Чи вбиває демократію COVID-19?

Насправді, якщо ми не будемо обережними, то найбільшою жертвою коронавірусу стане демократія.

Економічні наслідки коронавірусної кризи у всіх на вустах. І це недивно – на Європейський Союз, для прикладу, чекає найгірша криза в історії, з очікуваним падінням економіки на 7-12% цього року. Однак, значно менше говорять про ті загрози, які пандемія несе для демократії, навіть якщо сигнали такі ж зловісні.

В ЄС вжили швидких заходів для послаблення економічних наслідків пандемії. Європейський центральний банк (ЄЦБ) запустив безпрецедентні грошово-кредитні ініціативи, а ЄС запровадив пакет заходів підтримки та відновлення економіки на суму від 1 до 1.5 трильйона євро (1.1-1.6 трильйонів доларів США). Досі не вирішено, як саме відбуватиметься фінансування пакету допомоги від ЄС, однак його основна мета цілком однозначна – швидке відновлення економіки за V-подібним сценарієм, при цьому і U-подібний сценарій теж не відкидають.

Окрім чіткої мети про економічне відновлення, також побутує амбітний план збудувати більш зелену, більш цифрову європейську економіку. Майже всі погоджуються, що спричинена COVID-19 криза, є чудовою можливістю прискорити такі перетворення, хоча досі незрозуміло, чи ЄС нею скористається.

Результат, багато в чому, залежатиме від того, як пандемія вплине на політичні інститути Європи. І, поки що, причин для занепокоєння чимало.

З інституційної точки зору, найбільшою загрозою є Федеральний конституційний суд Німеччини, який нещодавно постановив, що німецький уряд порушив основний закон країни, бо не зміг адекватно промоніторити купівлі держоблігацій ЄЦБ. Таке рішення не лише абсолютно відірване від реальності – порятунок європейської економіки сьогодні має бути першочерговим завданням, а й демонструє відкриту зневагу до угод ЄС.

ЄЦБ належить до юрисдикції Суду Європейського Союзу, який також здійснює нагляд за дотриманням ЄЦБ його повноважень. У 2018 році Суд ЄС визнав купівлю облігацій ЄЦБ законною. І все ж, німецький суд, згідно абсолютно викривленої логіки, заявив, що це рішення не є для нього зобов’язальним, намагаючись нав’язати решті Європи економічні упередження Німеччини.

Ще більш насторожують спроби популістів використати цю кризу для підриву демократії. Яскравим прикладом є прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан. Орбан, який останніх 10 років провів у нападах на вільну пресу, громадські організації і політичних опонентів, використовує коронавірусну кризу як підставу, щоб проштовхнути закон, який дозволить його необмежене пряме правління. Це перший такий диктаторський демарш в Європі з часів Закону 1933 року, який надав надзвичайні повноваження Гітлеру.

В Росії нападки на демократичні інститути ще більш очевидні. Троє лікарів, які лікували пацієнтів з COVID-19, протягом останніх кількох тижнів загадково випали з вікна, після того як піддали сумніву і критиці те, як країна бореться з кризою. Не можемо тут не згадати долю Яна Масарика, міністра закордонних справ Чехословаччини, якого знайшли мертвим під вікнами його квартири у березні 1948 року, через два тижні після того, як владу захопили комуністи. 

Такі тенденції поширені не лише в Європі. Найбільші демократії світу – Сполучені Штати, Бразилія та Індія – також в небезпеці.

Президент США Дональд Трамп зумів політизувати питання пандемії. Він відмовився допомогти губернаторам, особливо демократам, отримати необхідне медичне обладнання, і навіть спробував перехопити обладнання, яке замовили приватно. Крім того, він підливав олії в протестні настрої населення щодо обмежувальних заходів, запроваджених в штатах Мічиган та Міннесота, де губернаторами є демократи.

Президент Бразилії Жаїр Болсонару використовує такі ж прийоми, хоча робить це більш нахабно і по-олігархічному. Уряд Прем’єр-міністра Індії Нарендри Моді, окрім того, що провадив необдуману карантинну політику, внаслідок якої мільйони за ніч втратили роботу і засоби до існування, використовує вірус, щоб просувати свій антимусульманський порядок денний.

Що шокує, так це те, що ці напади на демократію не надто помітила міжнародна спільнота. Світові медіа настільки захопили теми здоров’я населення і економічні наслідки COVID-19, що в них бракує часу на роздуми про політичні наслідки. Особливо актуальним це питання є щодо застосунків, які моніторять наші ймовірні контакти з хворими – вони, мабуть, є найбільшою загрозою для демократії.

Ці застосунки, які інформують користувачів про можливий контакт із вірусом, мали стати ключем до того, щоб допомогти знову запустити економіку і при цьому мінімізувати загрози для здоров’я населення. Щоправда, навіть найбільш «безпечні» з цих програм – які використовують Bluetooth, шифровані дані і обіцяють анонімність – викликають серйозні запитання.

Хто гарантує захист даних від хакерів? Чи зітруть всі мої дані, якщо я захочу видалити застосунок? Якщо так, то як швидко? Чи можна гарантувати, що уряди не зроблять використання цих застосунків обов’язковим? Якщо вони таки зроблять застосунки обов’язковими на час пандемії, то що їм заважає зробити так назавжди? Ці питання зачіпають основні конституційні права і свободи людини.

Масове використання таких застосунків – небезпечний шлях. Пройде зовсім трохи часу, і європейці, американці, а також жителі інших країн, почнуть жити як в Китаї, де за кожним твоїм кроком стежать, за кожне порушення – навіть неписаних правил – карають, а «особистий рейтинг» визначає, чи можна подорожувати і користуватись громадськими послугами.

Все це може здаватись перебільшенням, однак варто лише поглянути на останні події в Угорщині чи Польщі, щоб побачити наскільки вразливими можуть будуть демократичні інститути. Якщо ми не будемо обережними, то найбільшою жертвою коронавірусу стане демократія.