Біоетика для пандемії

Відколи в лютому-березні цього року вірус SARS-CoV-2 з Китаю перекинувся на решту світу, ми поступово стали дійовими особами книги про етичні дилеми. Насамперед, пандемія змусила перевантажені системи охорони здоров’я серйозно замислитись над тим, як далі надавати пацієнтам безпечні, справедливі і ефективні послуги. Крім того, криза, на жаль, продемонструвала не лише неготовність політиків і медицини, а й нашу неспроможність розробити адекватні етичні норми.

Поки пандемія ширилась, багато урядів поспіхом приймали медичні протоколи і вимоги про соціальну дистанцію, аналогічні до драконівських заходів китайської влади. Ще на початку цього року розвинені країни обговорювали доступ до нових інструментів в сфері охорони здоров’я, зокрема робототехніку і штучний інтелект, а також можливе державне фінансування технологій штучної репродукції. Однак, за одну мить їх системи охорони здоров’я неочікувано і без вагань прийняли утилітарну етику – не лише, коли почали проводити жорсткий відбір пацієнтів у відділеннях інтенсивної терапії, а й коли відмовились надавати ряд інших, не менш важливих послуг.

В підручниках з етики можна знайти чимало філософських дилем, які піднімають тему моральності виключно утилітарного підходу до людського життя. Автором однієї з найвідоміших етичних дилем є британська філософ Філіппа Фут. За сюжетом вагонетка втратила керування і мчить прямо на п’ятьох людей, які прив’язані до залізничної колії. Якщо ви натиснете на стрілку, то вагонетка поїде іншою колією і ви врятуєте життя цих п’ятьох людей, але тоді загине одна людина, яка прив’язана до іншої колії. Що вам робити?

Якщо базуватись суто на математиці такого вибору, то багато людей вважатимуть правильним натиснути на стрілку, і пожертвувати життям однієї людини, щоб врятувати п’ятьох. Однак, хіба у цій дилемі, як і в реальному житті, не потрібно враховувати ще й інші цінності?

Зрештою, через пандемію коронавірусу медичні працівники стикаються з надзвичайно складними, новими для себе, викликами. Якщо бракує медиків, апаратів штучної вентиляції легень і лікарняних ліжок, то пацієнтів доведеться сортувати за пріоритетністю і визначати, хто отримає (чи не отримає) медичну допомогу, яку саме, і де.

В середині березня Італійський інститут анестезії, реанімації та інтенсивної терапії (SIAARTI) видав рекомендації щодо розміщення пацієнтів з COVID-19 в палатах інтенсивної терапії. Там, зокрема, йдеться про дотримання принципу «першого лікують того, хто перший прийшов», коли за найгіршого сценарію апаратів ШВЛ на всіх не вистачатиме. А в квітні Угорська медична палата випустила цілу низку, переважно утилітарних, рекомендацій для тріажу, націлених на те, щоб врятувати якомога більше життів, де пріоритетними визнають пацієнтів, в яких вищі шанси вижити.

Ще складніша ситуація з тими, кого лікують не від коронавірусу. Норми біоетики сьогодні практично не працюють, і про цю групу пацієнтів часто забувають. Для прикладу, 7 квітня, уряд Угорщини видав розпорядження згідно з яким 60% лікарняних ліжок потрібно звільнити для пацієнтів з COVID-19. Але поки триває пандемія, інші пацієнти, стан яких раніше не оцінювався як критичний, можуть потрапити до вразливої категорії. 

Наявні сьогодні етичні рамки прийняття рішень у сфері охорони здоров’я, вочевидь, не розроблялись для умов пандемії. Останніх кілька десятиліть біоетика займалась новими технологіями, зокрема генетичним втручанням, біобанками, генетичними модифікаціями і штучною репродукцією. І справді, найбільш вичерпний зобов’язальний перелік біоетичних норм в Європі, Конвенція Ов’єдо 1997 року, передбачає, що «інтереси і благополуччя окремої людини превалюють над інтересами суспільства або науки». Розробники цього документа більше переймались питаннями клонування і генетичного лікування, ніж спалахами захворювань.

Сьогодні найбільш актуальною видається Стаття 3 Конвенції: «Сторони … уживають належних заходів для забезпечення в рамках їхньої юрисдикції рівного для всіх членів суспільства доступу до медичної допомоги належної якості». Щоправда і цей принцип, безсумнівно важливий, не каже, що робити, коли медичних ресурсів, як сьогодні, раптом перестало вистачати.

Тому, в середині березня, і Центр Гастінгса, і Наффілдська рада з біоетики випустили етичні рекомендації з реагування на COVID-19. Відповідно до звіту Наффілдської ради, заходи щодо охорони здоров’я населення повинні бути доказовими і пропорційними, мінімізувати примус і втручання в життя людей, а також бути справедливими для всіх. Крім того, мета лікарського втручання, а також знання, цінності і судження, на яких воно базується, повинні доводитись до відома громадян.

Згодом, 14 квітня, Комітет з питань біоетики Ради Європи заявив, що, навіть в умовах обмеженої кількості ресурсів, доступ до медичних послуг має бути рівним. Більш того, він має базуватись на медичних критеріях, щоб запобігти дискримінації вразливих груп, зокрема людей з обмеженими можливостями, літніх людей, біженців і мігрантів.

Однією з найбільш серйозних етичних змін під час пандемії стане потреба доповнити існуючі пацієнт-орієнтовані медичні системи так-званими комунальними медичними послугами. Замість «моє здоров’я» маємо говорити про «наше здоров’я».

Без сумніву, відносини між лікарем і пацієнтом й надалі будуть ґрунтуватися на основних етичних нормах, зокрема інформуванні пацієнта, захисті пацієнта від шкоди здоров’ю, дотриманні принципів надійності та конфіденційності. Але, окрім цього, ми повинні більш ніж раніше акцентувати на загальних, спільних точках зору щодо розподілу обмежених медичних ресурсів.

В часи коронавірусної паніки не потрібно відкидати базові принципи біоетики. Саме лише підтримання відносин між лікарем і пацієнтом і виконання наших обов’язків перед суспільством в цілому, може гарантувати, що героїчні зусилля медичних працівників не будуть марними, а наша моральна цілісність залишиться неушкодженою. Зрештою, коли пандемія закінчиться, всім доведеться глянути один одному в очі, і не лише через екрани.