8 березня 2018р. президент США Дональд Трамп запровадив 25% імпортне мито на сталь та 10% – на алюміній, незважаючи на те, що проти мит у США виступили більшість галузей, які використовують названі метали (будівельники, автовиробники, виробники напоїв і т.д.).
Запроваджуючи ці мита, президент Трамп хотів досягти двох цілей:
- допомогти американським виробникам сталі й алюмінію (й таким чином виконати свою передвиборчу обіцянку);
- покарати Китай за промислове шпигунство (в рамках цього планується підвищити мита не лише на сталь та алюміній, але й на деякі інші товари, які Китай постачає до США).
Першої мети буде досягнуто за рахунок решти суспільства – так, за деякими оцінками, за рахунок тарифів буде зруйновано уп’ятеро більше робочих місць, ніж створено, а якщо торговельні партнери США застосують заходи у відповідь, американська економіка втратить загалом 470 тисяч робочих місць (це близько 0,3% загальної кількості зайнятих, але, тим не менш, буде відчутним у деяких містах).
Другої мети навряд чи можливо досягти торговельними заходами – адже, як правило, компанії не розголошують факти промислового шпигунства проти себе. Окрім того, західні компанії «добровільно-примусово» надають свої технології Китаю як своєрідну плату за доступ до 1,3-мільярдного ринку.
Втім, Китай уже запровадив торговельні обмеження проти американських товарів у відповідь. І, зрозуміло, ці обмеження не будуть корисними для економіки США. Європейські лідери наразі обмежилися заявами з погрозами застосування симетричних дій.
Отже, наразі економічні збитки від торговельних обмежень невеликі. Набагато гірший політичний ефект цих заходів – адже вони були запроваджені без урахування думки зарубіжних партнерів США . Таким чином президент США показує свою рішучість розпочати повномасштабну торговельну війну та змушує зовнішньоекономічних партнерів задля її уникнення “добровільно” обмежувати поставки своєї продукції до Штатів. Так, наразі відбувається перегляд Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (NAFTA), ведуться перемовини з ЄС, Китаєм, Кореєю та іншими країнами про обмеження експорту.
Наразі економічні збитки від торговельних обмежень невеликі. Набагато гірший політичний ефект цих заходів – адже вони були запроваджені без урахування думки зарубіжних партнерів США . Таким чином президент США показує свою рішучість розпочати повномасштабну торговельну війну та змушує зовнішньоекономічних партнерів задля її уникнення “добровільно” обмежувати поставки своєї продукції до Штатів.
Понад те, мита на сталь та алюміній виправдовуються статтею ХХІ Угоди про СОТ (винятки з міркувань безпеки). Таким чином, якщо торговельні партнери США захочуть звернутися до арбітражу СОТ, він муситиме вирішувати питання про те, що загрожує національній безпеці США, а що ні, що навряд чи входить до його компетенції.
Цей та інші кроки Трампа (наприклад, вихід із ядерної угоди з Іраном чи міграційні обмеження) свідчать про те, що одну з найважливіших посад планети обіймає особа, для якої власні передвиборчі обіцянки важать значно більше, ніж міжнародні домовленості, й навіть більше, ніж добробут своїх співгромадян.
Тепер світові залишається лише гадати, які зі своїх твітів американський президент вирішить втілити наступними та хто постраждає в результаті.
Очевидно, що Трамп – це значно серйозніший краш-тест для міжнародних інституцій, вибудуваних після Другої світової війни, ніж «випробування Путіним». Якщо напад РФ на Україну змусив серйозно замислитися про реформування ООН, то торговельна політика Трампа – це випробування на міцність для СОТ, яка майже не розвивається з 2001 року (початку Доха-раунду) та потихеньку підважується багатосторонніми та двосторонніми угодами.
Якщо напад РФ на Україну змусив серйозно замислитися про реформування ООН, то торговельна політика Трампа – це випробування на міцність для СОТ, яка майже не розвивається з 2001 року (початку Доха-раунду) та потихеньку підважується багатосторонніми та двосторонніми угодами.
У багатьох існує впевненість, що міжнародні інституції негнучкі та неспроможні адекватно відповідати на нові виклики. Дійсно, більшість інституцій – інертні та бюрократичні. Але досвід ЄС у торгівлі з Китаєм доводить, що цілком можливо враховувати зміни в умовах торгівлі в рамках правил СОТ, без гучних заяв та відкритого протистояння.
Наступними, цілком можливо, стануть міжнародні суди та безпекові альянси.
Отже, що робити, коли «світовий поліцейський» сам почав порушувати правила? Можна сподіватися на американські інституції та американських виборців – перші дещо обмежують свавілля президента, останні можуть не обрати його на другий термін.
Можна прийняти нові-старі правила гри «кожен сам за себе». З міркувань «національної безпеки» закрити ринки, надати преференції вітчизняним виробникам, обмежити міграцію. До такого сценарію закликають і деякі наші політики. На жаль, першими від війни всіх проти всіх постраждають країни з невеликим запасом міцності та малим внутрішнім ринком, такі як Україна.
Зрештою, очевидне рішення – захищати міжнародну співпрацю та водночас реформувати інституції, через які вона відбувається. Це не буде просто, зважаючи на результати виборів у багатьох європейських країнах та нещодавні скандали у європейських інституціях. Однак, можливо, поведінка Трампа мобілізує західний світ, так само, як поведінка Путіна мобілізувала українців.
Очевидне рішення – захищати міжнародну співпрацю та водночас реформувати інституції, через які вона відбувається. Це не буде просто, зважаючи на результати виборів у багатьох європейських країнах та нещодавні скандали у європейських інституціях.
Між теперішньою ситуацією у світі та ситуацією в Україні протягом її незалежності можна провести ще одну аналогію. Деякі очільники країн можуть сказати «якщо США зневажають міжнародні угоди, то ми теж не будемо їх виконувати». Так само, як багато українців уважають, що «якщо президент/ прем’єр/ депутати нечесні, то я маю моральне право не дотримуватися правил, давати чи брати хабарі тощо».
Така логіка здатна завести до замкненого кола загальної недовіри, обмеженої співпраці та низького зростання*, з якого дуже важко вийти. Для того, щоб не зайти до такої поганої рівноваги (у випадку світу) та щоб вийти з неї (у випадку України), потрібно спільними зусиллями захищати «правила гри» – тобто дотримуватись їх та не мати справу з тими, хто правила порушує. Звісно, об’єднуватися «за» важче, ніж «дружити проти». Але якщо цього не зробити, наслідки будуть сумними й непередбачуваними.
*Див., наприклад, David B. Audretsch & Nikolaus Seitz & Katherine Margaret Rouch, 2018. “Tolerance and innovation: the role of institutional and social trust,” Eurasian Business Review, Springer;Eurasia Business and Economics Society, vol. 8(1), pages 71-92, March.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
