На скільки освіта впливає на продуктивність: приклад агросектору | VoxUkraine

На скільки освіта впливає на продуктивність: приклад агросектору

21 Березня 2018
FacebookTwitterTelegram
1899

Чому легше навчити: «м’яким» навичкам чи практичним знанням? Міжнародний бізнес вже давно визначився з відповіддю. Сьогодні це питання постає і перед українським агробізнесом. Аграрне виробництво стає більш технологічним і подальше його зростання продуктивності виробництва напряму залежить від грамотного та ефективного застосування сучасних інноваційних технологій. З інтенсифікацією використання нових технологій зростатиме попит на освічених людей, здатних швидко вчитися. Один з викликів для агробізнесу полягає в тому, що відтепер йому доведеться конкурувати за кадри з іншими секторами економіки [1].  

Блог є особистими думками автора і не проходив попереднього peer review редакційної колегії VoxUkraine

За класичним визначенням освіта підсилює здібності людини сприймати, розшифровувати та засвоювати інформацію [2]. Це фундамент, який дозволяє оволодіти навичками, необхідними для конкретних завдань. Тема освіти і аграрної продуктивності досліджується здебільшого у ракурсі загальної базової освіти та її впливу на середню аграрну продуктивність (врожайність/га), при цьому з фокусом на бідних країнах, що розвиваються [3]. У розвідках дискусія точилася навколо результатів. Цікаво, що саме початкова освіта має найслабший вплив на аграрну продуктивність, а ефект від освіти загалом позитивно корелює з рівнем доходу в країні. В бідних країнах, де трудомістке аграрне виробництво залишається примітивним та одноманітним, користь від освіти найменша – від знання просто немає доданої вартості, якщо немає можливості де його застосувати.  

Вплив освіти у добу високих технологій стає вагомішим. І мова йде не про бідні країни. Логічно, що застосування нових (високих) технологій потребує певного рівня знань та навичок. Для того, щоб дізнатися, яка ситуація в Україні, було побудовано просту статистичну модель, де була регресована продуктивність аграрного виробництва (врожайність) на кількість випускників вищих навчальних закладів нижчих та, окремо, вищих рівнів акредитації (технікуми, училища – університети, академії) за спеціальністю сільське господарство. Результати виявилися здебільшого статистично значимими, а коефіцієнти – більшими для випускників університетів та академій. Це може вказувати на те, що важливість освіти, величина її впливу на продуктивність, – залежить не стільки від конкретних практичних знань, скільки від їх загального рівня.

Важливість освіти, величина її впливу на продуктивність, – залежить не стільки від конкретних практичних знань, скільки від їх загального рівня.

Освіта як здатність сприймати та аналізувати інформацію, звичайно ж необхідна не тільки на рівні працівників, а й на рівні менеджменту. Вона допомагає бачити можливості та адекватно оцінювати ризики. Це стає особливо важливим у контексті безперервного потоку технологічних інновацій, коли критичною є здатність ідентифікувати саме ті рішення, що матимуть найбільшу додану вартість при імплементації у бізнесі. Тільки при здатності «відчувати» актуальні тренди загалом та напрямок розвитку технологій виробництва зокрема, аграрні виробники можуть залишатися конкурентними.

Однак така орієнтація – аж ніяк не про середньостатистичного українського аграрія. Після того як на початку грудня минулого року було внесено поправки до Податкового кодексу України щодо відміни відшкодування ПДВ при експорті  сої та ріпаку, Асоціація «Український клуб аграрного бізнесу» провела дослідження, як на ці зміни реагують виробники. Результати дійсно шокували: абсолютна більшість опитаних аграріїв не чула про ці зміни! Тому, коли йдеться про ланцюжок «розуміння трендів – імплементація нових технологій – вища продуктивність», мова, в першу чергу, йде про найбільш конкурентний сегмент українського сільського господарства – великий агробізнес.

Коли йдеться про ланцюжок «розуміння трендів – імплементація нових технологій – вища продуктивність», мова, в першу чергу, йде про найбільш конкурентний сегмент українського сільського господарства – великий агробізнес.

Великі компанії мають відповідні інструменти для того, щоб адекватно пережити майбутні зміни, при цьому досягти глобальної конкурентоспроможності за рахунок зростаючої продуктивності. Такими інструментами є: HR-політика та CSR-політика. HR, крім поточного управління персоналом, має сконцентруватися на двох стратегічних напрямах:

  • популяризація роботи в агробізнесі та її переваг. Мова йде, в першу чергу, про популяризацію серед молоді, яка швидше сприймає інновації та засвоює нові знання.
  • перехресний пошук талантів також у інших галузях – не завжди сумісних з агро. В певних ситуаціях, наявність якісної освіти та досвід роботи в схожій корпоративній структурі може бути більш корисним, ніж практичний досвід роботи безпосередньо в агро.

CSR у свою чергу має еволюціонувати зі стану банальної благодійності та сконцентруватися на виконанні більш прагматичних довгострокових завдань. При цьому безумовна прерогатива – освіта та підвищення кваліфікації. Це має бути як підтримка загальної освіти, так і проведення спеціалізованих програм для перспективних не-аграріїв. Таким чином компанії зможуть забезпечити постійний потік якісних та відповідних кадрів. Така CSR-політика буде більш ефективна також з точки зори маркетингу та PR-у, при цьому приносячи більше користі й місцевим громадам, ніж будь-яка відремонтована дорога, чи роздача безкоштовних продуктів.

Персонал та якісне управління талантами є запорукою зростання великого бізнесу та підвищення продуктивності виробництва.

Персонал та якісне управління талантами є запорукою зростання великого бізнесу та підвищення продуктивності виробництва. В Україні є таланти, які здатні працювати з найсучаснішими технологіями. При цьому у гонитві за найкращими талантами, найбільший виклик для аграрних компаній – позиціонування. Самої лише гідної зарплатні тут не вистачить. Агрохолдинги мають зруйнувати міф та поширене упередження про відсталість та безперспективність галузі. Ті, хто хоч трохи знайомий з українським агробізнесом, прекрасно знають – це вже давно не так. Тільки подолавши старе уявлення про сектор та ставши привабливим та перспективним місцем праці для талановитої української молоді, великий агробізнес зможе нарешті увійти до числа флагманів української економіки та стати гідним представником «аграрної наддержави».

Примітки

[1] Див. Huffman, W. E. (2001): Human Capital: Education and Agriculture, In: Handbook of Agricultural Economics, Vol. 1, edited by Gardner, B., Rausser, G. p. 346

[2] Див. Nelson, R., Phelps, E. (1996): Investment in Humans, Technological Diffusion, and Economic Growth. In: The American Economic Review, Vol. 56, No.1/2, 69-75

[3] Для всеосяжного огляду наукових публікацій, а також актуального стану цієї теми див. Reimers, S., Klasen, S. (2012): Revisiting the Role of Education for Agricultural Productivity, In: American Journal of Agricultural Economics, Vol. 95(1): 131-152.

Автори

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний