свій ВВП на душу населення за останні два десятиліття.

Вельми важливо, що це було не просто наздоганяюче зростання з низької бази. У період з 2004 по 2019 рік нові держави-члени ЄС продемонстрували зростання ВВП на душу населення на 32% вище, ніж порівнянні країни поза ЄС. Причиною цього стала глибша економічна інтеграція. Найбільше виграли ті, хто вже був глибоко вбудований у регіональну економіку (наприклад, Польща). Хоча всі нові члени отримали вигоди, в країнах, що були тісніше інтегровані в регіональні виробничі ланцюги, приріст ВВП на особу був майже на 10 в.п. вищий, ніж у менш інтегрованих країнах, незалежно від географічної близькості. Вирішальне значення мали передача технологій і підвищення продуктивності. Дослідження ЄЦБ показують, що зростання продуктивності західноєвропейських компаній на 10% забезпечувало підвищення продуктивності на 5% у компаніях Центральної та Східної Європи, що входили до тих самих виробничих ланцюгів.

Отже, аргументи на користь регіональної інтеграції цілком очевидні. І в умовах сьогоднішнього дедалі більш фрагментованого геополітичного ландшафту вони стають дедалі переконливішими.

Перш за все, регіональна інтеграція є основою зростання. Європейські економіки надзвичайно відкриті, тож роздроблення світу на конкуруючі блоки становить реальну загрозу добробуту. Водночас найважливішим торговельним партнером Європи є вона сама: близько 65% експорту країн єврозони припадає на інші європейські держави, включно з Великою Британією, Норвегією та Швейцарією. Європа також є головним торговельним партнером України: в 2024 році близько 50% української торгівлі товарами припадало на країни Європи. Тож завдяки поглибленню економічних зв’язків і тіснішій інтеграції сусідніх економік ми можемо зменшити свою вразливість до зовнішніх шоків. Зростання торгівлі всередині регіону може допомогти компенсувати втрати на глобальному ринку.

Другою перевагою є те, що регіональна інтеграція зміцнює стійкість. Одним із наслідків геополітичної фрагментації є переорієнтація ланцюгів постачання на надійних партнерів. Майже половина компаній, залучених до зовнішньої торгівлі, вже переглянули свої стратегії або планують це зробити, зокрема шляхом перенесення частини операцій ближче до дому (reshoring). Хоча така тенденція зменшує стратегічну залежність, вона також може призводити до зростання витрат на працю. Втім, великі інтегровані регіони можуть пом’якшити ці витрати, відтворюючи багато переваг глобалізації на регіональному рівні. Ланцюги постачання можна реорганізовувати в межах регіону, дозволяючи кожній країні спеціалізуватися відповідно до її порівняльних переваг у рамках регіональних виробничих ланцюгів.

Україна має всі підстави отримати значні вигоди від розширення таких мереж, так само як і Європейський Союз — від партнерства з Україною. Дозвольте навести два практичні приклади. Перший — автомобільна галузь. Наразі українські компанії виробляють близько 7% всіх кабельних з’єднань, що використовуються в автомобілях у ЄС. Оскільки автомобільна промисловість рухається в бік виробництва електромобілів, що вимагає складніших систем електропроводки, виробнича база України має хороші передумови для масштабування та значно більшої ролі в цьому ланцюгу доданої вартості.

Другим прикладом є дронова галузь, яка стала однією з найрозвиненіших у регіоні. Безпілотники — це не лише критичний елемент сучасної війни, що ви блискуче продемонстрували, але й технологія з суттєвим ефектом масштабу в контексті широкого спектра подвійного — військового й цивільного — застосування. Справді, амбіція країни виготовити 4,5 мільйона дронів у 2025 році вже прискорила інновації в матеріалознавстві, акумуляторних технологіях, 3D-друці тощо. Ці технологічні досягнення наразі знаходять цивільне застосування в таких галузях, як логістика, сільське господарство та реагування на надзвичайні ситуації. Отже, як для нинішніх країн-членів ЄС, так і для країн-сусідів, зокрема України, регіональна інтеграція є водночас шляхом до процвітання та чинником стабілізації в дедалі більш фрагментарному світі.

Ризики інтеграції

Досвід країн, які використовували регіональну інтеграцію як підґрунтя для зростання та реформ, дозволяє нам зробити щонайменше два важливі висновки. По-перше, якщо інтеграція не супроводжується належними реформами, вона може створити нові вразливості, особливо у фінансовій сфері. Фінансова інтеграція часто супроводжується нестабільними надходженнями капіталу, й тому може бути важко в моменті відрізнити стале зростання від нестійких перекосів. Це може статися, коли зростання продуктивності в експортно-орієнтованих секторах (наприклад, у промисловості) спричиняє підвищення заробітних плат, яке потім поширюється і на галузі, що працюють на внутрішній ринок. Це, у свою чергу, підвищує інфляцію. Хоча цей ефект є нормальною складовою процесу наздоганяючого розвитку, його легко сплутати з перегрівом економіки, помилково сприйнявши за справжню конвергенцію. Якщо ж іноземний капітал дійсно підживлює фінансові дисбаланси, наприклад, нестійкий бум на ринку нерухомості, те саме зростання зарплат й інфляції може приховувати структурні вразливості. 

Ще одним потенційним викривленням є те, що надходження капіталу може суттєво впливати на фіскальну позицію уряду, підвищуючи податкові надходження й створюючи ілюзію постійно ширшого фіскального простору. Це часто призводить до проциклічної політики, коли уряди в періоди економічного буму збільшують видатки або знижують податки, а згодом стикаються з фіскальними труднощами, коли капітал відпливає або темпи зростання сповільнюються.

Нещодавній досвід інтеграції містить приклади обох варіантів такої динаміки. Після розширення ЄС на схід у 2004 році фінансова інтеграція різко прискорилася у 2004–2008 роках. Нові держави-члени зазнали надзвичайного припливу капіталу — в середньому понад 12% ВВП на рік, що вдвічі перевищувало типовий рівень для ринків, що розвиваються, у світі. Спочатку такий швидкий приплив капіталу приніс очевидні вигоди: розширений доступ до кредитування, пришвидшене зростання й забезпечення вкрай необхідного розвитку.

Однак у багатьох країнах іноземний капітал був непропорційно спрямовантй на споживання та бульбашку на ринку нерухомості, відповідно, завдяки операціям із нерухомістю та високому внутрішньому попиту податкові надходження стрімко зростали. Це, на жаль, призвело до масштабного неефективного розподілу приватного капіталу та нераціонального використання бюджетних ресурсів. Потім сталася глобальна фінансова криза, і потоки капіталу різко змінили напрям. У період з грудня 2008 року по травень 2013-го зовнішні банківські зобов’язання в країнах Центрально-Східної Європи, що не входять до єврозони, скоротилися в середньому на 27%, а в окремих країнах — на 50%.

Стратегія уникнення ризиків

Втім, ризиків, пов’язаних із фінансовою інтеграцією, цілком можна уникнути. Це підтверджує той факт, що не всі країни регіону постраждали однаковою мірою. Ті, хто показав кращі результати, зазвичай мали дві спільні риси. По-перше, вони проводили чітку політику спрямування іноземних інвестицій у продуктивні сектори. Сильна промислова стратегія, кваліфікована робоча сила та інтеграція в глобальні виробничі ланцюги сприяли тому, що інвестиції надходили переважно у промисловість і послуги, які можна експортувати, — галузі, які стимулюють зростання експорту й менш схильні до швидкоминущого буму й фінансових бульбашок.

По-друге, вони підтримували надійні рамки фінансової політики: жорсткіші вимоги до капіталу, активні макропруденційні заходи та контрциклічні буфери зміцнили внутрішній банківський сектор і стримали надмірне іпотечне кредитування. Такі інструменти дозводили цим країнам поглинати значні припливи капіталу без створення дестабілізаційних дисбалансів. Висновок очевидний: у процесі інтеграції країн у регіональні об’єднання жорсткі рамки внутрішньої політики мають вирішальне значення для того, щоб припливи капіталу сприяли довгостроковому зростанню, а не породжували фінансову нестабільність або неефективний розподіл ресурсів.

Цей висновок є особливо актуальним для України сьогодні, коли вона визначає свій шлях до відновлення. Якщо відбудова просуватиметься за планом, протягом наступного десятиліття країна зможе залучити значні обсяги капіталу. Але без належних запобіжників існує ризик неефективного розподілу цього капіталу, що може підважити довгострокову продуктивність замість того, щоб її посилити. Є дуже обнадійливі ознаки того, що ви засвоюєте уроки останніх десятиліть, зокрема на прикладі сусідніх країн.

Євроінтеграція та реформи в Україні

Угода про асоціацію між ЄС та Україною разом із Поглибленою та всеохоплюючою зоною вільної торгівлі вже стали каталізатором суттєвих реформ у фінансовому секторі. Регулювання банківської системи України наразі відповідає 74% стандартів ЄС у ключових напрямах, як-от достатність капіталу, корпоративне управління та аудит. НБУ запровадив модель нагляду, орієнтовану на ризики, за прикладом Єдиного наглядового механізму ЄЦБ, що суттєво підвищило якість регуляторного нагляду. І, попри надзвичайно складні обставини, Україна модернізує свій ринок капіталу: консолідує біржову інфраструктуру, оновлює системи розрахунків та посилює регуляторний контроль, щоб залучити довгострокових інвесторів. У цій сфері ви, можливо, могли б навчити дечому й нас.

Реформи, які ви впроваджуєте, вже дають результати. У 2023 році банківський сектор України залишався прибутковим і добре капіталізованим, незважаючи на війну, — результат, який іще десять років тому був би немислимим.

Ми знаємо, що поступ у сфері фіскального управління має вирішальне значення. Посилення системи управління державними інвестиціями є критично важливим для того, щоб кошти на відновлення використовувалися прозоро й ефективно. Йдеться не про дотримання зовнішніх стандартів, нав’язаних певними інституціями. Мова про те, щоб кожне євро, кожна гривня приносили реальну віддачу для українського народу.

Необхідність постійних реформ

Ба більше, реформи не можна розглядати як одноразове зусилля. Вони мають бути безперервними й послідовними, щоб забезпечити сталість переваг регіональної інтеграції, адже ці переваги не є ані автоматичними, ані незворотними, і їх не слід сприймати як належне. Підтримка цих переваг вимагає безперервного реформування. І що не менш важливо — реформи потрібно здійснювати й комунікувати так, аби громадяни бачили реальні, відчутні поліпшення у своєму повсякденному житті.

У цьому контексті існує два ризики, на які варто звернути увагу. Перший — це втрата імпульсу інституційних реформ, що особливо ймовірно, якщо економічні вигоди не з’являються достатньо швидко. Глибша регіональна інтеграція зазвичай починається з узгодження базових умов — таких як правова система, регулювання, врядування. Ці сфери часто покращуються досить швидко. Однак для того, щоб економічні результати стали відчутними, внутрішні підприємці, домогосподарства й іноземні інвестори мають відреагувати на нові стимули — а це потребує часу.

Дані свідчать, що у довгостроковій перспективі країни з початково слабшими інституціями отримують найбільші вигоди від запровадження вищих стандартів. Натомість у короткостроковій перспективі, якщо люди бачать лише зусилля, але не бачать результатів, суспільна підтримка подальших реформ слабшає — і це ставить під загрозу довгострокову конвергенцію.

Другий ризик полягає в тому, що структурні зміни в економіці з часом можуть послабити зв’язок між інтеграцією та економічним зближенням. Інтеграція товарних ринків традиційно сприяє зближенню майже автоматично: прямі іноземні інвестиції надходять до країн із нижчою вартістю праці та землі, ланцюги постачання переміщуються, і країни з нижчим рівнем доходів отримують вигоди від передачі технологій.

Цей механізм залишатиметься важливим навіть в епоху повернення виробничих ланцюгів ближче до дому (reshoring). Втім, країни більше не можуть покладатися на нього такою ж мірою, як раніше. Очікується, що майбутнє зростання внутрішньої торгівлі в ЄС дедалі більше залежатиме не від товарів, а від послуг — передусім цифрових. Дослідження свідчать, що виробництво послуг зазвичай концентрується в більш заможних міських агломераціях, які мають характерні риси економіки знань: доступність вищої освіти, розвинені сектори науки й технологій, а також потужну цифрову інфраструктуру.

Це означає, що сама лише глибша інтеграція не гарантує всеохопної конвергенції між усіма регіонами. З часом країнам доведеться більше інвестувати в освіту, розвиток навичок та цифровізацію, щоб сформувати високий рівень людського капіталу й ефективно використати його в умовах інтеграції. Утримувати курс на конвергенцію вже не так просто, як раніше. Але уповільнення реформ — точно не вихід, особливо в умовах світу, що дедалі частіше стикається з потрясіннями.

Крім того, існує чіткий зв’язок між сильними інституціями та економічною стійкістю. Наші дослідження свідчать, що під час пандемії регіони з нижчою якістю інституційного управління зазнали — за інших рівних умов — додаткового падіння ВВП на душу населення приблизно на 4 відсоткові пункти порівняно з десятьма регіонами з найвищою якістю врядування.

Конкурентні переваги України та нові геополітичні реалії

Оскільки наші економіки дедалі частіше зазнають впливу глобальних потрясінь, відкат інституційних реформ створює ризик виникнення порочного кола: повторювані шоки можуть підважити економічну конвергенцію і ще більше послабити довіру громадськості до реформ. Отже, найкращий спосіб зберегти імпульс реформ — це визнати ключову роль суспільної підтримки та, наскільки можливо, поєднувати вдосконалення системи врядування з розвитком тих секторів, у яких країна має очевидну конкурентну перевагу й де глибша регіональна інтеграція може відкрити значні й можливості для швидкого зростання. Саме так громадяни зможуть швидше й ширше відчути переваги реформ. 

Я переконана, що Україна має добрі передумови для того, щоб втілити це на практиці. Її ІТ-сектор уже є відносно сильним: у 2023 році експорт ІТ-послуг сягнув майже 7 мільярдів доларів і, попри війну, став однією з провідних експортних галузей країни.

Україна щороку випускає близько 130 тисяч фахівців у сфері STEM, що перевищує показники Німеччини чи Франції, і входить до п’ятірки провідних країн світу за 35 ІТ-спеціальностями. У низці міст успішно функціонують ІТ-кластери, а провідні міжнародні компанії — Apple, Microsoft, Boeing і Siemens — заснували в Україні свої науково-дослідні центри. Також формується динамічна екосистема оборонних технологій: лише у 2024 році українські стартапи в цій сфері залучили майже пів мільярда доларів — більше, ніж їхні колеги в багатьох країнах Центральної та Східної Європи. Досвід таких країн, як Ізраїль, свідчить: на такому підґрунті країна згодом може стати значним технологічним хабом.

Якщо Україна й надалі триматиметься курсу інституційних реформ та продовжить адаптувати свою економіку до нових можливостей, незважаючи на складне зовнішнє середовище, вона зможе стати потужним рушієм зростання та ключовим чинником розвитку регіону в майбутньому.

Україна знаходиться на переломному етапі — перед лицем жахіть війни, викликів відбудови та можливості глибшої регіональної інтеграції. У світі, де геополітичні реалії стрімко змінюються, така інтеграція відкриває чіткий шлях до відновлення й стійкого процвітання. Це добре як для України, так і для Європи. Останні приклади регіональної інтеграції демонструють не лише її значні переваги, а й важливість управління перехідними ризиками за допомогою надійної політики. Вони також підкреслюють необхідність підтримувати реформаторський курс упродовж тривалого часу — так, щоб люди відчували результати реформ.

Я впевнена, що ви зможете повністю реалізувати економічний потенціал України, перетворивши потрясіння сьогодення на фундамент динамічного майбутнього. Як писав Іван Франко, один із найвидатніших поетів України: «Нехай життя — момент і зложене з моментів, ми вічність носимо в душі». Цей незламний дух уособлює стійкість і потенціал українського народу та економіки України. Саме цей дух і надалі буде рушієм поступу та оновлення в наступні роки.

У 2015 році я стала першою керівницею МВФ, яка відвідала Україну. У 2025 році я перша президентка ЄЦБ, яка приїхала в Україну з візитом. Сподіваюся, мені не доведеться чекати ще десять років, аби стати першою колишньою президенткою ЄЦБ у ролі почесної гості на засіданні Управлінської ради ЄЦБ у Києві.

Щиро дякую.