Українська благодійність сьогодні перебуває на перетині викликів і можливостей. Щорічне дослідження Zagoriy Foundation та Info Sapiens, яке охопило 2400 українців і 400 представників неурядових організацій, дає можливість побачити сектор очима його різних учасників — благодійників, отримувачів допомоги та експертів. Ці погляди подекуди співпадають, а іноді виявляються кардинально протилежними, що підкреслює складність і динаміку сфери. У час, коли громадські організації долають випробування війною, релокацією, виснаженням ресурсів і пошуками нових підходів, дослідження фіксує досягнення, виклики та суперечливі тенденції, які формують сучасну благодійність. Що змінилося, що вдалося, а де ще потрібні зусилля — розповідаємо далі.
Повну версію дослідження можна переглянути за посиланням.
Поширеність благодійності: українці залишаються небайдужими
Існує думка, що на третій рік повномасштабного російського вторгнення суспільство виснажене й не може підтримувати благодійність на високому рівні, а представники громадського сектора менш ефективні через вигорання. Втім, результати дослідження демонструють: благодійність залишається пріоритетним напрямком для суспільства.
Залученість українців до благодійності тримається на рівні 86% з 2022 року (рис. 1). А частка донаторів упевнено зростає: від 53% у 2019 до 73% у 2024 році (рис. 2). Так само зростає і частка волонтерів, навіть порівняно із 2022 роком.
Рисунок 1. Чи долучались ви особисто протягом останніх 12 місяців до благодійності / допомагали комусь (фінансово чи вчинками) / займались волонтерством? (% респондентів, які відповіли «так»)
Рисунок 2. Частки тих, хто донатить і займається волонтерством
Проте порівняно з початком повномасштабного вторгнення змінився формат допомоги. Імпульсивне волонтерство на початку 2022-го трансформувалось частково в регулярний рід діяльності, частково — в інші формати благодійності.
Індекс поширення благодійності сьогодні трохи нижчий, ніж у 2023 році, проте значно вищий, ніж у 2021 (рис. 3). Динаміка місця України у світовому рейтингу благодійності схожа (рис. 4).
Світовий рейтинг благодійності (World Giving Index) щороку визначає рівень доброчинності в різних країнах, спираючись на три ключові показники: відсоток людей, які допомагали незнайомцям, робили фінансові пожертви та займалися волонтерською діяльністю. Дослідження проводиться Фондом благодійності Charities Aid Foundation (CAF) у співпраці з Gallup і базується на опитуванні понад 140 тисяч респондентів у більш ніж 140 країнах. Це дає змогу оцінити не лише обсяг фінансової підтримки, а й загальний рівень соціальної відповідальності суспільства.
Рисунок 3. Індекс оцінки поширеності благодійності
Примітка. Індекс розрахований як середньозважена оцінка поширеності благодійності, отримана з відповідей українців на запитання «На Вашу думку, наскільки поширена благодійність в Україні?», де 0=зовсім не поширена, 10=дуже поширена.
Рисунок 4. Україна у світовому рейтингу благодійності
Тож попри фізичну, моральну та матеріальну виснаженість третього року повномасштабної війни, громадський сектор і суспільство продовжують підтримувати одне одного, демонструючи високу залученість у благодійність.
Ірина Грицаєнко, CEO Zagoriy Foundation:
«Ми у Zagoriy Foundation робимо загальнонаціональні дослідження благодійності вже кілька років поспіль. Виходячи з отриманих даних ми можемо бачити стан сфери та виклики, обґрунтовувати та будувати стратегії своїх соціальних проєктів. А ще це свідомий спосіб допомогти некомерційному сектору України отримати необхідні дані для своєї роботи.
Чому важливо вимірювати показники в динаміці? Згідно з даними Charity Aid Foundation, яка щороку вимірює світовий рейтинг благодійності (World Giving Index – WGI), Україна у 2010 році посідала 150 місце, а у 2022 опинилася на другому. Сьомий рік поспіль очолює рейтинг Індонезія, бо у них благодійність “зашита” в релігію та культуру. У нас це відповідь на загрозу та кризу, емоційний відгук на те, що відбувається.
У 2024 році Україна опустилася на сьоме місце, проте рівень залученості досі високий, як видно з нашого дослідження. Тому задача кожного з нас – робити так, щоб ми не повернулись до попередніх показників. Натомість слід перевести нашу здатність об’єднуватися в момент загрози у щоденну “рутину”, в регулярні платежі та щомісячні підписки. Зробити благодійність не емоційною, а сталою».
Довіра та обізнаність: обирають волонтерів
Довіра до благодійних ініціатив в Україні дуже різна, зокрема, волонтери мають більше довіри (60% повністю чи скоріше довіряють їм) порівняно з благодійними фондами (40%) – рис. 5. Серед фондів найбільше довіряють міжнародним організаціям (58%).
Рисунок 5. Рівень довіри до благодійних ініціатив
Водночас якщо порівнювати лідерів довіри — волонтерів та фонди — то 70% українців готові допомагати коштами або іншими ресурсами саме волонтерським ініціативам і лише 16% — благодійним фондам (рис. 6), причому більшість скоріше готова допомагати локальним фондам.
Рисунок 6. Кому українці готові допомагати
Якщо ж запитувати не про готовність, а про те, кому респонденти допомагали фактично (рис. 7), то на першому місці, зрозуміло, військовослужбовці, далі близькі люди й персональні ініціативи, а благодійні фонди – на п’ятому місці, їм допомагали 23% українців. Це може бути відображенням того, що українці все ще більше довіряють окремим людям, а не організаціям.
Рисунок 7. Кому фактично допомагали українці у 2024 році?
Цікаво, що значна частина населення необізнана щодо благодійних фондів: 43% опитаних не змогли назвати жодного без підказки (рис. 8). Найбільш впізнаваними організаціями залишаються Фонд Сергія Притули та БФ «Повернись живим», що здобули популярність завдяки активній допомозі армії та присутності в медіапросторі. Під час опитування ми не просили назвати волонтерів, оскільки це поняття в Україні доволі розмите.
Рисунок 8. Впізнаваність благодійних фондів
Отже, українці більше довіряють волонтерським ініціативам і переважно готові допомагати тим, кого вважають найбільш близькими й ефективними, тобто родичам чи знайомим. Рівень обізнаності про благодійні організації залишається низьким, тому цьому сектору варто посилити свої комунікації.
Таня Каменєва, директорка БФ Shields (Благодійний фонд із Харкова, створений на початку повномасштабної війни з ініціативи та за підтримки декількох локальних бізнесів, який сьогодні оперативно допомагає військовим у найгарячіших точках):
«Рівень довіри українців до будь-якої благодійної ініціативи загалом піднявся. Особливо якщо її роблять свої серед своїх. Зрозумілі люди. Ті, з якими перетинаємося щодня.
Нас обирають, тому що у нас є персоналізація: зрозуміло, що за люди працюють, які у них цінності, як вони виглядають, що публікують у соціальних мережах.
Але існує вічне протистояння: корпорації зі складними налагодженими процесами і
великими проєктами проти меншого, більш крафтового бізнесу. В благодійності так само. Просто кожний обирає, що йому ближче».
Тенденції благодійності та мотивація українців
Як зазначено вище, 86% опитаних українців брали участь у благодійності. Це означає, що протягом останніх 12 місяців вони або допомагали комусь фінансово (85% із тих, хто брав участь у благодійності), або передавали матеріальні активи — одяг, ліки, їжу (53%), або волонтерили — надавали безоплатні послуги чи виконували роботи на безоплатній основі (50%). Серед інших поширених видів благодійної допомоги — публічний збір пожертв та надання притулку у своєму помешканні (рис. 9).
Рисунок 9. Види благодійної допомоги
Основними мотивами долучатися до благодійності українці називають співчуття до людей, які потребують допомоги (33%), патріотизм (17%), почуття обов’язку перед суспільством (16%) і прагнення допомагати військовим для наближення перемоги (15%).
Понад 73% опитаних жертвували кошти протягом останніх 12 місяців. В середньому один українець жертвує близько 840 гривень на місяць. При цьому 67% благодійників жертвують менше ніж 1000 грн на місяць, а понад 10 000 грн жертвують 10% донаторів (рис. 10).
Рисунок 10. Суми пожертв
Запитання, яке, мабуть, хвилює найбільше, – це чи стали українці менше донатити порівняно з 2022 роком? Відповідає представник «Монобанку», який побажав залишитися невідомим.
Представник «Монобанку»:
«Статистика за 2024 рік показує, що ми стараємося не дарма: зібрано 43+ млрд гривень. Це в 1,4 раза більше, ніж за весь 2023 рік, та майже у 5 разів більше, ніж у 2022. За останній рік створено 1,8 млн “банок” (це 150 тис. щомісяця). 2 млн людей донатять на “банку” мінімум раз на місяць (у 2023 році таких людей було 1,45 млн, у 2022 — 631 тисяча). Середня сума донату становить 412 грн (у 2023 — 347 грн, у 2022 — 248 грн).
Керуючись своєю статистикою та тенденціями благодійності українців, у 2024 році ми планували або розвивали свої продукти. Багато в чому суспільство підштовхувало та надавало ідеї. Так було з “дружніми зборами”, коли багато людей почали долучатися до збору своїми мікро-банками. Будь-хто може допомогти збору, створивши дружню “банку” з власним прогресом, а гроші надходять одразу в “банку” організатора. Так організатори дружніх зборів розширюють авдиторію та не переймаються, чи всі друзі переказали зібране.
Крім того, для підтримки і розвитку зборів ми створили віджети для “банок” з переглядом прогресу, IBAN для “банок”, який дозволяє залучати пожертви юридичних осіб, звіти про “банки”, які можна прикріпити після їх “розбивання”, та можливість зберігати чужі “банки” у себе, аби всі збори були під рукою.
Українці готові поширювати збори у своїх соцмережах, щоб збільшувати охоплення, але багато з них не вміє створювати картинки. Тож, ми створили шаблони для шерингу “банки”. Тепер будь-хто може поділитися “банкою” так, щоб це виглядало гарно і викликало довіру».
Готовність брати участь у благодійності на регулярній основі
Опитування показало, що 38% українців донатять імпульсивно, виключно разовими пожертвами, і лише 14% благодійників переважно дотримуються регулярності. Сьогодні багато благодійних ініціатив пропонують «підписку на донати», яка передбачає системні автоматичні відрахування на користь фонду, проте виключно регулярні пожертви роблять тільки 7% опитаних (рис. 11).
Рисунок 11. Наскільки регулярно українці донатять?
Залучення українців до благодійності залишається значним, і хоча більшість активних донаторів роблять разові пожертви, загальний тренд показує значну підтримку благодійних ініціатив.
Яр Бірзул, СЕО tech-спільноти KOLO (KOLO — це команда топів технологічних компаній, які 6 березня 2022 року створили фонд оперативної допомоги ЗСУ та на кінець 2024 року зібрали за підписками понад 152 млн грн):
«Свого часу ми першими впровадили донати за підпискою — як для звичайних людей (KOLOна), так і для бізнесів (KOLOси).
Однак, недостатньо запустити підписну модель зборів донатів. Щоб вона працювала, люди та компанії мають довіряти фонду та мати впевненість, що той використає зібрані кошти ефективно — як зараз, так і в майбутньому. На щастя, ми маємо хорошу репутацію серед IT-спільноти, тому її представники підтримують захисників саме за допомогою фонду KOLO.
Благодійні підписки цінні тому, що це просто та зручно. Не потрібно паритися та обирати, на що донатити, розподіляти кошти — вони знають, що певна сума на місяць спишеться та піде куди треба, а трохи згодом можна буде проаналізувати прозору звітність. А отже, донати за підпискою дозволяють спокійно працювати та заробляти, а не тримати питання благодійності у власній оперативній пам’яті».
Громадський сектор: виклики, досягнення та перспективи розвитку
Громадський сектор України демонструє високу ефективність, що підтверджують як його працівники, так і отримувачі допомоги. Зокрема, 46% співробітників неурядових організацій (НУО) відзначають підвищення результативності своєї діяльності після початку повномасштабного вторгнення, а 57% бенефіціарів заявляють, що отримали всебічну підтримку. Однак сектор продовжує стикатися з фінансовою нестабільністю та дефіцитом кадрів, що обмежує його потенціал.
Українські громадські організації працюють у різних сферах, таких як освіта, культура, підтримка сил оборони, охорона здоров’я та соціальний захист. Більшість із них невеликі, здебільшого діють на регіональному рівні та мають обмежені ресурси (рис. 12).
Основними джерелами фінансування для НУО залишаються гранти, пожертви від бізнесу та підтримка громадян. Проте багато організацій стикаються з труднощами: 70% зазначають, що залучати кошти на немілітарні проєкти від населення стало складніше, оскільки українці здебільшого орієнтуються на допомогу армії. Організації у тилових регіонах також часто залишаються поза увагою донорів, які фокусуються на фронтових та прифронтових територіях. Крім того, грантові програми доволі складні, а конкуренція за ресурси жорстка. Невідповідність пріоритетів донорів потребам сектора ще більше ускладнює роботу.
Молодіжна ГО однієї з центральних областей (анонімно для дослідження):
«Гендерна рівність – пріоритет. І ось на цю гендерну рівність подавайтеся. Тут треба допомагати людям якось вижити. А в них гендерна рівність. Я зараз утрирую – це перше, що в голову прийшло. У мене немає претензій до гендерної рівності. Але я просто наводжу приклад»
Рисунок 12. Зміна стану організації з початку 2022 року
Щоб подолати ці виклики, НУО потребують активнішої співпраці з міжнародними організаціями, бізнесом та медіа. Іншим ефективним рішенням може стати розвиток горизонтальних зв’язків у межах самого громадського сектору.
На майбутнє 44% опитаних прогнозують, що сектор залишатиметься мережею невеликих і середніх організацій. Ще 24% вважають, що дрібні ініціативи поступово об’єднаються навколо ключових лідерів, тоді як 23% передбачають зростання великих системних організацій із приєднанням до них менших. Лише 6% респондентів очікують домінування великих організацій і зменшення кількості дрібних ініціатив.
Таким чином, громадський сектор України залишається важливим рушієм позитивних змін попри фінансові труднощі та брак кадрів. Для його подальшого розвитку необхідно зміцнювати співпрацю між організаціями, покращувати комунікацію з донорами та адаптуватися до нових викликів. Об’єднавши зусилля, громадські ініціативи зможуть ефективно реагувати на потреби суспільства і зберігати стійкість у довгостроковій перспективі.
Благодійний фонд однієї зі східних областей, працює в гуманітарній сфері (анонімно):
«Після початку повномасштабного вторгнення співпраця громадських організацій значно активізувалася. Спільні проєкти та обмін ресурсами відбуваються набагато частіше, ніж до війни, включаючи логістику, евакуацію та допомогу переселенцям. Адвокація та лобіювання політичних змін також зросли через збільшення кількості питань та зусиль. Професійний розвиток та навчання активно проводяться як на міжнародному, так і на локальному рівнях».
Підбиваючи підсумки
Результати дослідження показали стійкість української благодійності навіть в умовах війни: волонтерські ініціативи зберігають лідерство за довірою громадян, а рівень залученості населення до благодійності залишається високим. Основні виклики для громадського сектору — нестабільне фінансування, брак кадрів і складність залучення коштів на немілітарні проєкти, що ускладнює роботу багатьох організацій.
Українці активно адаптуються до змін, зберігаючи високий рівень залученості до благодійних практик. Водночас сектор потребує нових підходів до співпраці, прозорості й сталого розвитку, аби ефективно відповідати на виклики та підтримувати довіру суспільства. Для подальшого розвитку благодійності необхідно впроваджувати ефективні форми регулярної підтримки, спрощувати умови грантових програм і розвивати співпрацю з міжнародними партнерами. Це дозволить підвищити стабільність сектору та забезпечити відповідність його діяльності потребам суспільства.
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
