Резюме української боротьби за люстрацію | VoxUkraine

Резюме української боротьби за люстрацію

Photo: idfi.ge
24 Вересня 2014
FacebookTwitterTelegram
1395

Термін “люстрація” вперше з’являється в історії Чеської Республіки, яка провела люстрацію в 1991 році через кілька тижнів після того, як останні радянські війська залишили країну. Цей термін часто трактують як «перевірка», але різниця все ж таки є. Перевірка скринінгможе (і повинна) бути застосована в кожній державі для перевірки кандидатів на державну службу. Люстрація також є формою перевірки, але її основною метою є блокування тих кандидатів, чий вплив може бути небезпечним для «молодої» демократії, яка тільки почала формуватись.

Люстрація є інструментом, який часто використовують для представлення певної форми перехідного правосуддя. Існує багато варіантів її реалізації. В деяких випадках особам, які пов’язані з попередніми режимами, було просто заборонено обіймати державні посади. В інших випадках – це був спосіб досягнення примирення за допомогою, наприклад, комітетів соціальної “правди і справедливості”. Прикладом є комітет створений в Південній Африці після ліквідації системи апартеїду. Рішення, що приймались, залежали від того, наскільки агресивним був попередній режим і до якої міри було «озлоблене» суспільство.

Для встановлення контролю над процесом люстрації, Рада Європи прийняла Резолюцію 1096 (1996 р.), яка містить рекомендації щодо співпраці з минулими посткомуністичними режимами. Хоча в ній зазначено, що процес люстрації має бути завершений не пізніше, ніж через 10 років після системної трансформації, але так сталося, що ці рекомендації досі беруть за основу в Європейському суді з прав людини і використовують як «шаблон» для тих країн, які на даний момент проходять через період системних перетворень (наприклад, як Лівія і Туніс).

В Україні люстрація обговорювалося з моменту розпаду Радянського Союзу, але здійснити її ніколи не вдавалось, тому що не відбувалось жодної системної трансформації. Таким чином, закон від 16 вересня, безумовно, є важливою віхою для України. Проте є декілька “але”.

Мені відомо про всі законопроекти, подані до Верховної Ради з березня 2014. До того було аж 5 різних пропозицій від партії «Свобода», «Батьківщини» та інших гравців політичної арени, які більш детально описала Катерина Дронова. 9 квітня було вирішено, що така кількість законопроектів на одну тему завелика й перед Громадським люстраційним комітетом постала задача створення об’єднаного обґрунтованого проекту.

Як координаторка проекту громадської організації, що підтримує реформи в Україні, я запропонувала міжнародним експертам надати свої поради стосовно законопроекту, над яким працював Громадський люстраційний комітет. Проте, не зважаючи на численні зауваження, що закон про люстрацію мусить відповідати постановам Ради Європи, ці поради не були взяті до уваги. А це ставить під загрозу результати люстрації в довготерміновому періоді. Не зважаючи на те, що Резолюції Ради Європи є “м’якими”, вони створюють “загрозу”, що хто-небудь може звернутися до Європейського суду з прав людини і перетворити процес на такий, що відбуватиметься згідно саме до цих резолюцій. На щастя, постійне наполягання на тому, що закон про люстрацію не повинен порушувати Конституцію України і повинен бути прозорим, добре написаним, послідовним й розробленим з урахуванням технічних деталей, здається приніс позитивні результати.

Ці неоднозначні результати дають можливість виділити ключову проблему: не було ніякої координації між робочими групами над проектами реформ, ніяких реальних переговорів і консультацій між ними, перевірки на відповідність новим законам, таким як закон «Про відновлення довіри до суддів”. Наприклад, проект Закону про люстрацію від 24 липня, який був прийнятий Верховною Радою в першому читанні, визначив Національне агентство з державної служби як державний орган, відповідальний за люстрацію в Україні. У той же час, Реанімаційний пакет реформ, група активістів, які працюють над законопроектами про люстрацію, не знала про цей проект.

В процесі обговорень закон «Про очищення уряду”, ще одна віха люстрації, був значно вдосконалений. Але в остаточному варіанті, Міністерство юстиції визначається як державний орган відповідальний за контрольну перевірку. Таким чином, постає питання про те, хто збирається перевіряти Міністерство юстиції. Очевидно, вирішення цієї ключової проблеми має бути чітко описано в законі.

Зрозуміло, що жоден закон не є досконалим, і попередні спроби люстрації передбачали наявність певних «лазівок». Наприклад, у польському випадку, юридичні визначення в законі мали подвійні інтерпретації і це дозволило багатьом суб’єктам люстрації уникнути негативного результату перевірки. Перевірка суддів зачепила тільки суддів Верховного суду та інших суддів вищих інстанцій, і не торкнулась місцевих та обласних судів. Але Польща доклала зусиль для проведення консультацій між департаментами і міжвідомчих консультацій для того, щоб закони створювали стійкі інституції.

На закінчення, люстрація не повинна перетворитись на «полювання на відьом». У той час як необхідно докласти багато зусиль, щоб написати хороший закон, першим кроком є ​​ налагодження контактів і співробітництва між групами по розробці законопроекту. В іншому випадку, легко створити «правових монстрів» і дискредитувати саму ідею люстрації.

Автори

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний