3-го червня 1988 року, тридцять років тому, указом Президії Верховної Ради СРСР митрополит Київський Філарет був нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапора. Цей орден отримав не він один, а ціла група церковних ієрархів за «активну миротворчу діяльність і в зв’язку з 1000-річчям хрещення Русі». Епоха «гласності-перебудови-прискорення» не обійшла стороною і релігію. В результаті розпаду СРСР і становлення нових незалежних держав, величезна кількість людей поступово отримала не тільки свободу, а й право сповідувати різні релігії. Проте, юридичне право не завжди співпадало з канонічним.
Так, згідно з різними опитуваннями, кількість українців, які зараховують себе до Української православної церкви Київського Патріархату, постійно збільшується (Центр Разумкова, с. 16). Однак питання канонічного статусу УПЦ КП досі залишається відкритим. Можливо, зі сплином тридцяти років, Філарет – вже Патріарх Київський і всієї Руси-України – знову отримає орден за участь у вирішенні цього питання, але вже з рук іншого президента іншої країни.
Що таке автокефалія і чи отримає її Українська православна церква – про це написано чимало гарних текстів (наприклад, BBC Україна, Petrimazepa, Hromadske.ua, УП). У цьому блозі я хотів би зробити наступний крок і перейти від опису політичного моменту до моделювання релігійної поведінки простих людей. Хоч багато експертів і журналісти зосередилися на особистості Порошенко, його мотивах, історії церкви та хитрій геополітичній грі, не варто забувати, що в центрі питання автокефалії лежить саме повсякденне життя багатьох українців. Закономірно, виникає питання, що станеться з парафіянами в Україні, якщо в цьому році релігійне поле перекроїти і кількість церков зміниться? Чи отримають церковні лідери те, чого очікують – кількісний приріст і якісне поліпшення своїх парафіян? Відповідь, як зазвичай в моделюванні, залежить від умов.
Що станеться з парафіянами в Україні, якщо в цьому році релігійне поле перекроїти і кількість церков зміниться? Чи отримають церковні лідери те, чого очікують – кількісний приріст і якісне поліпшення своїх парафіян? Відповідь, як зазвичай в моделюванні, залежить від умов.
Вплив релігійної конкуренції на релігійність
Передбачати думки і вчинки людей непросто. Іноді навіть важко уявити, з чого почати. В Україні звикли звертатися до соціологічних опитувань. Наприклад, якщо X відсотків респондентів кажуть: «Я буду голосувати за цього кандидата», ми звикли просто брати цей самий X як передбачення (з певним застереженням про його похибку). Соціологічна література підказує, що в даному випадку це не найкращий спосіб.
Набагато продуктивніше було б вивчити релігійні організації як ринок релігійних послуг. Якщо ми знаємо, як цей ринок влаштований (чи є там конкуренція, які головні гравці, як він врегульований), тоді ми зможемо успішно передбачати поведінку людей на цьому ринку – чи будуть вони вважати себе більш релігійними і чи стануть ходити до церкви частіше.
Теорія релігійних ринків, яка виникла наприкінці 1980х, свого часу була цікавим проривом в літературі з соціології та економіки, тому що по-новому переосмислила механізм конкуренції. Раніше серед дослідників релігії вважалося, що будь-який підрив авторитету церкви як єдиного голосу про те, як влаштований світ, запускає для неї бомбу уповільненої дії. Якщо домінуюча релігійна група зустрічає конкуренцію з боку нових релігійних рухів, держави, науки, медіа або громадянського суспільства, то (з точки зору домінуючих раніше теорій) релігійна картина світу поступово втрачає свою значимість у суспільстві.
Але в новій теорії релігійних ринків конкуренція, навпаки, допомагає підтримувати релігійність серед населення в розвинених країнах. Це відбувається тому, що в таких країнах церкви отримують додаткові стимули для боротьби за серця і душі парафіян. У розвинених країнах, де спостерігається висока конкуренція серед релігійних груп, церкви систематично використовують нові інструменти в гонитві за парафіянами, а їх ідеології стають менш консервативним. Сучасні релігійні ринки дуже різні і створюють різні ніші, які б задовольнили людей з різними релігійними запитами. А в протилежних умовах, коли церква не має видимої конкуренції, вона починає поводитися як «лінива фірма» (якщо звертатися до соціологічного жаргону) і не так сильно старається в боротьбі за парафіян. Таким чином якість її релігійних продуктів не поліпшується, що перестає стимулювати людей бути по-справжньому залученими у релігійну картину світу і бути частиною релігійних спільнот.
У розвинених країнах, де спостерігається висока конкуренція серед релігійних груп, церкви систематично використовують нові інструменти в гонитві за парафіянами, а їх ідеології стають менш консервативним. Сучасні релігійні ринки дуже різні і створюють різні ніші, які б задовольнили людей з різними релігійними запитами.
Україна унікальна в тому, що її релігійний ринок не тільки надзвичайно різноманітний, але і тим, що українські православні церкви використовували різні історичні та національні наративи задля мобілізації своїх парафіян. Інакше кажучи, українські православні церкви конкурують не стільки за рахунок релігійних ідей, скільки за рахунок ідей національних. Боротьба міфів «Русского міра» проти «Історичної справедливості» ведеться давно. У ситуації, коли (в найрадикальнішому трактуванні) хрещення в неканонічній церкві не вважається легітимним, то стратегія відкладеного нагородження («наша церква стане легітимною потім») працює досить успішно.
Наші дані показують, що конкуренція [1] між православними церквами істотно збільшувала релігійність серед населення України [2]. Релігійність українців зростає в тих регіонах, де конкуренція на релігійному ринку розвивалася за рахунок конкуренції православних церков. Іншими словами, якщо ви подивитесь на пересічного респондента, який мешкає на території з сильною конкуренцією, і порівняєйте його з таким самим респондентом, який мешкає на території зі слабкою православною конкуренцією, то їхня релігійність буде відрізнятися. Саме перший респондент найімовірніше назве себе релігійним і буде частіше ходити до церкви. Таким чином, теорія релігійних ринків підтверджується українськими даними. Навіть більше, цей ефект буде сильнішим для україномовних респондентів, які надають перевагу Київському Патріархату.
Переходи між церквами
Ідея формування нової церкви побудована на припущенні, що людям властиво переходити з однієї церкви в іншу. У розвинених країнах такі переходи періодично спостерігаються. На жаль, ми досі дуже мало знаємо про такі переходи в Україні. Для того, щоб подивитися на те, як люди переходять з однієї церкви в іншу, можна використовувати лонгитюдні дані. У лонгитюдних опитуваннях ті самі люди відповідають на однакові питання через деякий час. В даному випадку мова йде про дані Ukrainian Longitudinal Monitoring Survey за 2003, 2007 і 2012 рік.
У базі даних є 3567 респондентів, які у 2003 році відповіли про свою релігійну афіліацію. До 2012 року багато хто переглянув свої відповіді. Так, тільки 29% нерелігійних людей, 15% УПЦ МП і 9% УПЦ КП залишилися в своїх категоріях. Більшість же респондентів змінювали спосіб свого релігійного самовизначення.
В принципі, подібні дані можна аналізувати по-різному. Можна порівнювати перший рік і останній рік. Можна дивитися звідки йдуть парафіяни, а можна дивитися, куди приходять. Можна дивитися на найбільші приймаючі релігійні групи. У цьому блозі хотілося б підкреслити саме потенціал релігійного ринку до мінливості. Тому ми зосередимося на різних сценаріях переходів: від найстабільнішого (завжди бути в одній групі) до переходів у нові категорії з року в рік.
Якщо взяти всі релігійні категорії в анкетах за 2003, 2007 і 2012 роки, то загалом може існувати 2677 їх комбінацій. Наприклад, людина була в УПЦ МП, перейшла до УПЦ КП, а потім стала невіруючою. Або була невіруючою, залишалася невіруючою, але потім перейшла до УПЦ МП. Це можливі сценарії, які ми можемо теоретично уявити.
Якщо взяти всі релігійні категорії в анкетах за 2003, 2007 і 2012 роки, то загалом може існувати 2677 їх комбінацій. Наприклад, людина була в УПЦ МП, перейшла до УПЦ КП, а потім стала невіруючою. Або була невіруючою, залишалася невіруючою, але потім перейшла до УПЦ МП. Це можливі сценарії, які ми можемо теоретично уявити. Хоча 2677 – це максимально можлива кількість комбінацій у нашому випадку, на практиці таких комбінацій було виявлено 265. Це все одно дуже велика кількість. Уявіть, що є 265 різних траєкторій пошуку своєї релігійної ідентичності, яким слідували різні українці. Деякі траєкторії зустрічалися досить часто, деякі з цих траєкторій були унікальними. Наприклад, один респондент назвав себе римським католиком у 2003 році, потім назвав себе парафіянином УПЦ КП у 2007, а у 2012 вже вважав себе просто православним без всякого поділу. Якщо відсікти таких одинаків, то у даних залишиться 180 можливих сценаріїв переходів. У наступній таблиці відображені топ-10 таких траєкторій переходів. Всього цими десятьма траєкторіями пройшли 37% респондентів.
Дані топ-10 переходів показують, наприклад, що в термінах таких траєкторій найстабільніша група – це греко-католики. Що стосується парафіян Київського патріархату, то вони виявилися дуже мобільними. Більшість з них згодом ставали просто православними без всякого поділу [3]. В цілому, дані показують, що багато українців згодом стають просто православними без поділу. Якщо парафіяни УПЦ КП і УПЦ МП змінюють своє релігійне самовизначення, то найчастіше вони називають себе просто православними або просто віруючими.
Переходи респондентів з однієї категорію в іншу. N = 3567, показані тільки перші топ-10 переходів. В таблиці наведені категорії з соціологічної анкети
2003 | 2007 | 2012 | Частота | Кумулятивний процент |
Греко-католицька | Греко-католицька | Греко-католицька | 235 | 6.6 |
Українська православна (Київський патріархат) | Українська православна (Київський патріархат) | Православна без усякого поділу | 234 | 13.1 |
Українська православна (Київський патріархат) | Православна без усякого поділу | Православна без усякого поділу | 223 | 19.4 |
Українська православна (Київський патріархат) | Українська православна (Київський патріархат) | Українська православна (Київський патріархат) | 209 | 25.3 |
Українська православна (Київський патріархат) | Українська православна (Московський патріархат) | Православна без усякого поділу | 94 | 27.9 |
Українська православна (Київський патріархат) | Я вірю у Бога, але не належу до жодної конфесії | Православна без усякого поділу | 94 | 30.5 |
Українська православна (Московський патріархат) | Українська православна (Московський патріархат) | Українська православна (Московський патріархат) | 80 | 32.8 |
Невіруючий / не сповідую ніякої релігії | Я вірю у Бога, але не належу до жодної конфесії | Православна без усякого поділу | 71 | 34.8 |
Українська православна (Київський патріархат) | Православна без усякого поділу | Українська православна (Московський патріархат) | 71 | 36.8 |
Якщо взяти до уваги (1) спеціальну соціологічну літературу, яка розвивалася з 1980-х, (2) дані про конкуренцію на українському релігійному ринку і (3) дані щодо переходів між релігійними категоріями в Україні, то можна зробити декілька висновків.
По-перше, українці в цілому досить гнучкі у своїх релігійних уподобаннях. У разі православних українців – вони часто відходять від жорсткого самовизначення по патріархатам. По-друге, внутрішня конкуренція між православними церквами є одним з механізмів, який стимулює релігійність людей. Таким чином, створення нової церкви може призвести до загального збільшення парафіян тільки у тому випадку, якщо це буде новий незалежний гравець на ринку. Якщо ж створення такої церкви призведе до нової монополії (наприклад, через різке злиття різних церков), то відсутність механізму конкуренції може призвести до того, що українці й надалі віддалятимуться від формальних релігійних організацій у бік вільного самовизначення через абстрактні категорії православних (без патріархату) або віруючих (без конфесій).
Примітки
[1] Як виміряти конкуренцію? Для початку ми зібрали дані щодо релігійних організацій в Україні з початку 1990-х і дотепер в кожному регіоні. Потім ми використали стандартний для таких досліджень індекс Херфіндаля. Цей індекс містить інформацію про пропорцію кожної релігійної групи і приймає значення 0 у разі досконалої конкуренції на ринку і 1 в разі монополізації. Далі ми зробили невелику модифікацію, щоб уточнити, яка пропорція загальної конкуренції існувала в Україні за рахунок православних церков. Інформацію про те, як цей індекс зростав в різних регіонах України з роками, можна подивитись за посиланням.
[2] Йдеться про більш ніж 26 тисяч респондентів, які були опитані у всіх регіонах України з 1992 по 2006 Інститутом соціології НАНУ. Ми також отримали подібні результати, аналізуючи дані інших опитувань, а саме European Social Survey з 2004 по 2012.
[3] Загалом, дані показують, що з усіх респондентів парафіян УПЦ КП 41 відсоток перейшов до категорії православних без поділу (з 2003 року в 2007 рік).
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний