Україна без науки, або Як провалили спробу Наукового Комітету зупинити вал фейкових дисертацій | VoxUkraine

Україна без науки, або Як провалили спробу Наукового Комітету зупинити вал фейкових дисертацій

Photo: depositphotos.com / alphaspirit
23 Липня 2018
FacebookTwitterTelegram
17790

У травні 2017 року Ідентифікаційний комітет з питань науки, який складався на 2/3 з відомих іноземних учених та екс-керівників наукових організацій на Заході, обрав Науковий Комітет (далі – НК), утворення якого передбачено новим Законом України «Про науково-технічну діяльність». З невідомих причин склад НК було затверджено урядом лише в серпні 2017-го, тому його реальна робота розпочалася у вересні. Попри велику кількість розроблених документів щодо змін у науковій сфері України (зокрема, 4 липня 2018-го за ініціативою НК уряд затвердив створення Національного фонду досліджень України) робота НК не набула широкого розголосу серед наукової громадськості.

Опитування читачів VoxUkraine

ДисклеймерРедколегія VoxUkraine може не поділяти точку зору автора, деякі аргументи та висновки. Автор не є нейтральним у своєму ставленні до описаних проблем, як співавтор проекту змін до наказу МОН. Однак, ми вважаємо підняті у статті питання дуже важливими для майбутнього української науки, тому публікуємо цю статтю з незначними редакційними правками.

Першим документом НК, який отримав значний резонанс, став проект наказу МОН про опублікування результатів дисертаційних робіт (далі – Проект) запропонований Міністерству освіти і науки для якнайшвидшого впровадження. (Одним з найголовніших запропонованих нововведень була вимога, щоб результати публікувались у наукових журналах, що індексовані у міжнародних базах Web of Science та/або Scopus – ред.).

МОН виставив проект на громадське обговорення.  

Конвеєр у парникових умовах

Спектр надісланих до МОН відгуків дуже широкий – від повного заперечення необхідності зміни чинного з 2012 року Наказу МОН № 1112, виданого тодішнім міністром Д.Табачником, до абсолютної підтримки запропонованих НК змін. Проти запропонованих змін виступили представники суспільних та гуманітарних наук (див., наприклад, тут і тут).

З надісланих до МОН відгуків та виступів у пресі (зокрема, у газеті «Голос України») легко помітити, що реакція науковців, викладачів та потенційних здобувачів наукових ступенів дуже сильно залежить від галузі науки, в якій вони працюють. Найбільше негативних відгуків надійшли від представників гуманітарних та соціальних спеціальностей (в тому числі економіки).

Причина цього лежить на поверхні – представниками цих галузей наук в Україні створено парникові умови для конвеєрного продукування докторських та кандидатських дисертацій. Статистика МОН, це яскраво підтверджує – майже 60% докторських дисертацій, захищених 2017 році, відносяться до гуманітарних та соціальних спеціальностей. Більше того, ця частка має чітку тенденцію до зростання, наприклад, два роки тому вона складала 56%, а 2012-му – 49%.

Рис. 1. Десятка провідних галузей наук за продукуванням докторських дисертацій в Україні у 2016 і 2017 роках

Десятка провідних галузей наук за продукуванням докторських дисертацій в УкраїніДжерело інформації: Рейтинг складено автором на основі даних з Таблиці 1.

 

Таблиця 1. Динаміка захистів докторських дисертацій

Кількість захищених дисертацій Частка в загальній кількості дисертацій, %
Галузі науки* 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2012 2017
Фізико-математичні 57 61 54 50 52 53 6,1 5,7
Хімічні 10 15 18 8 8 14 1,1 1,5
Біологічні 33 50 39 27 32 19 3,5 2,1
Геологічні 7 12 10 3 4 8 0,8 0,9
Технічні 178 225 205 175 174 142 19,1 15,4
Сільськогосподарські 33 35 32 30 30 17 3,5 1,8
Історичні 35 40 47 53 41 18 3,8 2,0
Економічні 134 225 148 196 182 166 14,4 18,0
Філософські 33 49 38 46 36 32 3,5 3,5
Філологічні 33 50 33 38 37 37 3,5 4,0
Географічні 5 12 10 6 5 4 0,5 0,4
Юридичні 70 81 119 92 114 125 7,5 13,5
Педагогічні 59 116 103 104 110 94 6,3 10,2
Медичні 136 164 146 117 126 104 14,6 11,3
Фармацевтичні 13 13 17 6 17 7 1,4 0,8
Ветеринарні 5 8 12 7 11 10 0,5 1,1
Мистецтвознавство 6 7 9 8 5 4 0,6 0,4
Архітектура 3 2 8 6 3 5 0,3 0,5
Психологічні 18 26 44 12 18 25 1,9 2,7
Військові 3 3 3 1 3 3 0,3 0,3
Соціологічні 8 9 3 7 3 2 0,9 0,2
Політичні 19 32 14 9 20 11 2,0 1,2
Фіз.вих. і спорт 5 7 8 6 7 1 0,5 0,1
Держ.управління 29 32 50 22 24 13 3,1 1,4
Культурологія 4 2 3 2 1 1 0,4 0,1
Соц.комунікації 6 13 5 5 7 8 0,6 0,9
Разом 932 1289 1178 1036 1070 923 100 100

Джерело інформації: Міністерство освіти і науки

 

На рис. 1 наведено 10 провідних (за кількістю захищених докторських дисертацій) галузей наук в Україні за останні 2 роки. Як бачимо, там домінують соціогуманітарні науки, а такі важливі для економіки галузі як хімічні та геологічні науки безнадійно програють не тільки їм, а наприклад, і галузі політичних наук (див. Таблицю 1).

Більше того, у багатьох випадках різниця просто вражаюча. Порівняймо лідера цього списку економіку та, наприклад, фізику. В 2017-му захищено 166 докторських дисертацій з економічних спеціальностей і лише 33 з фізичних, тобто в 5 разів менше. Хоч добре відомо, що в Україні ніколи не було і нема вчених-економістів світового рівня, а наприклад, імена М.М. Боголюбова чи О.І. Ахієзера відомі кожному фізику в Гарварді, Оксфорді чи Кембриджі.

Незнані у світі, непотрібні в Україні

Або візьмімо публікації в наукових виданнях індексовані найавторитетнішою наукометричною базою Web of Science (далі – WoS). За даними WoS 32% від усіх індексованих цією базою наукових праць українських науковців становили праці фізиків (Physics, Optics, Astronomy & Astrophysics) і лише жалюгідні 2% (157 праць) належали нашим економістам (Business & Economics). Виходить, що тисячі наших докторів наук з економіки продукують наукові праці, які невідомі на світовому науковому ринку та які ніхто не читає, крім них самих, їхніх друзів та учнів. Чи воістину стахановські темпи щорічного продукування багатьох сотень дисертацій з економіки спричинили нечуваний розвиток української економіки?!

Виходить, що тисячі наших докторів наук з економіки продукують наукові праці, які невідомі на світовому науковому ринку та які ніхто не читає, крім них самих, їхніх друзів та учнів.

Аналогічна ситуація з іншими соціогуманітарними науками, які є лідерами за кількістю захищених дисертацій. Наприклад, 2017 року в країні з’явилося 94 доктори наук з педагогіки і лише 20 з математики (включаючи теоретичну механіку та математичну фізику), тобто майже п’ятикратна перевага на користь представників педагогічних наук.

Серед сучасних українських математиків є низка імен з високою міжнародною репутацією, яких знають та цитують тисячі математиків відповідних спеціальностей в усьому світі (а не лише в колишньому СРСР!). За даними WoS[1], 6,3% (490 праць) від усіх індексованих наукових праць українських науковців у 2015 р. становили роботи математиків. Праці ж представників української педагогічної науки індексовані у WoS можна розгледіти лише під мікроскопом – автору цих рядків вдалося знайти їх «аж» 53 (Education & Educational Research).

А як у нас в 2017-му з’явилося 125 новоспечених докторів юридичних наук – ще більша таємниця. За формальними вимогами до докторських дисертацій кожен із них розв’язав якусь важливу проблему (або отримав низку нових результатів, які в сукупності становлять важливий внесок до відповідної дисципліни). Зокрема, як зауважив автору цих рядків заступник міністра пан Рашкевич, у Національному університеті «Львівська політехніка» працює докторка юридичних наук, яка спромоглася зробити значний внесок у юридичну науку очевидно ще в студентські роки та захистити докторську дисертацію у 27 (!) років. Але світова наукова спільнота про всі ці видатні («видатні»?) успіхи нічого не знає, тому WoS зафіксував «аж» 23 праці українських правників.

Тобто тисячі докторантів, докторів, аспірантів та кандидатів наук, які спеціалізуються на юридичних науках, спромоглися написати пару десятків статей (одну на кілька сотень висококваліфікованих учених-правників!).

З іншого боку, світова спільнота добре знає, що в Україні захмарний рівень корупції, зокрема у сферах, де задіяні фахівці-юристи (суд, прокуратура, адвокатура), чимало з яких мають наукові ступені. Свіжий приклад – формування всіх нових антикорупційних органів (НАБУ, САП, Вищий антикорупційний суд) проходить під контролем міжнародних інстанцій, оскільки нема довіри до представників юридичної спільноти в Україні.

Світова спільнота добре знає, що в Україні захмарний рівень корупції, зокрема у сферах, де задіяні фахівці-юристи (суд, прокуратура, адвокатура), чимало з яких мають наукові ступені. Свіжий приклад – формування всіх нових антикорупційних органів (НАБУ, САП, Вищий антикорупційний суд) проходить під контролем міжнародних інстанцій, оскільки нема довіри до представників юридичної спільноти в Україні.

Чимале здивування викликає і велика кількість захищених докторських дисертацій з філософії. Ця кількість на третину більша, ніж в біологічних науках (відповідно 68 та 51 за 2016-2017 рр.), попри те, що науками про життя в Україні займається набагато більша кількість фахівців. Наприклад, в НАН України є два відділення з наук про життя, до яких входять 30 наукових установ (серед них 15 інститутів), в той час як Інститут філософії є чи не єдиним інститутом в Україні, в якому ця наука посідає домінуюче становище. Невже в галузі філософії працює так багато супер-талановитих науковців, які ставлять та розв’язують суттєво більше актуальних наукових проблем в галузі філософії, ніж незрівнянно більша кількість фахівців, які займаються біологічними проблемами? І це при тому, що з другої половини 20 століття саме науки про життя є локомотивом наукових досліджень у всіх розвинутих країнах (звичайно, в наших українських реаліях біологам не вистачає сучасного обладнання для лабораторій, але це не знімає питання про очевидну диспропорцію у кількості захищених дисертацій).

У світі псевдо-дисертацій

Можна продовжити аналогічні порівняння, коли соціогуманітарні галузі науки продукують непропорційно велику кількість докторських дисертацій порівняно з природничими науками. З цих очевидних фактів випливає невтішний висновок: вимоги академічного середовища до рівня наукових досліджень в соціогуманітарних науках є неприпустимо низькими, тому дуже часто результати досліджень на примітивному рівні оголошуються видатними та вперше отриманими у світовій науці. Наприклад, згаданий вище пан Рашкевич цитував мені один з головних результатів нещодавно захищеної докторської дисертації з педагогіки: дисертантом вперше встановлено, що серед першої сотні університетів Шанхайського рейтингу абсолютну більшість (вказано відсоток) становлять університети, яким 50 і більше років.

З цих очевидних фактів випливає невтішний висновок: вимоги академічного середовища до рівня наукових досліджень в соціогуманітарних науках є неприпустимо низькими, тому дуже часто результати досліджень на примітивному рівні оголошуються видатними та вперше отриманими у світовій науці.

Тобто елементарне дослідження, яке легко може провести студент у курсовій роботі, оголошується одним з основних результатів докторської дисертації. Можливо, після цього вікопомного відкриття будуть захищені нові дисертації з аналогічними «відкриттями» на базі всіх інших рейтингів університетів.

Загальновідомі факти захисту дисертацій дуже сумнівного рівня в гуманітарних науках, які набули великого розголосу, є лише вершиною айсбергу, підводна частина якого містить сотні псевдо-докторських дисертацій захищених протягом останніх десятиліть.

Звичайно, такого роду дисертації можна знайти і в природничих і технічних науках та математиці, але їхня частка незрівнянно нижча. Справа в тому, що результати переважної більшості дисертацій захищених в природничих та технічних науках, як правило, проходять міжнародну апробацію шляхом опублікування наукових робіт здобувачів у виданнях індексованих саме у наукометричних базах WoS та Scopus.

Право на ступінь

Окресливши масштаб проблеми, можна перейти до описання суті найважливіших новел проекту наказу МОН щодо опублікування результатів дисертаційних робіт (далі – Проект), розробленого Науковим Комітетом. Головне нововведення стосується рівня наукових видань, у яких мають публікуватися ці результати. Оскільки у цивілізованому світі (і навіть у відсталих країнах Африки та Азії!) загальновизнаними є дві універсальні наукометричні бази – Web of Science та Scopus, то у проекті пропонується прив’язка до цих баз. При цьому взято до уваги те, що соціогуманітарні науки в Україні в значній мірі розвиваються поза світовим науковим контекстом. З цією метою всі гуманітарні та більшість соціальних наук у Проекті виділено в окрему групу. Здобувачам з цієї групи для допуску до захисту докторської дисертації досить опублікувати лише 3 статті в журналах індексованих у Web of Science та/або Scopus. Для порівняння: для фізика, математика, хіміка чи біолога аналогічна вимога становить 10 статей, тобто в понад три рази більше! Таким чином, запропонована повільна інтеграція наших соціогуманітаріїв у міжнародну наукову спільноту за їхнім профілем.

У результаті громадського обговорення до МОН надійшли, з одного боку, маса позитивних відгуків від представників природничих наук та математиків. Тобто вони чесно погодилися на посилення вимог до рівня статей з одночасним суттєвим зменшенням кількості опублікованих робіт для допуску до захисту (зараз – це 20 робіт, у разі прийняття Проекту ця цифра зменшується до 13-15, а у випадку публікування праць у топ-журналах з першого або другого квартилів Q1-Q2 ця кількість скорочується до 10 статей).

У результаті громадського обговорення до МОН надійшли маса позитивних відгуків від представників природничих наук та математиків. Тобто вони чесно погодилися на посилення вимог до рівня статей з одночасним суттєвим зменшенням кількості опублікованих робіт для допуску до захисту.

З другого боку, до МОН надійшла значна кількість негативних відгуків на Проект, і абсолютна більшість із них – від установ соціогуманітарного профілю (перш за все економічного, правничого та педагогічного), які категорично відкидають Проект або пропонують такі зміни, що абсолютно змінюють його суть. Офіційні звернення деяких наукових організацій вражають своєю демагогією. Наприклад, стверджується, що запропоновані проектом вимоги «обмежують право представників юридичної професії на отримання наукового ступеня» (цитата з офіційного листа Південного центру НАПНУ за підписом всім відомого пана Ківалова), а НАПНУ під проводом пана Кременя пропонує зараховувати до наукових публікацій підручники та посібники.

Більше того, частина відгуків містить на адресу НК звинувачення політичного характеру на кшталт «проект… підвищує загрози національній безпеці України в умовах україно-російської гібридної війни» (цитата з листа до МОН від Української академії друкарства за підписом В. З. Маїка , проректора з науки). При цьому шановному проректорові відомого львівського ЗВО байдуже, що незаслужене присудження щороку сотень наукових докторських та тисяч кандидатських ступенів тягне за собою значні витрати з держбюджету на відповідні доплати, які ефективніше було би витратити на національну безпеку нашої країни.

Лише три галузі наук – економічні, юридичні та педагогічні – продукують понад 40% усіх захищених дисертацій в Україні! Кожному притомному читачеві абсолютно зрозуміло, що щорічне штампування 400 нових докторів наук та приблизно 2000 кандидатів наук із цих спеціальностей виходить за межі здорового глузду.

Лише три галузі наук – економічні, юридичні та педагогічні – продукують понад 40% усіх захищених дисертацій в Україні! Кожному притомному читачеві абсолютно зрозуміло, що щорічне штампування 400 нових докторів наук та приблизно 2000 кандидатів наук із цих спеціальностей виходить за межі здорового глузду.

Проте, варто окремо зупинитися на позиції класичних гуманітаріїв – представників філологічних, філософських та історичних наук. Їхні вимоги «давайте почекаємо, поки ми пристосуємося до нових методів оцінювання» демонструють повну відсутність розуміння того, що вони вже давно відстали від наших сусідів, зокрема, гуманітаріїв з Польщі та Росії. Якщо скористатися вказаним у Проекті посиланням до SCImago Journal and Country Rank, то легко переконатися, що наукометрична база Scopus індексує 51 та 37 журналів, які видаються відповідно у Польщі та Росії та відносяться до гуманітарних галузей наук (Arts & Humanities). Навіть зовсім необізнаний читач буде сильно здивований, що українських журналів там аж один – «Sententiae», Вінницького національного технічного університету!

Прикро, що навіть у НАН України (не кажучи вже про провінційні університети) не знайшли часу аби поцікавитися детальніше, чому це так, і некомпетентно написали, що в Scopus практично відсутні видання гуманітарного профілю, хоча там індексується 3824 такі видання, що складає 17% від усіх індексованих видань (станом на 05.06.2018).

Кілька конкретних прикладів.

У Польщі видається журнал Logic and Logical Philosophy, який рейтингується в Scopus як топ-видання світового рівня (перший квартиль Q1), видається журнал Filozofia Nauki високого міжнародного рівня (другий квартиль Q2), нарешті, видається журнал Roczniki Filozoficzne, мабуть не надто рейтинговий, але все ж індексований в базі Scopus. Виникає природнє запитання до українських філософів, які є дуже активними противниками Проекту – а де ж їхнє представництво у базі Scopus?

Звернімося до філології. У Польщі видаються, наприклад, такі журнали як Jezyk Polski, Studia Linguistica Universitatis Iagellonicae Cracoviensis, Przekladaniec, Studia z Filologii Polskiej i Slowianskiej, індексовані у базі Scopus. З їхніх назв випливає, що в них друкуються статті переважно польською мовою (яка є так само малозрозумілою для англомовного читача, як і українська), проте редакції тих журналів зуміли досягти того, щоб журнали індексувалися і про них знала світова наукова спільнота. Знову природне запитання – а чому в базі Scopus не індексується жоден український журнал з філології?

Аналогічна ситуація і з історичними журналами. Bioarchaeology of the Near East журнал високого міжнародного рівня (другий квартиль Q2), а крім нього, наприклад, Acta Poloniae Historica, Przeglad Orientalistyczny, Kwartalnik Historii Zydow – видаються у Польщі та індексуються базою Scopus. Шановні українські історики, де ваші наукові журнали? Чому жоден із них не індексується базою Scopus?

Окрім польських журналів гуманітарного профілю, які переважно не англомовні, в базі Scopus індексуються і російські гуманітарні видання, теж переважно не англомовні.

Хотілося би також почути відповідь від численних теперішніх дослідників історії УПА, які займаються абсолютно невідомими на Заході сторінками героїчної української історії. В 2013 р. я був на презентації чергової книжки на тему історії УПА (це питання для мене актуальне, оскільки мій дядько був в УПА). Там я запитав п. В’ятровича, який тепер обіймає високу посаду голови Українського інституту національної пам’яті, про те, чому українські історики не друкують статей з історії УПА на Заході. Аргументованої відповіді я не почув – все звелося до тези, що нас там не сприймають. Мабуть не сприймають тому, що методологія досліджень українських істориків залишилася совєтською, англійської мови вони вивчати не хочуть, тому їм зовсім не відомі світові тенденції у цій науковій галузі, а академіками в галузі історії в Україні стають політики.

Недозміни

Врешті-решт під масованим натиском гуманітаріїв у ЗМІ та соціальних мережах частина членів НК, включно з керівництвом, змінила свою позицію (дехто змінив своє рішення за одну ніч) та проголосувала за так званий «м’який» проект змін до Наказу МОН № 1112 (наразі він направлений до МОН із пропозицією до затвердження). Цей варіант по суті нічого не змінює у ганебній системі масового присвоєння наукових ступенів у низці галузей наук. (Здобувач може обирати самостійно 10 статей у індексованих журналах чи 20 у українських – ред.). Ініціатори «м’якого варіанту» сподіваються, що ця редакція заохотить певну частину представників гуманітарних спеціальностей захищати докторські дисертації за результатами, опублікованими у виданнях зі Web of Science та/або Scopus (прописується можливість захистити докторську дисертацію за результатами 10 статей за спеціальністю).

На моє переконання, абсолютна більшість наших здобувачів продовжуватиме захищатися за 20 статтями в «мурзилках» (їх у нас тисячі!), оскільки у переважній більшості випадків там немає незалежного рецензування. Це означає, що рівень докторських дисертацій буде продовжувати падати не тільки в соціогуманітарних науках, але і в природничих та технічних науках, математиці, науках про життя. Очевидно, що НК зробив дуже небезпечний прецедент, оскільки показав свою слабкість перед суто корпоративними інтересами представників порівняно невеликої кількості спеціальностей.

Останнє слово залишається за МОН – воно має повноваження затвердити як первісний варіант змін до Наказу, так і його «пом’якшену» версію. Питання в тому, чи піде Міністерство на конфронтацію з армією здобувачів наукових ступенів заради майбутнього української науки.

Примітки

[1]тут і нижче дані за 2015 р.

Автори