Випуск діаспорних облігацій є одним із найефективніших способів залучити інвестиції в умовах кризового стану економіки. Як свідчить досвід інших країн зі значними діаспорами, Україна може залучити близько двох мільйонів доларів.
Ключовою проблемою економіки України є брак інвестицій. Насамперед потрібно зазначити, що, нарівні з захистом від військової агресії, залучення інвесторів є справою національної безпеки країни. Реалізовані інвестиційні проекти стають тими якорями, що прив’язують інвесторів до країни, роблячи їх зацікавленими в економічній та політичній стабільності.
Стаття-переможець квітневого етапу конкурсу MindSketch від аналітичного порталу VoxUkraine
Наразі інвестиційна привабливість української економіки зведена до нуля через військову агресію, зношеність інфраструктури, брак стимулів для інноваційної діяльності, корупцію як у верхівці виконавчої влади, так і серед чиновників середньої та нижньої ланки, тотальну забюрократизованість усіх державних процесів, продажність суддів і низьку довіру до всієї правозахисної системи, слабкий розвиток ринку цінних паперів та фондового ринку. Нестандартна українська кризова ситуація вимагає креативних рішень.
У пошуках зовнішнього фінансування доречним було б звернути увагу на численну українську діаспору. Так звані діаспорні облігації мають низку переваг. За рахунок патріотичної складової їх можна розміщувати з нижчою дохідністю, ніж комерційні інструменти. Коли знайти інвесторів на світових фінансових ринках майже неможливо, попит на діаспорні облігації при активному їх просуванні буде збільшуватися. Такі інвестори не побіжать позбавлятися цінних паперів одразу, щойно настане кризова ситуація. Навпаки, на знак підтримки Батьківщини їхня відповідальність тільки ростиме. Такі вкладення капіталу інвестори сприймають інвесторами більше як благодійність, інструмент підтримки рідної країни у скрутні часи. Крім того, ризик нездатності країни проводити виплати за боргом у твердій валюті не настільки важливий для мігрантів, як для інших іноземних інвесторів. Зазвичай у інвесторів-мігрантів залишаються певні зобов’язання в своїй країні, тому накопичення активів у місцевій валюті для них також є цікавою пропозицією. Успіхи в роботі з діаспорою позитивно вплинуть на суверенні кредитні рейтинги країни.
Значний досвід із залучення фінансування від власних діаспор накопичили такі країни, як Ізраїль, Індія, Непал, Шрі-Ланка, Кенія, Філіппіни.
Робота з діаспорними облігаціями передбачає, з одного боку, ретельне планування та кропітку підготовчу роботу, а з другого – гнучкість у відносинах із потенційними інвесторами. Як показує досвід Ізраїлю та Індії [1; 2], випуск діаспорних облігацій буде успішним, якщо інвестор має можливість вибирати серед широкого спектра умов найбільш прийнятні. Так, доречно пропонувати різні номінали, строки, умови виплати процентів та основної суми. Особливу увагу варто звернути на активні дії з розвитку зв’язків із діаспорою. Часто через низьку поінформованість про подібні цінні папери їхні випуски не мають попиту, хоча є привабливими як для держави, так і для інвесторів.
Визначимо найімовірніших інвесторів серед української діаспори. Зі світового досвіду видно, що в діаспорні облігації інвестують переважно висококваліфіковані емігранти, котрі проживають у розвинених країнах або отримують високі доходи. Наприклад, Ізраїль та Індія успіхами в роботі з діаспорними облігаціями завдячують своїм значним і впливовим діаспорам у США, Європі та інших розвинених країнах. Українська діаспора теж численна, зі значною часткою високоосвічених мігрантів. Українські мігранти, які проживають у розвинених країнах, становлять близько 1,51% [1] усього українського населення, що є високим показником порівняно з іншими країнами світу.
Україна посідає десяте місце у світі за чисельністю високоосвічених емігрантів, які проживають у країнах – членах ОЕСР.
Джерело: розробка автора за даними [1].
Головною перепоною при розміщенні діаспорних інвестицій може стати низький рівень державного управління. Як встановили у своїх дослідженнях Сухас Кеткар та Діліп Рат [1], для того, щоб діаспорні інвестори купили облігації, в країні їх походження має бути хоча б мінімальний рівень державного управління. На жаль, Україна у цій сфері має не найкращі результати, що видно з рисунка 2.
Рис. 2. Індикатор рівня державного управління*.
Джерело: розробка автора за даними [1]
*Індикатор рівня державного управління розраховується у Світовому банку. Індикатор включає шість аспектів управління: прозорість та підзвітність, політичну стабільність і ненасильство, ефективність уряду, якість регулювання, верховенство закону і контроль корупції. Серед країн зі значними обсягами емігрантів найкращий показник має ПАР (0,19), найгірший – Таїті (-1,62).
Некерованість являє собою основну причину провалу діаспорних облігацій в багатьох країнах. Наприклад, Куба, Гаїті та Нігерія мають великі діаспори за кордоном, але їхнім політичним елітам не довіряють. На щастя, ситуація в Україні з державним управлінням не настільки критична. Передусім, важлива політична воля вищого керівництва держави. Діяльність державного апарату має стати прозорою, передбачуваною та економічно обґрунтованою, з обов’язковою невідворотною відповідальністю за кожне правопорушення. Але, звичайно, що нижчим буде показник якості державного управління, то менше інвестицій під більші відсотки ми зможемо залучити.
Досвід Індії та Ізраїлю свідчить, що за допомогою перших випусків діаспорних облігацій залучити понад 1 мільярд доларів майже неможливо. При розрахунку потенційного обсягу інвестицій української діаспори варто зробити поправку на її чисельність та економічну й політичну ситуацію в країні. Так, Індія у 1991 році продала діаспорних бондів на 1,6 мільярда доларів, тоді як її діаспора нараховувала близько 1,5 мільйона високоосвічених мігрантів. Такого результату вдалося досягти завдяки низці чинників: країна випускала облігації в період відносної економічної стабільності, тому ризик дефолту був низьким, хоча номінальні відсоткові ставки залишалися високими. У Шрі-Ланці, яка має близько 120 тисяч високоосвічених мігрантів, уряд у 2001 році залучив діаспорних інвестицій на 1,2 мільйона доларів. На той час економіка Шрі-Ланки через громадянську війну була в ситуації, подібній до української. Як було вказано вище, українських високоосвічених мігрантів, що проживають у країнах ОЕСР, нараховується близько 246 тисяч [1]. Таким чином, при активній роботі з мігрантами Україна здатна залучити близько 2 мільйонів доларів.
Для збільшення зацікавленості українських мігрантів доцільно зробити облігації цільовими, тобто залучати кошти на визначені соціально важливі цілі. Шукати такі проекти можна, наприклад, у сфері освіти. Українські мігранти, напевно, охоче інвестуватимуть у розвиток людського капіталу.
Залучати інвестиції в країну, де фактично ведуться військові дії, справа надзвичайно складна. У таких умовах стандартні схеми не працюють. Та й позиції України в міжнародних рейтингах, які слугують для інвесторів своєрідними маячками доцільності капіталовкладень, на тлі військової агресії, кризової ситуації в економіці постійно знижуються. Тому наразі Україна змушена використовувати всі, навіть найменш вигідні для нас пропозиції співпраці. Діаспорні облігації дозволять Україні отримати гроші швидко і на прийнятних умовах. Головне – це активна та професійна позиція української сторони.
Використані джерела
Suhas L. Ketkar, Dilip Ratha. Development Finance via Diaspora Bonds Track Record and Potential. – Migration and Development Conference at the World Bank, Washington D.C. May 23, 2007.
Yehiel Rehavi, Asher Weingarten. Fifty Years of External Finance via State of Israel Non-Negotiable Bonds. – Bank of Israel, Foreign Exchange Activity Department, September 6, 2004.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
