Забезпечення Прав Внутрішньо Переміщених Осіб як Елемент Політики Деокупації. Досвід Грузії

Відновлення конституційного ладу України на тимчасово окупованих територіях є тривалим і надзвичайно складним процесом, який передбачає застосування різних правових, політичних, економічних та соціальних механізмів.

Оскільки ВПО є новим для України явищем, то політика держави щодо вимушених переселенців не може бути реалізована без нових державних інституцій, діяльність яких була б спрямована на вирішення конкретних завдань із забезпечення прав та свобод цієї категорії громадян.

Хай батьківщина явить себе матір’ю всіх громадян; хай вигоди, якими користуються вони в своїй вітчизні, зроблять її для них дорогою; хай закони будуть у їхніх очах лише запорукою загальної свободи. Жан Жак Руссо

Одним з найболючіших питань, які нині стоять перед Україною, є виконання обов’язку держави із забезпечення прав і свобод її громадян, зокрема й тих, які проживають на тимчасово окупованих територіях. З початком окупації на півострові Крим систематично порушуються культурні та освітні права громадян з боку самопроголошеної кримської влади й політичного керівництва РФ. Фіксуються випадки дискримінації за мовною та національною ознакою. Найбільших утисків, у цьому контексті, зазнають українці та корінне населення півострова – кримські татари.

Про гостроту проблеми свідчать факти закриття україномовних і кримськотатарських друкованих ЗМІ, блокування україномовних інтернет-сайтів, русифікації всіх закладів системи освіти. Так, за словами народного депутата України, голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова, за 20 місяців окупації 7 шкіл з українською мовою навчання закрито; 14 шкіл із кримськотатарською мовою навчання формально хоч і не закрито, але там теж відбуваються процеси русифікації [1]. «Наприклад, 42 школа – вона з кримськотатарською мовою – в цьому році там відкривали 7 класів для першокласників. Але в 4 класах навчання буде російською. Тобто розмивається кримськотатарське навчання» – зазначив політик [1]. Частими на півострові стали порушення культурних та релігійних прав людей, прав на свободу асоціацій, на мирні зібрання, свободу слова, особисту безпеку. Відбувається системний тиск на національні представницькі інститути кримських татар – Курултай і Меджліс. Ситуація в окупованих Донецькій та Луганській областях ще гірша. Непоодинокими є факти фізичної розправи над україномовними громадянами і тими, хто не визнає владу самопроголошених республік.

Конституція України гарантує захист прав та основних свобод її громадян у державі та за її межами за будь-яких внутрішньополітичних, соціально-економічних та інших обставин. Проте нинішня ситуація не дає змоги відповідним державним органам виконувати ці зобов’язання перед населенням, що проживає на окупованих територіях. Реальне забезпечення громадянських прав та їх захист Україною зараз можливі тільки на території, яка фактично перебуває під її юрисдикцією. Тому вимушене переселення осіб з окупованих зон є єдиним шляхом до отримання захисту від держави Україна.

В Україні немає точної інформації про кількість вимушено переселених осіб (ВПО), зокрема і з АР Крим. Певну ясність вносять дані Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) в Україні [2]. За цими даними, кількість ВПО в країні сягає 1 299 800 осіб, з них понад 20 тисяч із тимчасово окупованої території АР Крим (станом на 21.05.2015). Особливо проблемною є локалізація людей у Харківській (107,3 тис. осіб), Запорізькій (62,8 тис. осіб), Дніпропетровській (58,8 тис. осіб), а також Київській (66,4 тис. осіб) областях, де їхня частка сягає 4% від постійного населення території. Ресурсні можливості цих та інших регіонів України сьогодні перебувають на межі. При цьому, УВКБ ООН зазначає, що, оскільки процес становлення централізованої системи реєстрації досі не завершено, реальна кількість осіб, переміщених усередині країни, залишається невідомою. Загалом можна зробити висновок, що близько 2% усього населення України є ВПО.

Забезпечення прав і допомога внутрішньо переміщеним особам здійснюється відповідно до законодавства України. Так, Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» [3] передбачається реалізація гарантованих Конституцією України прав і свобод громадян України, зокрема створення належних умов соціальної адаптації, забезпечення тимчасовим житлом, сприяння у працевлаштуванні, продовження здобуття освіти внутрішньо переміщеним особам. Крім того, передбачено їх захист від дискримінації та примусового повернення, а також надання допомоги в разі добровільного повернення.

Водночас, як в інституційному та економічному механізмах реалізації політики деокупації, так і в правовій базі України існує низка проблем, які потребують оперативного вирішення для забезпечення більшої ефективності механізму допомоги ВПО. Прикладом створення комфортних умов для адаптації ВПО є Грузія, де у 1990-х і 2008 році конфлікти в Абхазії та інших регіонах призвели до процесів вимушеного переселення громадян у межах держави.

Нам варто звернути увагу на проблеми, з якими зіткнулася Грузія при забезпеченні прав внутрішньо переміщених осіб, та заходи, які вона вжила для надання цим особам допомоги. Це, по-перше, неминуча зміна підстав фінансової допомоги [4] – перехід від «допомоги за статусом» до «допомоги за потребами», що раніше чи пізніше повинна буде застосувати Україна, адже виплати всім в однакових розмірах є недоцільними. Тобто відбудеться певне розмежування одних груп осіб від інших, що може створити проблеми всередині громади переселенців. Для вирішення подібних конфліктів серед ВПО, а також для швидкої адаптації людей на новій території потрібно з самого початку опікуватися психологічною реабілітацією та створювати групи самодопомоги. Водночас із боку держави має бути зроблено все можливе, щоб переселенці з окупованих територій брали активну участь у розробці рішень щодо свого майбутнього (це забезпечить відповідальніше ставлення до виконання рішень державних органів).

Проте найважливішим етапом на сьогодні в Україні є запровадження ефективного інформаційного моніторингу потреб ВПО. Грузія практично відразу створила Комітет у справах біженців та міграції. Його основними функціями були реєстрація, розселення, отримання та розподіл гуманітарної допомоги. Спочатку передбачалося, що ситуація матиме тимчасовий характер, проте коли вона затягнулася у часі, то 1996 року комітет було реорганізовано в міністерство. Щоб забезпечувати права і свободи своїм громадянам, Грузія активно заохочувала їх до реєстрації у відповідному органі. З громадянами проводилася роз’яснювальна робота щодо переваг проходження процедури реєстрації для ефективного та вчасного надання їм послуг і всього потрібного. Така майже обов’язкова реєстрація мала регулярний характер. За даними реєстрації держава отримувала достовірні відомості про потреби своїх громадян [4].

Подібне інформаційне дослідження провели співробітники Інституту регіональних досліджень ім. М. Долішнього НАН України та фахівці Головного департаменту соціального захисту ОДА у Львівській області. Основними його завданнями були: оцінювання переліку та гостроти потреб, планів на майбутнє, а також ставлення до фактичного та бажаного статусу окупованої території в майбутньому [5].

Під час дослідження було опитано 68 ВПО з АР Крим, котрі знайшли притулок у Львівській області. Результати анкетування показали, що серед ВПО з АР Крим є постійна тривога за майбутнє (38%), понад чверть у стані фрустрації (27%). Багато переселенців тимчасово орендують житло (43%) або проживають у родичів, знайомих (35%). Три чверті ВПО приїхали з дітьми. На запитання «Чи змінилася Ваша думка про жителів нового регіону перебування?» 65% опитуваних дали позитивну відповідь. Ще 12% мали позитивну думку ще до приїзду на Львівщину. Щодо статусу зайнятості – третина працює, дві третини не працюють, з них – третина шукає місце праці. Особливу увагу привертають відповіді щодо добробуту сім’ї ВПО. В десятої частини опитаних соціальна допомога є основним джерелом доходу. У 37% вона становить понад половину доходу.

Результати цього дослідження допомогли при формуванні регіональної політики соціального захисту ВПО у Львівській області.

На сьогодні основним завданням державної політики захисту прав та надання допомоги ВПО має стати проведення на державному рівні інвентаризації всіх можливих джерел та видів інформації щодо ВПО – від тих, що містяться в державних органах статистики на місцях, відомчих інформаційно-аналітичних центрах, закладах вузівської науки до спільнот громадянського суспільства (передусім волонтерів). За прикладом Грузії, в Україні варто створити центральний державний орган для обліку цієї інформації та формування на її основі відповідної політики.

Висновки

Відновлення конституційного ладу України на тимчасово окупованих територіях є тривалим і надзвичайно складним процесом, який передбачає застосування різних правових, політичних, економічних та соціальних механізмів. Оскільки ВПО є новим для України явищем, то політика держави щодо вимушених переселенців не може бути реалізована без нових державних інституцій, діяльність яких була б спрямована на вирішення конкретних завдань із забезпечення прав та свобод цієї категорії громадян. Органам влади потрібно вибудувати власну чітку систему моніторингу та обслуговування ВПО, що буде одним з елементів загальної політики деокупації. Адже підтримка від держави вимушених переселенців, що постраждали через окупацію Криму й Донбасу, є запорукою підтримки державної політики України з боку громадян, що залишилися проживати під окупаційною владою.

Примітки

[1] Чубаров Р. За 20 місяців окупації Криму всі українські школи закрито [Електронний ресурс]: прес-конференція, присвячена постанові Верховної Ради України: «Депортація кримських татар в 1944 – геноцид. Окупація РФ Криму – етноцид». – Режим доступу до статті: http://espreso.tv/news/2015/11/17/za_20_misyaciv_okupaciyi_krymu_vsi_ukrayinski_shkoly_zakryti_chubarov

[2] Динаміка внутрішніх переміщень в Україні. УВКБ ООН в Україні [Електронний ресурс]: United Nations High Commissioner for Refugees. – Режим доступу до статті: http://unhcr.org.ua/uk/novini/novyny/1232-litsa-peremeshchennye-vnutri-strany

[3] Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Документ 1207-18, чинний, поточна редакція – Редакція від 04.03.2015. [Електронний ресурс]: Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1207-VII

[4] Малиновська О. А. Шляхи вирішення проблеми внутрішніх переміщених осіб: деякі уроки із зарубіжного досвіду. [Електронний ресурс]: «Соціальна політика», №9. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/migrac_probl-a598d.pdf

[5] Садова У. Я. Потенціал вимушено переселених осіб України: фокуси регіональних проблем/Матеріали підготовлені для засідання Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин ВР України «Стан дотримання прав внутрішньо переміщених осіб та громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території України та на території, не контрольованій українською владою в зоні проведення антитерористичної операції» (18.02.2015, Київ). – Київ, 2015.