Нобелівська премія з економіки 2023: як історія підштовхує нас розуміти очевидне

До того часу, як результати дослідження науковиці побачили світ у 1990-х роках, в економічній науці домінувала думка, що економічне зростання веде до збільшення залученості жінок на ринку оплачуваної праці. Однак виявилося, що ці висновки будуються на недостатній інформації і якщо взяти більший масив даних, то картина змінюється. Клаудія Голдін досліджувала саме цю ширшу картину за даними останніх двохсот років. 

Виклик полягав у тому, що тема жіночої праці була недостатньо чи неадекватно висвітлена в історичних джерелах. Наприклад, у документах протягом певного часу у графі «зайнятість» вказувалось «заміжжя». Однак фактично, перебуваючи у шлюбі, жінки виконували не лише побутові обов’язки чи доглядову працю, але й працювали нарівні з чоловіками у сільському господарстві чи на кустарних виробництвах. Ця зайнятість не фіксувалася в офіційних джерелах. 

Для вирішення цієї проблеми професорка Голдін оновила бази даних з урахуванням промислової статистики, переписів населення, даних про склад домогосподарств (зокрема про домогосподарства, які очолювали жінки) та інших джерел і змогла визначити, що фактично частка жінок у складі робочої сили США була більшою, ніж та, яку фіксували офіційні історичні джерела. 

Ба більше, довший період спостережень дозволив ретроспективно дослідити вплив структурних змін на вихід жінок на ринок праці США у період з кінця XVIII ст. (коли домінував аграрний сектор), через індустріалізацію і до другої половини XX століття (коли домінував сектор послуг). Виявилося, що економічне зростання не веде до автоматичного скорочення гендерних розривів (рис. 1). Бо, окрім попиту на роботу жінок на ринку праці, важливим є і наявність пропозиції від жінок. На неї впливають декілька факторів. 

По-перше, шлюб. Ретроспективно виявилося, що з початком індустріалізації менша частка жінок продовжувала працювати після заміжжя порівняно з доіндустріальною епохою, попри зростання попиту на робочу силу. Причина – жінкам стало складніше поєднували роботу з сімейним життям, оскільки місце роботи з «домашнього господарства» змінилося на «фабрику». 

По-друге, очікування. Жінки здобували освіту в залежності від своїх очікувань на майбутнє. Тобто якщо жінка очікувала, що вона не продовжуватиме професійний шлях після заміжжя та народження дітей, то вона (або її батьки) приймала відповідні рішення щодо освіти. Від цих рішень залежали перспективи її повернення на ринок праці після дорослішання дітей. 

По-третє, контрацепція. Можливість жінки відтермінувати заміжжя та народження дітей дозволяла їй мати чіткіші очікування від майбутнього, а тому і приймати усвідомлені, сплановані рішення щодо освіти та кар’єри.

Тим не менш, більша залученість чи навіть рівна участь у ринку праці ще не означає гендерну рівність. Оскільки на порядку денному залишається інша проблема – розрив в оплаті праці.

Звернувшись до історичних статистичних даних, Клаудія Голдін дослідила відмінності в заробітних платах чоловіків та жінок і причини цих відмінностей. Виявилося, що дискримінація заробітної плати, тобто різниця, яку неможливо пояснити відмінностями в освіті, віці чи продуктивності, виросла у період розширення сектору послуг у XX столітті (з 20% у кінці XIX століття до 50% у 40-х роки XX століття у переробній промисловості). Однією з причин став перехід від оплати праці за виконану роботу до помісячної оплати.

Хоча розрив в оплаті праці в країнах з високим рівнем доходів в останні десятиліття скоротився, сьогодні він все ще становить 10-20%. Чому? На думку науковиці, одна з основних причин – «ефект батьківства» (рис. 2). Разом із колегами Клаудія Голдін у 2010 році представили результати дослідження, які показали, що початкова різниця в оплаті праці незначна, однак із появою першої дитини доходи жінок падають та не зростають такими самими темпами, як у чоловіків, оскільки наявність дітей пов’язана з меншим накопиченим досвідом роботи та більшою кількістю перерв у кар’єрі. Жінки, як правило, беруть на себе більшу відповідальність за дітей, ніж чоловіки, і це створює складнощі у професійній реалізації жінок.

Чому дослідження Клаудії Голдін важливі для України?

Післявоєнне відновлення України потребуватиме не лише значного обсягу капітальних інвестицій у відновлення енергетичної інфраструктури, житлового фонду, подолання наслідків екоциду чи відбудови промислових об’єктів, а й не менш значної кількості робочої сили. При цьому важливо пам’ятати, що Україна має найнижчу в Європі народжуваність, а війна і виїзд жінок із дітьми посилили демографічну кризу.

Тому потрібно не лише усвідомити обмеження, які накладає гендерна сегрегація, та зрозуміти можливості, які надає залученість жіноцтва, а й реалізувати політики гендерної рівності на практиці. Це зокрема збільшення можливостей для жінок поєднувати зайнятість та виховання дітей – більша доступність дитсадків, гнучкі графіки роботи. І цим має займатися не лише уряд. Багато залежить від місцевої влади – наприклад, підвищення доступності громадських місць потрібне не лише для людей з інвалідністю, а й для батьків із малюками. 

Працедавцям також доведеться адаптуватися до змін на ринку праці. Зокрема доведеться залучати більше жінок до «традиційно чоловічих» галузей, таких як будівництво. Це потребуватиме додаткової механізації процесів. Більше залучення жінок до ринку праці сприятиме не лише гендерній рівності, а й більш ефективному використанню факторів виробництва, а отже, й економічному зростанню. 

Замість епілогу

Клаудія Голдін стала третьою в історії жінкою, яка здобула Нобелівську премію з економіки. Всього з 1969 року було 93 лавреати цієї премії. Як бачимо, наукова сфера є яскравим прикладом, що нам є над чим працювати в питаннях гендерної рівності.