Михайло Соколов: З Наявним Рівнем Фіскального Навантаження не Варто Мріяти про Економічне Зростання

Запропонований Мінфіном підхід – це не просто відмова від реформи, це консервація ситуації і навіть відкат назад до “азаровщині”. Однак позиція багатьох громадських організацій, бізнес асоціацій та незалежних експертів, що вимагають знизити податки, скасувати обтяжливу для бізнесу систему грошового забезпечення зобов’язань з ПДВ (ПДВ-рахунки), “не чіпати” спрощену систему оподаткування, яка давно перетворилася у внутрішній офшор, є іншою крайністю.

Стаття Павла Кухти, без сумніву, є одним з найкращих, об’єктивних і повних оглядів ідей, які могли б і повинні були лягти в основу реформи національної системи оподаткування. Автор виходить з необхідності розробки збалансованого підходу, що дозволяє стимулювати зростання національної економіки та забезпечити необхідний рівень держвидатків. На жаль, такий підхід є рідкістю в наші дні.

Так, представники Міністерства фінансів України, як випливає з опублікованої на сайті Мінфіну презентації, фактично відмовилися від рішення задачі стимулювання економічного зростання, зосередившись на фіскальній консолідації, метою якої є виключно підвищення доходів держбюджету. Зазначимо, що це відбувається в умовах, коли рівень перерозподілу через бюджет досягнув занадто високого рівня для країни, що розвивається. Державні витрати становлять близько 50-54% ВВП, і тепер Мінфін намагається “закрити їх доходами” – з таким рівнем фіскального навантаження не варто і мріяти про економічне зростання, і це без урахування інших факторів, що негативно впливають на бізнес клімат: гібридної війни, слабкої судової системи, низького рівня захисту прав власності, все ще високих бюрократичних бар’єрів, корупції, прямого адміністративного втручання уряду в роботу ринків (загрози запровадження експортних квот, встановлення мінімальних закупівельних і максимальних відпускних цін), політичної нестабільності.

Фактично, запропонований Мінфіном підхід це не просто відмова від реформи, це консервація ситуації і навіть відкат назад до “азаровщині”. Чого варта пропозиція приймати до розгляду позови платників податків про неправомірність нарахування їм додаткових податкових зобов’язань, тільки за умови надання банківської гарантії на їх погашення у разі програшу? Фактично це позбавлення права на захист у суді, бо варто ГФС донарахованих чималу суму, щоб платник податків не зміг отримати банківську гарантію, і заперечити таке рішення, незалежно від ступеня його несправедливості, буде неможливо. Також Мінфін нічого не запропонував для вирішення проблеми неповного і несвоєчасного відшкодування ПДВ, хоча саме вона є основною перешкодою для нарощування експорту. Не запропоновано і якогось задовільного вирішення проблеми надмірного податкового навантаження на фонд оплати праці.

Іншою крайністю є позиція багатьох громадських організацій, бізнес асоціацій та незалежних експертів, що вимагають знизити податки, скасувати обтяжливу для бізнесу систему грошового забезпечення зобов’язань з ПДВ (ПДВ-рахунки), “не чіпати” спрощену систему оподаткування, яка давно перетворилася у внутрішній офшор. Хоча автор і підтримує ідею об’єднання ЄСВ і ПДФО, але залишає за рамками розгляду два важливих аспекти.

Перший, це те, що поділ ПДФО та ЄСВ давно перетворилося на фікцію. Так, незважаючи на формальні положення букви закону, ЄСВ давно перетворився на податок, бо розмір майбутніх пенсії тих, хто його сьогодні платить залежить не від суми здійснених платежів, а від політичних рішень, які будуть прийняті через 10-20 років. У свою чергу виплата пенсій нинішнім пенсіонерам давно здійснюється не тільки за рахунок ЄСВ, а й інших податків.

Другий, це те, що об’єднання ЄСВ та ПДФО дозволить спростити податкову систему і скоротити часові витрати на адміністрування та вирівняти податкове навантаження на одержувачів високих і низьких доходів, зараз податкове навантаження на ФОП по суті носить регресивний характер, що є очевидним нонсенсом.

Об’єднання ЄСВ та ПДФО є всього лише визнанням існуючого стану справ, але таке визнання тягне за собою кардинальну пенсійну реформу в рамках якої держава виплачуватиме тільки соціальну пенсію, свого роду допомогу по бідності для пенсіонерів, а все інше справа приватних пенсійних фондів або самостійних накопичень, незалежних від держави. На жаль, для складних проблем не існує простих рішень. Розвал державної машини настільки ж, якщо не більше, згубний для бізнесу та суспільства, як і її розростання і супутнє цьому збільшення фіскального і бюрократичного тягаря. Тому зусилля з пошуку оптимального шляху здійснення реформ, основаного на розширенні податкової бази, зниженні і вирівнюванні рівня податкового навантаження і кардинальної (!) реформи держвидатків (зниженні їх рівня), так важливі для перетворення України з “fail state” в сучасну державу. Шкода, що вирішенням цієї проблеми стурбоване лише вузьке коло експертів, а уряд просто втрачає час, намагаючись глушити симптоми, але не лікувати саму хворобу.