Що не так із системою державної допомоги, які ключові пріоритети її реформування, та якою має бути соціальна підтримка, аби дійсно виконувати свою функції, а не лишатися на папері, ми обговорили в ході дискусії в рамках проекту Budget Watchdog. Ділимось основними висновками. Відео дискусії можна побачити тут.
До обговорення приєднались Дарина Марчак, керівниця Центру аналізу публічних фінансів та публічного управління, Павло Кухта, Керівник із політичних питань KSE, Лідія Ткаченко, провідна дослідниця та експертка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, Олексій Случинський, консультант Світового банку, Катерина Балабанова, директорка Центру розвитку медсестринства Міністерства охорони здоров’я України.
Про соцвидатки
В порівнянні з багатьма країнами Україна має достатньо високі соціальні видатки. В цьому є свої переваги та недоліки. Майже третина (27%) витрат державного бюджету в 2020 році припала на соціальну підтримку населення в різних формах. Це і прямі грошові виплати з боку держави, і різні пільги та соціальні послуги, які розподіляють десять органів державної влади, а також органи місцевого самоврядування. Раніше основна дискусія стосувалась питання верифікації соціальної допомоги. Відповідно до ухваленого в 2019 році закону, кожен українець проходить перевірку до того, як отримати допомогу, під час, а також протягом трьох років після завершення отримання такої допомоги. Кожен раунд перевірок мав не лише виявити шахраїв, а й привести до перегляду соціальних програм, які працюють неефективно. Проте справжні проблеми сумнівної ефективності державної підтримки лежать не лише в площині потенційних втрат від недоброчесного використання соціальних виплат.
Часто держава схильна не вирішувати проблеми, а маскувати їх. Наприклад, знижуючи тарифи, отримуємо діру в бюджетах держкомпаній, яку все одно вимушені закривати коштом платників податків. Павло Кухта зауважив, що в реформі соціальної допомоги є два паралельні напрямки. Політичний – який рівень соціальної підтримки ми хочемо надавати. Якщо ми хочемо його зменшувати – то маємо відповісти на питання, куди спрямувати вивільнені кошти, якщо збільшити – тоді треба визначитись, за який кошт. І технократичний – як раціональніше витрачати бюджетні кошти. Нещодавно в Міністерстві соціальної політики провели огляд державних видатків. Лідія Ткаченко наголосила, що було розроблено достатньо помірковані рекомендації, але вони залишились на папері через зміну влади.
Дарина Марчак надала рекомендації, як підвищити ефективність системи надання соцдопомоги:
- позбутись нерівномірності під час розподілу соціальної підтримки
Дослідження Центру аналізу публічних фінансів показало, що найбільше захищені з боку держави чорнобильці та особи з інвалідністю. Найменш захищені – самотні матері. Фактично, якщо взяти родину, в якій жінка працює бухгалтером з зарплатою трохи більше 6 тисяч гривень, вона може претендувати на житлову субсидію та ще декілька опцій безоплатної правової допомоги в формі пільг чи послуг, проте вона не зможе отримувати інші види допомоги через занижений рівень законодавчо встановленого прожиткового мінімуму, до якого привязано багато соціальних виплат. [зараз на розгляді Парламенту низка законопроектів, які змінюють методологію розрахунку прожиткового мінімуму, збільшують його, а також відв’язують від нього штрафи та певні доплати – прим. ред.]
- переглянути та оптимізувати чисельність видів та підвидів соцпідтримки
До прикладу, особи з інвалідністю мають право майже на 100 видів соціальної підтримки: близько 50-ти видів пільг, 30-ти видів грошових виплат та 17-ти типів соціальних послуг. Проте велика кількість пільг та виплат не означає ефективний захист, а часто просто є розпорошенням бюджетних коштів. Це ускладнює адміністрування та збільшує витрати на нього. До того ж і самим отримувачам складно зорієнтуватись, яку допомогу в якому обсязі та де саме вони можуть отримати. Інша проблема – значна частина архаїчних типів допомог, на кшталт права на позачергове встановлення стаціонарного телефону чи першочерговий вступ до кооперативу. Багато виплат становлять лише тридцять-п’ятдесят гривень. Навряд чи допомога в такому обсязі здатна якось покращити добробут її отримувача, проте вона збільшує витрати держбюджету на її адміністрування. Частина допомог передбачені законодавством, але фактично не надаються. Частина дублює інші типи допомог, схожих за своєю суттю. Наприклад, якщо в сім’ї є дитина з інвалідністю, держава може надати надбавку за догляд, щомісячну компенсацію фізособам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі [дорівнюватиме різниці між прожитковим мінімумом на одну особу та середньомісячним сукупним доходом особи, яка надає соціальні послуги], соціальні послуги – догляд вдома, догляд стаціонарний, денний догляд дітей з інвалідністю. А ще існує несправедлива різниця у вартості між допомогами, які мають схожий характер надання. Наприклад, компенсація особі з інвалідністю замість невикористаного санаторно-курортного лікування становить 430 грн, середні витрати на таке лікування коштують бюджету 7 740 грн, компенсація вартості путівки санаторно-курортним закладам за таке лікування – 23 420 грн.
- запровадити реєстр громадян, які отримують пільги / інші види соціальної підтримки.
Без наявності такого реєстру незрозуміло, хто фактично скількома програмами підтримки користується одночасно, чи користується взагалі кількома чи обмежується якоюсь однією.
- створити загальний реєстр допомог, на які можуть розраховувати різні типи громадян. Це значно спростило б доступ до інформації про різні види підтримки з боку держави, на яку може претендувати особа.
Детальніше читайте в дослідженні “Аналіз ефективності законодавчого регулювання надання соціальної допомоги в Україні для основних цільових груп”.
Про пенсії
Пенсійна реформа вирішує дві задачі, які постійно балансуються: забезпечення фіскальної стійкості та нормального рівня пенсій. Обидві ці цілі треба мати перед собою, дискутуючи про будь-яку систему чи її реформу. Олексій Случинський підкреслив, що накопичувальна система ніколи не замінить солідарну, вона – її доповнюючий елемент. Реформи останніх років, індексація, скорочення пільг і пенсійний коридор вирішили фіскальну задачу та стабілізували видатки. Проте не вирішили соціальну ціль. Рівень пенсій падає і буде продовжувати падати. Серед причин – зменшення рівня заміщення [відношення пенсій до зарплат зараз становить 28% порівняно з близько 40% 20 років тому], нова формула для розрахунку та нижчий коефіцієнт індексації. Все це ускладнює пенсійну систему, зараз вона непрозора і незрозуміла. Реформа має полягати в спрощенні та раціоналізації нарахування та виплати пенсій.
Олексій Случинський наголосив, що будь-які зміни в пенсійній системі – це результат роботи державного управління і рішень політиків. Всі елементи пенсійної системи використовують спільний ресурс – те, що ми заробляємо в економіці, все фінансується із заробітних плат. Коли знижували ЄСВ декілька років тому, були очікування значної детінізації, які не справдились. Натомість ми отримали значне скорочення надходжень до пенсійного фонду. Якщо знижувати ЄСВ далі – створимо багато ризиків для фінансування солідарної системи. Непроста задача полягає в тому, як знайти баланс. Якщо перегнути його в бік накопичувальної системи, ми проігноруємо сьогоднішніх пенсіонерів. Тому важливо підійти до фіскального планування максимально раціонально. Позиція Світового банку – для того, щоб накопичувальна система доповнювала солідарну, потрібно запровадити нові внески для її фінансування.
Про демографію
Структурні зміни в демографії сформовані провалами народжуваності в часи криз. Проте зараз показник народжуванності в Україна нормальний для країн Східної Європи. Натомість Лідія Ткаченко звернула увагу на нехарактерне старіння нашого населення, яке вибивається із загального контексту. В нас немає стабільного зростання тривалості життя. Це рятує пенсійну систему. Причина низького рівня пенсій – не в демографії, а в скороченні ЄСВ і доходів пенсійної системи. Чисельність людей пенсійного віку в майбутньому істотно зростати не буде.
Потрібно змінювати ставлення до людей старшого віку – й розглядати їх як основних годувальників країни. По-перше, скорочується кількість людей молодшого працездатного віку, по-друге, молодь сьогодні довше навчається та пізніше виходить на ринок праці. Й нарешті, і це головне, – є значні можливості до залучення людей старшого віку до ринку праці. Звісно, водночас потрібно краще піклуватися про здоров’я людей. Люди похилого віку потребують послуг з догляду та піклування. Така підтримка протягом життя знаходиться на перетині зон відповідальності МОЗу та Мінсоцу. Такі послуги може надавати медична сестра з розширеними повноваженнями. Катерина Балабанова поділилась ідеєю “медсестра громади” з доступним кожному в громаді супроводом. Це не лікування, а певні соціальні послуги, які надаватимуться спеціалістом з медичною освітою. Головною метою таких послуг буде збереження та підтримання здоров’я людей якомога довше, щоб люди могли вести повноцінне життя у будь-якому віці.
Ключовою є політика зайнятості, політика розвитку людей і країни, якої в Україні досі немає. Якщо люди працюють, сплачують податки, їхні права захищені – люди не потребують значної соціальної підтримки. Зараз через відсутність здорових трудових відносин громадяни вимушені покладатись на соціальну підтримку від держави, яка не може їх повністю задовольнити.
Головний показник ефективності соціальної політики – це зниження ризику бідності після її надання. Наприклад, працююча людина має нижчі ризики настання бідності.
Поки що у нас традиційна соціальна політика для бідних. Сподіваємося, зважені продумані реформи це змінять.
Матеріал підготовлено в рамках проекту Budget Watchdog, що реалізується за підтримки Уряду Німеччини через проект «Ефективне управління державними фінансами ІІІ», що реалізується Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
