Європа не уникне розплати за штучний інтелект

Ці вади більше не можна ігнорувати, оскільки мета політики США зміщується від «стримування Китаю» до «випередження всіх» на глобальному рівні. Поряд із режимом експортного контролю, нещодавно запроваджений адміністрацією Трампа 25-відсотковий тариф на окремі передові чипи для штучного інтелекту, має на меті залучити більше інвестицій у виробництво високотехнологічних напівпровідників на території країни, зробивши внутрішнє виробництво США більш конкурентоспроможним та прискоривши розвиток власної інфраструктури штучного інтелекту.

Тариф є одним із проявів ширшої стратегії у сфері штучного інтелекту, яка формувалася роками і яка відкидає три давні припущення: що США надаватимуть перевагу ринковій ефективності над промисловою політикою, що Китай імпортуватиме обчислювальну потужність, а не створюватиме її, і що Європа зможе регулювати галузь без створення власних суверенних можливостей.

США вже давно відійшли від переконання, що ринки оптимізують ланцюги постачання. Окрім субсидій, податкових пільг та преференційних закупівель, вони застосовують і експортний контроль, щоб змінити місце розробки, виробництва та використання чипів. Водночас Китай впроваджує власні «акселератори штучного інтелекту» (нові чипи), розширює виробничі потужності та пов’язує інфраструктуру штучного інтелекту з видачею міжнародних кредитів та економічною дипломатією. Натомість Європа ставилася до ШІ переважно як до другорядного питання, вдосконалюючи юридичні визначення, продовжуючи покладатися на іноземні хмарні потужності, чипи та моделі.

Увійшовши в еру ШІ з надмірним регулюванням і недостатньою індустріалізацією, Європа імпортує переважну більшість своїх сучасних напівпровідників, встановлює значно вищі ціни на електроенергію для промисловості, ніж у США, і все ще покладається на американських хмарних провайдерів для більшої частини своїх обчислювальних потреб. Якщо раніше ця небезпечна залежність не була очевидною, то зараз її важко ігнорувати на тлі явних погроз США встановити контроль над суверенною територією, що належить давнім європейським союзникам. 

Європа опинилася затиснутою між агресивною ревізіоністською державою (Росією), яка вже випробовує її оборону, та адміністрацією США, яка готова використовувати свої промислові, інфраструктурні та торговельні зв’язки з континентом як зброю. Якщо США почнуть примусово використовувати доступ до ШІ та передових обчислювальних потужностей, наслідки можуть бути негайними: європейські оборонні мережі, розвідувальні системи, лікарні, фінансові ринки та промислові підприємства можуть зіткнутися з раптовими обмеженнями на критично важливі хмарні послуги, маючи мало альтернатив на внутрішньому ринку. У цьому сценарії Кремль отримає можливість ескалації своєї гібридної війни проти Європи, знаючи, що континент є вразливим у цифровому плані та зв’язаним у політичному.

З огляду на такі ризики, Європа має вийти за межі своєї зосередженості на досконалості регулювання, класифікації ризиків та системах дотримання вимог. Якщо вона не зробить серйозних кроків у напрямку побудови фізичної та фінансової інфраструктури, яка буде потрібна європейській галузі ШІ, європейське регулювання стане скоріше тягарем, ніж перевагою. Зокрема, європейські політики повинні підтримати створення величезних обчислювальних кластерів, забезпечити дешеву та надійну електроенергію і взяти на себе зобов’язання щодо стабільних капіталовкладень у стратегічні галузі.

Погана новина полягає в тому, що Європа не може змінити курс за одну ніч. Один сучасний центр обробки даних може легко коштувати понад 1 млрд євро (1,2 млрд доларів) і споживати більше електроенергії, ніж середнє європейське місто, а сучасний завод із виробництва мікросхем наразі вимагає понад 20 млрд євро початкових капітальних витрат. Проте ціни на енергію в Європі вже є високими, ринки венчурного капіталу неглибокі, хмарна інфраструктура перебуває під контролем іноземних постачальників, а цілі з розвитку галузі напівпровідників залишаються здебільшого недосяжними. За однією з нещодавніх оцінок, для модернізації європейської галузі штучного інтелекту буде потрібно приблизно 3 трлн євро інвестицій протягом наступних п’яти років.

Хороша новина полягає в тому, що Європа починає не з нуля. Вона контролює кілька важливих критичних технологій. Наприклад, нідерландська компанія ASML має монополію на екстремальну ультрафіолетову літографію, а її обладнання лежить в основі найсучасніших виробничих ліній TSMC і Samsung. Аналогічно, німецькі та нідерландські постачальники, такі як Zeiss (оптика) і Trumpf (потужні лазери), займають важливі стратегічні ніші у виробничому ланцюжку ШІ. Разом ці внутрішні вузли дають Європейському Союзу можливість закріпити в Європі частину глобального забезпечення ШІ «залізом». 

Після обчислювальних потужностей капітал є найдефіцитнішим ресурсом Європи в гонці за ШІ. Але на відміну від обчислювальних потужностей, він може швидко мігрувати у відповідь на політичні сигнали та стимули. Хоча Європа відстає в загальному фінансуванні технологій та ШІ — американські компанії, що займаються ШІ, залучили приблизно 47 мільярдів доларів у 2024 році, порівняно з приблизно 11 мільярдами доларів для європейських фірм, — між 2019 і 2024 роками вона створила більше високотехнологічних стартапів, ніж США (хоча вартість угод у 2024 році становила лише 62 мільярди доларів, порівняно з 209 мільярдами доларів у США).

Більше того, фінансування ШІ вже виросло з низького рівня: у 2024 році європейські компанії залучили майже 3 млрд євро в рамках 137 угод, що приблизно на 35 % більше, ніж у попередньому році. Венчурні інвестиції в європейські технології оборони та безпеки піднялися до рекордного рівня, що відображає переосмислення стратегічних галузей континенту. Ця динаміка частково відображає поступовий перехід приватного капіталу до Європи, оскільки інвестори реагують на невизначеність політики США і прагнуть до довгострокового інвестування в стратегічну інфраструктуру та промислові активи Європи. 

ЄС також повинен почати грати жорстко. Це означає використання ринкового впливу Європи шляхом встановлення умов доступу до ринку, закупівель та регуляторних дозволів на основі зобов’язань з локалізації — місцевого пакування, будівництва центрів обробки даних, складання або досліджень і розробок — так само, як це зробили США в рамках Закону про мікросхеми та науку (CHIPS and Science Act) з TSMC в Арізоні. Європа також повинна мобілізувати довгостроковий капітал за допомогою державних гарантій та змішаного фінансування, щоб пенсійні фонди, страхові компанії та суверенні інструменти могли фінансувати заводи з виробництва чипів та обчислювальні кластери (інвестиції, які навряд чи зможуть залучити венчурний капітал).

Нарешті, Європа має розглядати енергетику, обчислення та розгортання центрів обробки даних як єдиний виклик, а не як три окремі питання. Ціни, дозвільна документація та інфраструктура мають бути узгоджені, щоб фабрики та обчислювальні кластери мали передбачуване енергопостачання, угоди про викуп продукції та місця для розміщення виробничих потужностей. На щастя, Європа має всі інституційні можливості для забезпечення такої узгодженості.

Урок, який можна винести з останніх змін у політиці США, полягає не в тому, що Європа повинна скасувати регулювання, а в тому, що регулювання без апаратного забезпечення, обчислювальних потужностей та капіталу залишає її в небезпечному становищі у світі, де панує жорстка конкуренція. Європа ще може встигнути, але тільки якщо почне нарощувати потенціал, який зробить регулювання значущим.