Олександр Квіташвілі встиг попрацювати міністром охорони здоров’я і в Грузії та на аналогічній посаді в Україні. Зараз Квіташвілі займається реформою медицини. VoxCheck розпитали колишнього урядовця про глобальні цілі медреформ у світі та враження від розвитку охорони здоров’я в Україні.
Матеріал створений у рамках проекту «Не вір міфам» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
Про ціль медицини
Квіташвілі був міністром охорони здоров’я в Україні з грудня 2014 до квітня 2016 року. Своїми першочерговими задачами він тоді називав передачу державних закупівель міжнародним організаціям, спрощення перереєстрації медпрепаратів та виробів, переведення відомчих лікарень в єдину структуру. Частину втілити вдалося, а от зміна управління лікарнями – як і подальша реформа з фінансовими гарантіями від держави відбулася вже при Супрун.
Квіташвілі: У нас мета така, щоб кожен громадянин України отримував доступ до якісної медицини. Крапка. Як цей доступ забезпечити – це вже функція держави. Тобто система фінансування повинна бути правильною, прозорою, звісно, та – що найголовніше – справедливою. До цього, в принципі, реформа в Україні і йде. І сподіваюся, що вже в 2020-му році будуть перші зрушення по вторинному ринку, тобто по госпітальному сектору. Розумієте, якщо нічого не робити, то й ніяких проблем не буде, ну грубо кажучи, так? А коли щось робиш, завжди будуть якісь помилки і недоробки або щось таке. Тому їх треба виправляти і йти вперед.
Про ринкову модель медицини
До роботи в Україні, Квіташвілі майже 2 роки очолював Міністерство праці, охорони здоров’я та соціального захисту Грузії. Його реформи з 2008 до 2010 року зробили тамтешню систему охорони здоров’я ще більш децентралізованою. Наріжними каменями стала дерегуляція і розширення ринкового механізму.
Квіташвілі: Є якісь відносини в медицині та в організаціях охорони здоров’я, де ринкові моменти працюють, а є якісь, де не працюють. Ось, наприклад, яка проблема була в Грузії. Коли йде оплата за послугу – не «первинка» на лікарняному рівні, а, наприклад пологи. Є певна кількість пологів і за це отримують гроші лікарні. Якщо це в місті, то нормально, а якщо в селі, або в гірських районах тієї ж Грузії? Там, наприклад народжуються три дитини за місяць, тобто, відповідно, лікар, акушер-гінеколог там працює і буде отримувати гроші за троє пологів. Це – копійки, зрозуміло, що неможливо на них жити. Той, який працює в місті, такий же колега цього лікаря, буде отримувати набагато більше, тому що там обсяг набагато більше. Тому і існує держава, щоб такі моменти перекривати. У Грузії ми безпосередньо брали дивилися, де ось така ситуація за пологами або іншими послугами, і просто безпосередньо фінансували ось ці поліклініки. Щоб там протримати лікаря, щоб там лікар сидів і приймав пологи, двоє пологів, або одні, не має значення, головне – щоб там був лікар. Якщо платити за ринковим принципом, то там у нас не виходить справедливий доступ до якісної медицини, тому нам треба там людей тримати. Треба щоб держава мала гарне розуміння всієї системи охорони здоров’я.
Про управління лікарнями
Українські лікарні досі під керівництвом головних лікарів. Іноді це може створювати проблеми для самого персоналу медзакладу. Наприклад, журналісти BBC поспілкувалися з лікарями Шевченківського району Києва – ті з усіма доплатами і преміями отримували всього 4-6 тис. грн на місяць. Незадоволеним, зазначають у виданні, погрожують звільненням.
Квіташвілі: Треба зробити конкурентне середовище. Елементарно. Перша проблема в тому, що лікар прив’язаний дуже кабальними умовами до якоїсь точки. Так? Це раз. По-друге якщо людина має вибір з цієї поліклініки переходити в іншу, де краще платять, то це вже автоматично щось змінить. Проблема головлікарів – вона суто менеджерська. Якщо останні грубо кажучи сто років при радянській системі і пост-радянській системі не було прозорого середовища заробляти гроші нормально, то, звичайно, будуть вигадувати різні схеми. Це однозначно. Я взагалі вважаю, що правильне управління лікарнею не повинно бути в руках головлікаря або найкращого лікаря, тому що там більше математика, економіка, фінанси і таке інше. Лікар повинен лікувати пацієнтів. А бігати там за стентами, ліками або туалетним папером – повинен займатися хтось інший, це не справа лікаря.
Про персональні витрати на медицину
У 2006 році, коли реформа в Грузії тільки розпочиналася, частка витрат на медицину з власної кишені пацієнтів з усіх витрат на охорону здоров’я сягала 78,7%. Ця частка поступово зменшувалася і у 2016 році уже становила 61,2%. В Україні ж в 2006-му витрати з власної кишені на медицину сягали 39,1%, а в 2016 році, до запуску реформи первинки, вони зросли до 56,8%.
Квіташвілі: У Грузії, всі ці out of pocket – вони легальні. Ти або доплачуєш за свою медичну страховку, тобто робиш апгрейд свого полісу, або у тебе є якась співоплата – держава платить 80%, а 20% ви платите зі своєї кишені. Також у Грузії дуже мало покриваються витрати на ліки. Я не знаю, як рахували персональні витрати в Україні. Тому що в Україні, конституційно, безкоштовна медицина. Не маючи формальної системи co-payment, співучасті чимось, всі ці розрахунки out of pocket дуже важко визначити.
Є велика група населення в Грузії, яка отримує всі медичні послуги на 100% безкоштовно. Це люди, які знаходяться в базі соціально незабезпечених, це близько мільйона осіб, якщо я не помиляюся. Вони отримують від держави страховий поліс, який вони через приватні страхові компанії використовують. Там у них покрито все на 100%.
Грузія – бідна країна, тобто вона не може на всіх громадян на 100% покривати все. Жодна країна це не може так робити і вона використовує страховку, яка забезпечується через приватні страхові компанії. Страховка це не панацея, що я хочу сказати. Страхова медицина або медична страховка – будь-який термін можна використовувати – це один з механізмів фінансування системи охорони здоров’я. Один з, але не єдиний.
Про продовження медреформи
Медична реформа розпочалася в Україні з 1 січня 2018 року – почали з первинної ланки. Понад 28 мільйонів українців уже підписали декларації з сімейними лікарями, терапевтами чи педіатрами. Опитування за травень цього року показують, що понад 70% українців ними задоволені. Втім зміни впроваджуються нерівномірно по всій країні.
Квіташвілі: Я думаю, що невдовзі ми повинні побачити набагато швидші кроки вперед. Успіх таких реформ залежить не тільки від медичних чинників, від інших реформ – починаючи від податкової і закінчуючи поліцейською реформою, а й ще від наступності. Тобто кожна нова команда не повинна щось фундаментально нове будувати. Тому що якісь маленькі зміни і є ось цей курс, який зараз узятий – то треба йти вперед. Я вважаю, що це курс, він стоїть на правильних рейках, він правильно йде і зараз, ні в якому разі не можна згортати, якісь експерименти ставити, щось вигадувати «давайте зробимо так, давайте зробимо так». Є добре написана стратегія. Я не бачу якихось ризиків навіть при зміні влади. Я не знаю, хто повинен прийти до влади в Україні, щоб назад повернути якісь совкові системи, я такого взагалі не бачу. Так що у мене настрій такий, оптимістичне дуже.
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
