Україна повинна виробити стратегію по відношенню до Криму. Будь-який крок щодо Криму повинен збільшувати шанси на повернення кримського співтовариства в Україну, а не навпаки, дратувати та відштовхувати його жителів. Будь-які жорсткі заходи повинні виглядати в очах жителів Криму, України і Росії вимушеним засобом захисту або виправданим засобом нападу, а не помстою.
За останній рік кримське питання практично зникло з українського політичного процесу. Вище керівництво країни всі сили і засоби кинуло на врегулювання ситуації на Донбасі, міжнародні партнери також були більш зацікавлені в розв’язанні кризи на сході України.
Кримчани – і слов’янська більшість, і кримські татари, і етнічні меншини – опинилися поза увагою української влади. Українці мало цікавились і тим, що відбувається на окупованій території. Новини про політичні переслідування активістів, що підтримують Україну чи репресії по відношенню до кримських татар, не викликали резонансу в суспільстві. Уникали цю тему і політики.
Але так вже сталось, що у політичних еліт в пост-майданій Україні немає монополії на формування як внутрішнього, так і зовнішнього порядку денного. Акція «Громадянська блокада Криму», незважаючи на різку реакцію деяких політиків і громадськості, за кілька днів поставила «кримську проблему» в центр уваги як українського суспільства, так і політиків Заходу напередодні Генасамблеї ООН.
Що вже вдалося змінити за допомогою продовольчої блокади, і чи стане вона першою цеглинкою в побудові довгострокової стратегії щодо Криму? VoxUkraine аналізує перші результати громадської акції.
Хто ініціатор?
Ініціатором блокади стали Меджліс і кримськотатарська громада в Україні. Вперше ідея продовольчої блокади була озвучена 15 вересня в Києві на прес-конференції Мустафи Джемілєва, Рефата Чубарова та власника телеканалу АТR Ленура Іслямова. Практично відразу до учасників акції приєднались патріотичні громадські організації та націоналістичні політичні сили, насамперед «Правий сектор». Українські чиновники і президент неформально підтримують ідею акції, але тільки одиниці з них особисто приїхали підтримати учасників акції.
Цілі?
Кожна група, яка реалізовувала акцію блокади, переслідувала свої цілі.
Кримськотатарська громада хотіла привернути увагу до репресій проти кримських татар у Криму і повернути кримські проблеми на порядок денний світового співтовариства.
Цілі інших сил – це і помста Росії та новому «уряду» Криму, і мобілізуюча технологія для політичних груп напередодні місцевих виборів.
Вже після початку акції, коли влада змирилися з неконтрольованою ініціативою, в українських ЗМІ стала артикулюватися ще одна загальнонаціональна мета блокади – боротьба з контрабандою та прикордонною корупцією.
Photo: focus.ua
Економічні наслідки блокади
Продовольча блокада спочатку декларувалася учасниками акції як своєрідний економічний інструмент. Економічні наслідки від неї не так вже важко оцінити.
На даний момент були перекриті канали поставок українських продуктів, в тому числі і контрабандних, на ринки Криму і, як показують розрахунки, далі в Росію.
Навантаження на федеральний бюджет для підтримки анексованої території збільшилося.
За повідомленнями як кримських, так і національних ЗМІ, на півострові зросли ціни на продукти, які раніше поставлялися з України.
Внаслідок цього компанії, які торгують з Кримом, втратили прибуток і робочі місця. Ще одним короткостроковим результатом стало зниження цін всередині України в південних областях на продукти, що швидко псуються і тепер уже не експортуються у Крим.
Політичні наслідки блокади
Хоча економічні цілі декларувалися організаторами акції, як основні, політичні цілі були досягнуті набагато успішніше.
Кримські татари збільшили обговорення теми Криму на Генасамблеї ООН. Кількість згадувань про Крим в 100 найвпливовіших ЗМІ Заходу минулого тижня зросла вдвічі (але вже 29 вересня знизилась до мінімуму, як на початку вересня).
Деякі експерти вважають, що блокада – як «антикорупційний» захід – сприяла призначенню Мустафи Джемілєва головою Національної ради з антикорупційної політики при Президентові України. Навіть якщо це не так, політичний капітал лідерів Меджлісу після старту кампанії суттєво виріс.
Ще одним результатом може бути поляризація відношення до кримськотатарської громади місцевого населення південних областей України. Частина населення може підтримувати патріотичну та антикорупційну ініціативу блокади, а інша частина, чиї економічні інтереси прямо або опосередковано були порушені блокадою, може погіршити ставлення до нових кримськотатарських громад у Запорізькій та Херсонській областях. Особливо відчутною може бути негативна реакція фермерів.
Багато суперечок викликав ситуативний союз Меджлісу і «Правого сектора». Він несе в собі ризик ослаблення симпатій центристської частини українського суспільства по відношенню до кримськотатарської громади.
У той же час, союз з Меджлісом дещо збільшує підтримку «Правого сектора» серед виборців право-радикальних поглядів.
Довгострокова стратегія?
Короткострокові результати більш-менш зрозумілі.
Головне питання – яка довгострокова стратегія української держави і якими будуть подальші кроки щодо Криму як державних органів, так і недержавних гравців – Меджлісу, «Правого сектора» та інших патріотичних організацій? Заяви про енергетичну блокаду Криму можуть лише частково свідчити про наміри останніх.
Який шлях обере уряд?
Офіційний Київ може застосувати підхід стратегічного терпіння, реалізований на прикладі Західного Берліна. Це місто стало для східних німців найкращим аргументом для приєднання до ФРН.
Крім власне політичних аргументів, під час вибору підходу до возз’єднання відірваної частини українського суспільства з основним сегментом варто оцінити те, якими саме мають бути кроки, що ведуть до возз’єднання. Чи прискорює возз’єднання продуктова блокада? Чи збільшить вона шанси на політичне повернення кримчан в Україну?
Важливими для ослабленої української економіки залишаються питання, які економічні втрати від блокади понесе Україна і Росія? Яка буде відповідь Кремля, і скільки він буде коштувати Україні? Чи існують більш дешевші та ефективні інструменти, які прискорюють возз’єднання?
Замість рекомендацій
Україна повинна виробити стратегію по відношенню до Криму. Поки українські чиновники тільки годують сніданками і не називають точної дати, коли буде представлено проект документа.
Будь-який крок щодо Криму повинен збільшувати шанси на повернення кримського співтовариства в Україну, а не навпаки, дратувати та відштовхувати його жителів. Будь-які жорсткі заходи повинні виглядати в очах жителів Криму, України і Росії вимушеним засобом захисту або виправданим засобом нападу, а не помстою. Можливо, необхідно доповнювати жорсткі заходи гуманітарною допомогою кримчанам і відновленням зв’язків з кримським співтовариством.
Україна повинна збільшувати свою інформаційну, гуманітарну та торгівельну присутність в Криму.
Стратегічне терпіння та використання кращих практик реінтеграції відторгнутих спільнот повинні стати основою української політики щодо Криму.
Раніше стаття була опублікована на Українській правді
Тиждень Криму
Кримський Трикутник: Куди Зникають Вантанжівки з України (Юрій Городниченко (Каліфорнійський університет, Берклі) та Олександр Талавера (Шеффілдський університет), співзасновники та члени Редколегії VoxUkraine)
Геостратегічні Ігри Навколо Слова «Інвестиції» у Криму (Рідван Барі Уркоста, політолог)
Як Китайський Уряд і Французькі Консерватори Допомагають Росії Підривати Режим Нерозповсюдження Ядерної Зброї (Андреас Умланд, доктор філософії, старший науковий співробітник Інституту євро-атлантичного співробітництва в Києві і головний редактор книжкової серії «Радянська та пострадянська політика і суспільство»)
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
