Блокування західних кордонів: урок для України із захисту національних інтересів на шляху до ЄС

Блокування західних кордонів: урок для України із захисту національних інтересів на шляху до ЄС

Photo: pexels.com / Jimmy Chan
20 Лютого 2024
FacebookTwitterTelegram
10220

Уже на порозі свого європейського майбутнього Україна зіткнулася з неочікуваним випробуванням – блокуванням кордонів із Європейським союзом (ЄС). Понад два місяці українські перевізники не могли перетнути кордон між Україною та Польщею. Ця ситуація має стати приводом для розгортання системної роботи з вирішення суперечок із країнами-членами ЄС, які неодмінно виникатимуть на шляху України до Євросоюзу.

Польські перевізники вийшли на страйк у листопаді минулого року, запровадивши блокаду на кількох пунктах пропуску на кордоні з Україною. Їхні вимоги, спрямовані на захист своїх інтересів, підкреслили проблеми, з якими стикаються українські перевізники та виробники. Обмеження морських шляхів сполучення значно підвищило важливість руху через західний сухопутний кордон та необхідність тісної співпраці між Україною та Європейським союзом.

16 січня Міністерство інфраструктури Польщі знайшло спосіб вирішити конфлікт зі своїми протестувальниками. Цей крок, хоч і вважається проміжним рішенням, дає Україні можливість наростити постачання товарів на світовий ринок.

Однак на цьому історія не завершилася. Напружена ситуація, викликана блокадою, підкреслює важливість гнучкості та рішучості у веденні переговорів із європейськими партнерами. Здатність України взаємодіяти з ЄС має стратегічне значення для забезпечення стабільності та розвитку країни. Тому Україні варто розробити стратегію відстоювання своїх національних інтересів у контексті євроінтеграції. Далі ми аналізуємо події на польському кордоні наприкінці минулого року та пропонуємо деякі рекомендації до цієї стратегії. 

Продовження напруження на кордоні: вплив на польську економіку та перспективи вирішення конфлікту

Середній час очікування на польсько-українському кордоні станом на кінець грудня сягав близько 130 годин. Це надзвичайно складно для перевізників та водіїв (аж до випадків смертей водіїв). Це не лише гальмує потік товарів та послуг, але й суттєво ускладнює економічну діяльність з обох боків кордону.

У Сеймі Польщі відбулися дебати, під час яких ішлося про важливість автотранспортної галузі для польської економіки. За даними Сейму, польські перевізники контролюють від 30 до 40% європейського ринку автоперевезень, в галузі працює близько мільйона осіб і вона приносить близько 8% польського річного ВВП, а до бюджету – 16 млрд злотих податків (~ 4 млрд дол.).

Поліпшення конкурентоспроможності українських перевізників після скасування дозволів у 2022 році  та їхнє активне проникнення на європейський ринок призвели до зростання напруги серед їхніх польських колег. Адже у 2020 році Європейський парламент ухвалив Пакет мобільності, спрямований на забезпечення дотримання правил у сфері оплати праці та робочого часу водіїв. Однак українські компанії не мусять дотримуватися цих правил, через що деякі малі транспортні компанії ЄС виявляються неконкурентоспроможними.  Хоча проблеми в галузі виникають також через внутрішні труднощі та зміни в ринкових умовах, організатори протестів бачать у зростанні конкуренції з боку українських перевізників головну загрозу своїй діяльності. 

При цьому блокада кордону має серйозні наслідки не лише для української, але і для польської економіки. Збільшення часу очікування на кордоні та перевантаженість портів негативно впливають на бізнес та споживачів. Отже, важливо швидко та ефективно вирішити конфлікт (та запобігати подібним конфліктам у майбутньому) для забезпечення стабільності та розвитку економічних зв’язків між Україною та Європейським союзом.

Пошук компромісу: подальші кроки у вирішенні конфлікту на кордоні

Польсько-українська економічна палата виступила проти блокади кордону, наголошуючи на шкоді для економіки обох країн. Проте польські ділові асоціації пропонують шукати компроміс із українськими перевізниками. У січні 2024 року польські перевізники досягли згоди з урядом Польщі та припинили протести до 1 березня 2024 року. Проте польські водії продовжують вимагати відновлення системи дозволів для українських компаній, а також дозволів для європейських далекобійників, які в’їжджають в Україну.

Незадоволені зростанням імпорту з України й представники інших країн та галузей. Так, Міністри сільського господарства Болгарії, Польщі, Румунії, Словаччини і Угорщини надіслали листа до Єврокомісії з проханням запровадити ввізне мито на українське зерно. 4 січня Польща оголосила безстрокову заборону на експорт українських товарів через польсько-український кордон. Міністр сільського господарства Польщі виступив проти розширення вільної торгівлі з Україною через ризик “надмірного агроімпорту”.

Румунські фермери до 20 січня блокували румунсько-український кордон і вимагали від влади дій на рівні ЄС для захисту від українського імпорту сільськогосподарської продукції. Зокрема, створення системи контролю над імпортом, включаючи визначення місця призначення продукції до ввезення на територію ЄС та встановлення максимальних обсягів імпорту. 16 січня Міністерство сільського господарства Румунії та представники основних сільськогосподарських організацій досягли угоди, в результаті якої були задоволені  13 вимог фермерів, але обговорення триватимуть і далі, щоб знайти компроміс щодо решти вимог

16 січня Міністр сільського господарства Польщі Чеслав Сєкерський повідомив про перші результати переговорів з Україною. В результаті переговорів було домовлено про створення технічних груп для регулювання торгівлі між країнами. Сєкерський закликав Єврокомісію призупинити реформи, що можуть підвищити собівартість та скоротити обсяги сільськогосподарського виробництва. Тим не менш, 10 лютого польські аграрії на місяць заблокували кордон для українського зерна.

Під тиском масових протестів та блокування кордонів Єврокомісія готується до внесення змін у торговельне законодавство ЄС для обмеження імпорту сільськогосподарської продукції з України. Зміни, що передбачать можливість накладення ембарго на імпорт з України до окремих країн-членів ЄС, якщо місцевий ринок переповнений, планують запровадити до червня 2025 року. Україна налаштована на компроміс та пропонує ліцензування своєї продукції, але це не влаштовує польську сторону.

Втім, оскільки проблеми виникають не лише з поляками, важливо розробити системний підхід до вирішення суперечок із країнами ЄС, які неминуче виникатимуть під час зближення України з Євросоюзом. Як це зробити – розповідаємо в наступних розділах.

Україна та ЄС: Шлях до Європейського Союзу і його наслідки

Оскільки Україні доведеться укладати угоди про приєднання з кожною країною-членом Союзу, вирішення торговельних та транспортних питань стає важливою складовою майбутніх переговорів.

Одним із ключових аспектів переговорів є збереження балансу між відстоюванням інтересів України та врахуванням інтересів країн-сусідів. Україна має переконати країни ЄС у тому, що її вступ вигідний для них, зокрема через сприяння інвестиціям та розвиток спільного бізнесу.

Наприклад, Європейський Союз у рамках політики згуртованості допомагає біднішим чи проблемним регіонам (тим, де високе безробіття серед молоді, низька якість освіти, забруднене довкілля чи еміграція). Коли Україна приєднається до Європейського Союзу, вона зможе претендувати на частину цих коштів (на цю політику спрямовується понад третина коштів бюджету ЄС). 

За чинними правилами, кошти з фондів згуртованості отримують не лише бідні, а й багаті країни (наприклад, Італія). Нині в ЄС лунають пропозиції змінити це й надавати виплати лише бідним країнам, тоді як багатші члени фінансуватимуть політику згуртованості. Як зазначають в Інституті економічних досліджень Кельна, таке переспрямування витрат збільшить обсяг коштів, доступний для країн – майбутніх членів ЄС. Представники інституту вважають, що логічно було б перерозподілити ці ресурси Україні в разі її вступу до ЄС. Цей крок відкрив би для нас нові можливості економічного зростання. З іншого боку, вступ України до ЄС – це новий ринок збуту для європейських товарів та інвестиційні можливості для європейського бізнесу (за умови створення сприятливого бізнес-клімату).

Проте як саме відбудеться вступ України до Євросоюзу?

Необхідні зміни в ЄС та в Україні

Нині євробюрократи розглядають варіант моментального великого розширення, коли у визначений час пакетом нададуть членство Україні, Молдові та Грузії, й імовірно також Балканським країнам. Як таке розширення вплине на бюджет ЄС? За даними Інституту економічних досліджень Кельна, воно призведе до додаткових витрат в обсязі майже 260 млрд євро протягом 2021-2027 років (бюджети Євросоюзу ухвалюються на семирічні періоди, обсяг бюджету на 2021-2027 роки – 1,2 трильйони євро).  Із цієї суми 186 мільярдів євро (тобто 15% бюджету на 2021-27 роки) припадуть на Україну. Із них від 70 до 90 мільярдів євро буде виділено на сільськогосподарські субсидії, а від 50 до 90 мільярдів євро – на політику згуртованості.

Водночас зростають й інші видатки бюджету ЄС – на охорону здоров’я, енергетику й декарбонізацію, цифровізацію та дослідження, а також оборону й безпеку. Отже, вступ нових членів потребуватиме підвищення обсягу коштів, які країни-члени ЄС спрямовують до спільного бюджету. Ухвалення такого рішення не буде простим.

До того ж, подальше розширення ЄС потребує реформи системи ухвалення рішень у Союзі. Вето Віктора Орбана продемонстрували, що система одностайного ухвалення рішень має залишитися в минулому.

Україні слід готуватися до того, що на кожному етапі переговорів вона стикатиметься із зауваженнями країн-членів, які вимагатимуть виконати певні умови й врахувати застереження. Національна програма нормативно-правового наближення українського законодавства до актів права ЄС передбачає 6 кластерів із 34 розділів: фундаментальні сфери (6 розділів), внутрішній ринок (10 розділів), конкурентоспроможність й інклюзивне зростання (8 розділів), зелений порядок денний і сталий розвиток (4 розділи), ресурси, сільське господарство та згуртування (4 розділи) й зовнішні відносини (2 розділи). 

У кожному розділі потрібно ухвалити доволі багато нових норм. Наприклад, 14-й розділ “Транспортна політика” спрямований на покращення функціонування внутрішнього ринку шляхом сприяння безпечним, ефективним, екологічним і зручним для користувачів транспортним послугам. Транспортний acqui охоплює сектори автомобільного транспорту, залізниці, внутрішніх водних шляхів, комбінованого транспорту, авіації та морського транспорту. Аcqui  стосується технічних стандартів і стандартів безпеки, соціальних стандартів, контролю за державною допомогою та лібералізації внутрішнього транспортного ринку. Загальна кількість актів переговорного процесу за розділом “Транспортна політика” – 1654, із них 47 уже імплементовано, 1208 не потребують імплементації і 399 мають бути імплементовані Україною.  

За всіма розділами перемовин слід очікувати значного навантаження на уряд і парламент. Їм доведеться розробити та ухвалити велику кількість законів і підзаконних актів, щоб гармонізувати національне законодавство з європейським. Уряд провів первинну оцінку стану українського законодавства: з близько 28 тисяч регуляторних документів ЄС Україна вже ухвалила 1625, іще потрібно  імплементувати до українського законодавства 2739. Решта документів не потребують погодження, бо є рекомендаціями, протоколами, обмінами листами тощо. 

Як зазначають Ірина Коссе і Вікторія Вдовиченко, хоча 2739 актів виглядають маленькою цифрою порівняно з 28 тисячами, варто пам’ятати, що за десять років упровадження Угоди про асоціацію Україна спромоглася імплементувати лише 1625 документів. Такими темпами 2739 актів Україна впроваджуватиме 17 років. Отже, цю роботу потрібно значно прискорити, а для цього посилити урядову команду й активно залучати до роботи експертів і суспільство.

Автори

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний