Початок червня для нас із сестрою завжди був гарячим. Ми збирали на городі першу духмяну малину, розкладали її у скляні банки та рано-вранці їхали на міський ринок. Ціна за літрову банку сягала 50 гривень. Пам’ятаю, як прикро було у поті чола шарудіти в малині вже за два тижні, коли ціна падала майже вдвічі, а то й більше. Мені кортіло дізнатись ― хто ж та бабця, що першою вирішує знизити ціну, поспішаючи на електричку, і таким чином розбурхує економічний вихор?
Через декілька років на лекціях з економічної теорії я дізналась, що це за «бабця». Понад двісті років тому Адам Сміт вперше використав термін «невидимої руки» для позначення непізнаваної сили, що скеровує різноспрямовані економічні вектори в напрямку досягнення суспільної гармонії. Особи та підприємства, виходячи на арену вільного ринку, турбуються тільки про власний прибуток, але врешті-решт суспільство не котиться в тартарари, як можна було очікувати, а може стабільно існувати. Як і завдяки чому діє ця загадкова сила? На згадку спадають чомусь тільки сентенції на кшталт «божественне провидіння», «рука Бога» та порада «покластися на Бога». І ці вислови не такі далекі від економіки, як можна було б подумати.
Сміт, пропонуючи метафору «невидимої руки», також мав на увазі й те, що ринок існує в моральному порядку буття та зоні відповідальності Бога. Це твердження виходить з його ранньої праці «Теорія моральних почуттів», де він аналізує вплив моралі на економіку і доходить висновку, що стабільно існувати суспільство може посередництвом корисливих стосунків «я ― тобі, ти ― мені», але «процвітати й благоденствувати» може тільки тоді, коли в ньому є взаємоповага, любов та дружба ― якості, що «вкладені в людину Богом». Саме неусвідомлену дію таких моральних категорій він і назвав «невидимою рукою».
Тут треба сказати, що Адам Сміт виховувався в протестантському середовищі, а одна з особливостей протестантизму в тому, що він ставить духовність та можливість спасіння у пряму залежність від того, наскільки людина орієнтована на те, щоб багато й виснажливо працювати для досягнення власного успіху та добробуту[1]. Можливо, саме тому для Сміта було природно пов’язувати економіку та духовність. Пізніше Сміта критикували за розглядання економіки як моральної категорії, наводячи як аргумент суб’єктивність та непізнаванність тих понять, що він поклав у її основу. У наступній праці «Дослідження природи та причин багатства народів» він підкоригував свої погляди й визначив людину ― homo economicus ― як таку, що послуговується виключно поняттями особистої вигоди та максимального прибутку.
Зміст метафори «невидима рука» теж дещо трансформувався і набув того класичного вигляду, що має й досі: дії людей, спрямовані виключно на власну вигоду, можуть у поєднанні з іншими діями, теж спрямованими на вигоду, спричинити суспільно важливі наслідки. Сміт писав про це так: «Не через доброзичливість м’ясника, пивовара або булочника ми очікуємо отримати свій обід, а тому, що вони піклуються про власні інтереси[2]. То чи можуть мораль та бізнес все ж таки співіснувати? Останні тенденції в економіці підтверджують, що не все робиться тільки з корисливих мотивів. Журнал Time пише про цікаве дослідження з приводу того, що люди охоче допомагають тоді, коли бачать проблему «в лице» – вони «відкривають серця й гаманці», бо це дає їм почуття власної щедрості та гарний емоційний стан. А такий феномен як соціальне підприємництво здобуває відзнаки на Всесвітньому економічному форумі. Один із найвідоміших економістів сучасності Майкл Портер з цього приводу говорить, що бізнес не отримує прибутку, провокуючи соціальні проблеми; він отримує його, розв’язуючи їх.
Що ж таке «невидима рука»? Божа десниця, непередбачувана сила, що ґрунтується на людській сторожкості та жадібності, чи внутрішні моральні імпульси світу, втілені у релігії? Людство в різний час знаходить різні відповіді на це питання.
Примітки
[1] – цій темі присвячена праця Макса Вебера «Протестантська етика та дух капіталізму»
[2] – цитата з праці Адама Сміта «Дослідження про природу і причини багатства народів». Оригінальна цитата: “It is not from the benevolence of the butcher, the brewer, or the baker, that we expect our dinner, but from their regard to their own interest.”
