Володимир Вахітов: Фірма: Останній Кордон

У своїй лекції Володимир Вахітов розглядає поняття фірми, причини утворення та зростання фірм, у тому числі за рахунок вертикальної та горизонтальної інтеграції, а також пояснює, як визначити межі ринку.

Що таке фірма?

Якщо подивитися будь-яке українське визначення, то воно буде дуже складне, щось на кшталт “осередок виробництва, група підприємств, компанія, господарська організація з комерційними цілями” тощо. Якщо зазирнути в будь-який англійський словник, то там буде написано: фірма – це те саме, що бізнес. Подивившися, що таке бізнес, побачимо, що це діяльність із купівлі/продажу, постачання певних товарів чи послуг заради отримання прибутку. Головне у цьому визначенні – отримання прибутку.

Тож ми розглядатимемо фірму не з юридичної точки зору (нас не цікавить, фізична це особа чи юридична, як і ким вона була утворена тощо), а з економічної – це якась структура, об’єднання людей, які намагаються заробити гроші.

Нас цікавить, як працює ця структура і як вона буде зрозстати. Що спонукає її зростати і розширюватись? Яким чином вона співпрацюватиме з іншими фірмами – контрагентами та конкурентами?

Теорія

На кресленнях показано: попит на продукцію фірми (demand), питомий дохід (MR), питомі витрати фірми (MC), середні витрати фірми (AC). У короткостроковому періоді прибуток/збиток дорівнює різниці між ціною та середніми витратами, помноженій на обсяг виробництва (Q). У довгостроковому періоді ціна дорівнює середнім витратам, а економічний прибуток дорівнює нулю.

Якщо структура витрат фірми відома (лише теоретично, оскільки насправді вона невідома), ми можемо сказати, що фірма працюватиме доти, поки доходи покриватимуть витрати (у короткостроковій перспективі). У довгостроковій перспективі економічний прибуток дорівнює нулю. Економічний прибуток дуже відрізняється від бухгалтерського. Це абстрактна категорія, яка показує, наскільки фірма може повернути вкладені в бізнес гроші, тоді як бухгалтерський прибуток розраховується за складними формулами з урахуванням податків і т.п.

Також нас цікавить, чи має фірма певний вплив на ринок (наприклад, через те, що випускає унікальний товар).

Ми, економісти, ми намагаємося спростити реальність і зрозуміти, як ця фірма працює, зокрема, що фірма використовує у виробництві.

Як правило, називають такі чинники виробництва:

• Природні ресурси
• Капітал
• Людські ресурси (праця)
• Підприємницький талант

Як економістів, нас цікавить уплив цих чинників на продуктивність фірм. Самі ці чинники досить важко виміряти – якщо обсяг природних ресурсів та капіталу оцінити дещо простіше, то людський капітал, і тим більше підприємницький талант практично не піддаються вимірюванню. Але крім цього, на продуктивність фірми впливають і факторні ринки, і її організаційна структура, й економічне регулювання тощо. Такі речі, на відміну від витрат, виміряти можливо.

Давайте подивимось спрощену схему функціонування економіки.

Ми бачимо підприємства, домогосподарства, які постачають через ринок ресурсів на фірму якісь ресурси (як правило, працю). В свою чергу, фірма постачає до домогосподарств через ринок продуктів якісь товари. Рух грошей відбувається у зворотному напрямку.

Але можна створити дещо складнішу картинку, яка більше відповідає реальності.

На цій картинці з’являються:

1. фінансові ринки – адже ми розуміємо, що фірма не може працювати без кредиту, без банківського сектору. Ми також розуміємо, фінансові ринки потрібні й для функціонування ринків товарів та послуг – щоб домогосподарства могли взяти кредит на придбання необхідних товарів чи послуг;
2. державний сектор, тобто податки та державні закупівлі;
3. зовнішній світ – підприємства отримують можливість виходити на зовнішні ринки (зазначимо, що, як правило, це роблять найбільш продуктивні підприємства).

Отже, фірма – лише маленька частинка цього складного світу. На неї будуть впливати фінансові ринки, ресурсні ринки та ринки продуктів. Вони всі важливі, але, на жаль, їх дуже важко або неможливо поміряти: структура витрат на чинники виробництва та відповідних ринків, структура власності фірми, структура ринків продукції для конкретного підприємства, доступ до фінансових ресурсів тощо. Отже, намагаючись описати діяльність фірми, маємо рівняння з багатьма невідомими.

Де взяти дані для оцінки діяльності фірм? Подивившись на державний реєстр підприємств України, ми побачимо 4-5 млн фірм, зареєстрованих з 1998 року. З них приблизно 400 – 450 тис. регулярно раз на рік подають статистичну звітність. Якщо із цих підприємств прибрати всіх, у кого нульові продажі, нульовий капітал або нульовий персонал, то залишиться тисяч  200-250. Це загальна кількість фірм, які у нас працюють. Але якщо подивитися ще більш прискіпливо на ці фірми, ми зрозуміємо, що приблизно 50 000 із них виробляють 95% всього, що в Україні випускається, а решта – дрібні підприємства, які майже ні на що не впливають. У нас в Україні структура підприємств досить сильно перекошена. Якщо подивитись на найбільші підприємства, додати туди всі холдингові компанії, вийде, що 60% ВВП виробляють лише 300-500 підприємств.

Окрім того, досить важко зрозуміти, в який саме момент фірма вийшла з ринку – адже момент, коли підприємство зареєструвало своє банкрутство й момент, коли підприємство повністю припинило свою діяльність, можуть досить сильно відрізнятися. Інколи буває й таке, що підприємство припинило свою економічну діяльність, але все ще обліковується в держреєстрі.

Говорячи про ринок кінцевої продукції – оцінити, які гравці є на ринку, можливо. Частки ринку оцінити набагато важче. Адже фірми зазвичай випускають широкий асортимент продукції. Дуже важко зрозуміти, що є ринком для підприємства. Де проходить межа ринку? Це місто, район, область, регіон, країна – чи, можливо, потрібно включати й імпортні товари на ринку?

Загальний обсяг ринку – окреме завдання. Інколи досить важко оцінити, які є бар’єри для входу та виходу на ринок.

Оцінити вплив інституційних факторів на підприємство ще важче. Ми розуміємо, що у нас є певний інвестиційний клімат, але яким чином виміряти його вплив на окреме підприємство? Чи є в цього підприємства якісь політичні зв’язки, економічні зв’язки? На скільки податкова “пресує”, або навпаки – не помічає цю фірму? Ми цього не можемо знати. Інший приклад – у балансах підприємств є дані з довгострокової та короткострокової заборгованість. Але наскільки ця заборгованість насправді короткострокова, наскільки її можна відтермінувати та на яких умовах? Це комерційна таємниця, ми цього не знаємо. Ми працюємо в умовах невизначеності й за цих умов намагаємось зробити аналіз підприємств.

Інше питання – інколи досить важко класифікувати товари, які випускає фірма. В Україні поки що немає такого реєстру, класифікатора, який би класифікував усю номенклатуру товарів, які випускаються в Україні, аж до найнижчого рівня. У нас є певні агреговані класифікатори, але класифікаторів найнижчого рівня: ручка синя, певного кольору, певної марки – немає.

Тому ми досить серйозно обмежені, коли починаємо працювати з реальними даними. Повертаючись до графіків, які ми бачили спочатку: коли людина в університеті починає розуміти цей графік – вона розуміє економіку фірми. Щойно людина починає працювати з реальними даними – вона розуміє, що взагалі нічого не розуміє.

Отже, ми визначили, що на підприємство впливають не лише чинники виробництва, а і зв’язки із зовнішнім світом. І ми намагаємося оцінити вплив цього зовнішнього світу на продуктивність підприємства, побудувати метрики для цієї величини.

Наприклад, якщо два підприємства розташовані поруч – як це вплине на їхню продуктивність? Чи буде якась синергія? Чи навпаки вони конкуруватимуть за ресурси та покупців?

Що таке ринок?

Якщо ми запитаємо у кожного з вас, що таке ринок (це, до речі, найпоширеніша категорія в економічній теорії), найімовірніше ми отримаємо відповідь – це місце обміну, взаємодія покупців/продавців або спосіб організації господарчих зв’язків.

Проблема в тому, щоб зрозуміти, де знаходяться межі ринку – адже від цього залежать межі підприємства. Якщо ринок маленький – підприємство не може вирости. Якщо підприємство працює лише на ринку міста – воно не може вирости досить швидко за межі цього міста.

Чому фірми існують взагалі?

Рональд Коуз поставив собі таке питання. Він написав статтю «Природа підприємства» (The Nature of the Firm, 1937), за яку в 1991 році отримав Нобелівську премію.

Ключовим питання було таке: «Якщо у нас є якась група підприємців, навіщо ці підприємці об’єднуються у фірми?». Чому вони не можуть купувати товари та послуги просто на відкритому ринку?

Наприклад, якщо нам потрібен бугалтерський облік, чому ми не можемо купувати ці послуги на відкритому ринку, навіщо на нашому підприємстві бухгалтерський відділ? Чому підприємство купує послуги всередині фірми, а не на ринку? Чи є ринок ефективним?

Коуз знайшов одну з можливих відповідей на ці питання – відповідь, яку пізніше розширив Олівер Вільямсон. Це транзакційні видатки – наприклад, зусилля на пошук та вивчення контрагентів, укладання контрактів, а також – збереження певної інформації всередині підприємства, оскільки вона є його конкурентною перевагою.

Транзакційні витрати – це також витрати, пов’язані з переговорами та прийняттям рішень. Говорячи про зовнішній ринок, ми говоримо про відносини, які регулюються ціною. Тоді як стосунки всередині фірми регулюються виключно правом сильного, правом директора давати вказівки співробітникам. Якщо внутрішні витрати нижчі, ніж зовнішні, то компанія буде зростати за рахунок контрагентів.

При цьому не має значення, які фірми будуть об’єднуватись одна з одною чи поглинати одна одну (теорема Коуза). Отже, фірма зростатиме (або інтегруватиметься з іншими фірмами), якщо:

• витрати цінового механізму зависокі порівняно з координаційними внутрішніми витратами;
• висока ціна підписання контракту та підтримки його виконанння (тобто контракт не можна специфікувати, або він є дуже невизначеним)
• висока волатильність цін на ринку, що ускладнює прогнозування діяльності фірми

Види інтеграції фірм:

Вертикальна: купівля постачальника ресурсів (інтеграція назад) або покупця (інтеграція вперед).

Горизонтальна: купівля на тому самому рівні виробництва (наприклад, злиття двох виробників автомобілів)

Чому фірми інтегруються?

Розглянемо приклад. Є автомобільна компанія та компанія, що виробляє прес-форми для штамповки деталей автомобіля. Прес-форми дуже дорогі у виробництві, для того, щоб їх зробити, потрібні дуже точні креслення, отже, потрібна співпраця з автовиробником. Коли прес-форма зроблена, вона може використовуватись лише для виробництва певної моделі авто.

Тому може виникнути ситуація, коли компанія – виробник прес-форм пропонує автовиробникові купити прес-форму за 10 тис., а виробник каже – ні, я куплю її за 100. І виробникові прес-форм нема куди подітися, бо він вклався у виробництво прес-форми, тобто взяв на себе певний ризик.

З іншого боку, компанія-виробник прес-форм може сказати автовиробникові: “Я продам тобі прес-форму за мільйон”. І автовиробникові теж не буде куди подітися, адже він уже набрав попередніх замовлень на цю модель.

Отже, в цьому випадку маємо контракт, який важко специфікувати (адже ми не знаємо, скільки авто буде випущено за допомогою цієї прес-форми, скільки можна буде заробити на них), тобто контракт із високим рівнем невизначеності (ризиком) та високими специфічними витратами (hold-up cost), коли переключитися на іншого постачальника чи покупця дуже дорого. Саме такі витрати тримають підприємства разом.

До цього додається асиметричність інформації – виробник авто не знає справжню вартість виробництва прес-форми, тоді як виробник прес-форми не знає, скільки виробник авто має замовлень на цей автомобіль, тобто яким буде його очікуваний прибуток.

Тому перед автовиробником постане питання – відкривати власне виробництво прес-форм чи укласти контракт із виробником, розуміючи, що контракт буде неповний?

Відповідаючи на це питання, потрібно враховувати й те, у якого із двох підприємств більша влада на ринку. Хто може більше впливати на поведінку іншого? Хто є більш важливим у цій парі?

Є декілька способів розв’язати описану ситуацію.

Так, можна варіювати права власності на окремі активи. Наприклад, Тойота каже: компанія А, зробіть мені прес-форму, ось вам креслення, однак, права на ці креслення належать мені. Таким чином Тойота прив’язує виробника прес-форм до себе.

Або можна збільшувати тривалість співробітництва. Наприклад, якщо ми подивимося на стосунки між американськими виробниками та постачальниками запчастин до автомобілів, то побачимо, що американці намагаються інтегруватися (купити виробників запчастин). Але японські виробники працюють за зовсім іншою схемою – вони вступають у ринкові відносини з постачальниками, і практично нічого не тримають на складах. Зрозуміло, що для тривалої співпраці важлива репутація фірм, а також інтенсивний інформаційний обмін між партнерами, щоб знизити асиметричність інформації.

Ще один спосіб – угоди франшизи, які передбачають великий спектр різних взаємодій, або, якщо йдеться про роботи – аутсорс.

Найпоширеніші роботи на аутсорс – це ті, які можна стандартизувати, наприклад:

• підтримка клієнтів
• бухгалтерський облік, податкова звітність
• веб дизайн, програмування, робота з даними
• стандартизоване виробництво
• R&D, юридичні, медичні послуги

Ключове слово тут – стандартизовані. Адже якщо завдання не стандартизоване – контракт буде неповний. Якщо контракт неповний – такі речі бажано робити всередині компанії. Проте, якщо компанія стандартизувала певні процеси, вона може їх віддати на аутсорс, а сама займеться чимось цікавішим. До речі, продаж стандартизованих послуг за кордон – велика потенційна ніша для українських підприємців, вони можуть посісти місце на цьому ринку поруч з індійськими чи китайськими фірмами.

Чи створює вертикальна та горизонтальна інтеграція загрозу ринку?

Так. Наприклад, FMCG – це ринки, поділені між декількома великими компаніями. Те саме можна сказати про автовиробників, авіакомпанії, ІТ-компанії (Google, Facebook). Наприклад, якщо є договір про обмін інформацією між Microsoft та Facebook, і вони разом охоплюють величезну частину ринку – можемо казати про певну монополістичну загрозу. Якщо об’єднуються кілька брендів – йдеться радше про монополістичну конкуренцію.

Отже, вертикальна інтеграція може знизити транзакційні та специфічні видатки. Але разом з тим вона створює певну монополізацію ринку. До того ж, великою компанією складніше керувати – отже, зростають витрати на управління. Стимулом для інтеграції може бути прибуток, але в деяких моделях співпраці репутація є важливішою за прибуток (ризик зради знижується, якщо у компанії є певна репутація, корпоративна культура, а також якщо компанії перебувають у довгострокових відносинах).