Напевно найбільш обговорюваною темою минулого тижня в Україні був обмінний курс. Основним винуватцем того, що за долар на неформальному ринку просили більше двадцяти гривень називали Нацбанк. Далекі від економіки і монетарної політики люди вимагали негайної відставки Гонтаревої, яку, схоже, призначили цапом-відбувайлом.
Основною претензією, що сформувалася протягом тижня, була покупка НБУ облігацій держборгу у Нафтогазу з наступним продажем йому валюти. Сама глава Нацбанку стверджує «операції з НАК” Нафтогаз України “зараз жодним чином не впливають на курсоутворення»[1].
Безумовно, операції впливають. Продаж поза ринком йде валютою з резервів, тим самим зменшуючи їх обсяг і можливість використання для інших цілей. Купівля облігацій не скорочує пропозицію гривні і також не веде до зміцнення останньої.
Кажуть, Гонтаревої треба було проявити сміливість і наполегливість і не купувати ОВДП у Нафтогазу. Що поки НБУ залишається кишенею, в який може залізти уряд бо «пенсіонери мерзнуть» очікувати стабілізації курсу і уповільнення інфляції не доводиться. А результатом цього і будуть пенсіонери, що мерзнуть.
Згоден. Тільки незалежний центральний банк може займатися своєю цільовою функцією – забезпеченням внутрішньої і зовнішньої стабільності національної грошової одиниці. Тільки глава центрального банку, що говорить «ні» зможе забезпечити необхідні (але не достатні – не все у руках центробанку) умови для довготривалих інвестицій, потрібних для сталого економічного зростання.
Однак, чи могло б в наших умовах бути по-іншому?
Зміни до бюджету, що збільшують капітал Нафтогазу на більш ніж 96,6 млрд грн прийняті на вимогу уряду парламентом в серпні як частина змін до бюджету.[2] Частина коштів (3,1 млрд дол.) повинна була бути виплачена як борг за попередні періоди перед Газпромом. Без виплати боргу не вдавалося домовитися про постачання на поточний рік. До того ж на виплату наполягав ЄС для забезпечення гарантій транзиту газу в Європу.
Місію МВФ поінформували про зміни до бюджету, але це не вплинуло на видачу в вересні другого траншу кредиту. У момент отримання траншу було зрозуміло, що він піде фактично Нафтогазу, хоч формально він йшов в резерви НБУ через те, що МВФ не кредитує держпідприємства, а виключно компенсує шоки платіжного балансу. Тобто Нацбанк втратив єдину силу, яка могла його підтримати – адже президент з прем’єром в цей час займалися виборами і піти на підвищення тарифів на газ не могли. Поки в нас НБУ не на Марсі, а на вул. Інститутській, він змушений грати в команді.
Розглянемо альтернативи для НБУ:
- Відмова купувати ОВДП. З початку поточного року НБУ збільшив свій пакет ОВДП на 149 млрд. грн з яких 97 млрд грн або майже 2/3 – викуп держборгу у Нафтогазу. Для порівняння – обсяг продажів урядом облігацій на первинному ринку з часу прийняття змін до бюджету про докапіталізацію Нафтогазу (за вересень-листопад) – 92 млрд грн, з яких менше 18 млрд пішли в бюджет – інше це заміна старого боргу новим. Тобто на ринку немає такого попиту, що зміг би поглинути майже 100 млрд грн за три місяці. Продати якщо б і змогли, то з дуже великим дисконтом. Також це б різко підвищило вартість запозичень для держави.
- Купити ОВДП у Нафтогазу або змусити за першим варіантом продавати на ринку, але не продавати валюту з резервів. В такому випадку Нафтогаз або різко збільшує попит на міжбанку, стимулюючи зростання курсу, або оголошує дефолт (що дасть крос-дефолт на державний зовнішній борг). В обох випадках маємо зростання курсу і можливий зрив поставок газу в опалювальний сезон і можливе погіршення відносин з ЄС, яка зацікавлена в надійному транзиті газу.
На мою думку, описані альтернативи не поліпшили б ситуацію ні в економіці в цілому, ні на валютному ринку зокрема. Основна вина, відповідно, лежить не на НБУ, а на уряді і Нафтогазі, які не пішли на підвищення тарифів.
Нафтогаз залишається terra incognita. Звіт з аудиту досі не опублікований. Розрахунків цін для населення, комунальних підприємств та промисловості, необхідних для досягнення беззбитковості у відкритому доступі немає. Програма енергозбереження та контролю над витратою тепла, в тому числі встановлення будинкових та квартирних лічильників – практично провалена.
Якщо ми не вирішимо проблему з дефіцитом Нафтогазу, то і далі населення формально буде платити за газ і опалення в кілька разів менше їх собівартості, але бідніти через інфляцію і ослаблення гривні. І звинувачувати в цьому НБУ.
Примітки
Застереження
Автор не является сотрудником, не консультирует, не владеет акциями и не получает финансирования ни от одной компании или организации, которая имела бы пользу от этой статьи, а также никак с ними не связан.
