Втрати росії в Україні змінюють Близький Схід

Протягом багатьох років Москва була стратегічної опорою Іранського уряду. Російська зброя, дипломатичне прикриття та військова співпраця дозволяли Тегерану розширювати свій вплив через проксі-сили — від Гази до південного Лівану. Сьогодні ця система захиталася, й не лише через військові дії Ізраїлю та Сполучених Штатів на Близькому Сході. Війна росії проти України виснажила її військові запаси, забрала всю увагу її керівництва та суттєво обмежила її здатність застосовувати силу за межами найближчих країн-сусідів.

Падіння режиму Асада яскраво підкреслює цю зміну. Щойно росія та Іран припинили надавати відчутну підтримку, Дамаск упав несподівано швидко. Це однозначний урок для Тегерана: гарантії Москви більше не є надійними. Надалі Іранському режиму доведеться протистояти внутрішньому невдоволенню та зовнішньому тиску без упевненості, що росія рішуче втрутиться на його боці.

Це важлива зміна, оскільки росія довгий час вважала нестабільність на Близькому Сході стратегічно корисною. Конфлікти за участю Ізраїлю, Ірану, ХАМАСу та «Хезболли» відволікають увагу й ресурси Заходу, послаблюють альянси США та підвищують роль Москви як нібито незамінного посередника. Партнерства росії з Іраном та його проксі-силами ніколи не були ідеологічними — вони були транзакційними, спрямованими на підрив американського впливу та стримування демократичних держав.

Військова співпраця між росією та Іраном ілюструє цю логіку. Протягом останнього десятиліття Москва постачала Тегерану зброю та військові технології. Росія використовує іранські дрони для бомбардування українських міст. Дроново-ракетний удар Ірану по Ізраїлю у квітні 2024 року використовував тактику, яку росія відпрацювала в Україні: масовані атаки одночасно дронів, крилатих і балістичних ракет з метою перевантажити системи протиповітряної оборони.

Але здатність росії підтримувати Іран поступово знижується через війну в Україні. Передачу озброєнь дедалі складніше забезпечувати тоді як Іран стає асиметрично більш залежним від росії. Водночас Москва не має бажання вступати у пряме протистояння з Ізраїлем чи Сполученими Штатами, поки її війська залишаються втягнутими у бойові дії у Східній Європі.

Той самий динамічний процес стосується і зв’язків росії з близькосхідними терористичними угрупованнями. Москва підтримувала робочі відносини як з Хамасом, так і з Хезболлою, приймала їхнє керівництво в росії та отримувала вигоду з глобального відволікання уваги, спричиненого війнами в Газі та Лівані. Проте й тут вплив росії слабшає. Ослаблена росія не здатна одночасно вести масштабну війну в Європі та виступати гарантом мережі іранських проксі-сил.

Для Європи, Сполучених Штатів та інших союзників зв’язок між росією і деструктивними акторами на Близькому Сході створює стратегічну можливість: рішучі дії в Європі мають позитивні побічні ефекти й для інших регіонів. Підтримка України — це не лише захист європейських кордонів. Вона безпосередньо обмежує здатність росії підживлювати нестабільність на Близькому Сході. Росія, змушена зосереджуватися на власному виживанні, має менше ресурсів для озброєння Ірану, менше стимулів провокувати регіональні кризи та меншу спроможність захищати авторитарних партнерів від наслідків їхніх дій.

Останні заворушення в Ірані не обов’язково були спричинені занепадом росії. Але вони відбувалися в геополітичному середовищі, значно менш сприятливому для Тегерана, ніж у попередні роки. Це середовище значною мірою було сформоване опором України за підтримки Заходу.

Отже, Україна та Близький Схід тісно пов’язані між собою. Ослаблення російської військової машини створює пов’язані вигоди на всіх напрямках. Тривала військова допомога Україні, жорсткіше виконання санкцій і менша кількість самообмежень щодо здатності України завдавати ударів по законних військових цілях на території росії можуть прискорити цей ефект.

Урок останніх подій простий: коли росія зазнає достатньо великих втрат в Україні, її здатність дестабілізувати інші регіони знижується. Це стратегічна вигода, яку варто усвідомлювати та посилювати.