Банківське регулювання: чи безризикові державні облігації насправді

У цій статті мова йде про те, чому існує банківське регулювання (пруденційний нагляд). А також про те, що відбувається, якщо державні облігації, які вважаються безризиковими, насправді такими не є.

Ця стаття – історія про те, чому існує банківське регулювання (пруденційний нагляд).

Перша причина – це те, що банки розпоряджаються грошима інших людей, тому в них існують стимули брати на себе надмірні ризики. Отже, банківське регулювання вимагає від них “вкладати у гру” частину своїх власних фінансів, тобто мати певний капітал. Чи більш ризиковими є активи банку, тим більше капіталу він повинен під них резервувати. Отже, під безризикові активи (а такими зазвичай уважаються державні облігації), банк збільшувати капітал не повинен.

Проте, що відбувається, якщо державні облігації, які вважаються безризиковими, насправді такими не є? Тоді пруденційне регулювання зазнає краху (приклади – Росія 1998 року, Аргентина 2001 року). Банки беруть на баланс ризикові активи (державні облігації) та активи, які корелюють із державними облігаціями.

Модель, побудована у нашій статті, приводить до двох головних висновків. По-перше, якщо регулятор є одночасно боржником (уряд), він не має стимулів змінювати регулювання та визнавати ризик своїх активів, щоб зберігати низьку відсоткову ставку за ними. Це зазвичай призводить до банківської кризи. По-друге, що більш важливо для сучасної Європи, інвестиції спрямовуються у державні активи (які є високодоходними та вважаються безризиковими, але насправді такими не є), і не спрямовуються у проекти реального сектору, які є надійними, але пропонують нижчу відсоткову ставку, ніж державні облігації. Це призводить до економічного спаду.

Висновок зі статті такий – регулятор має бути незалежним. Щоб уникнути проблеми моральної шкоди (moral hazard), позичальник не має регулювати своїх кредиторів.