Чи варто остерігатися китайських інвестицій?

На початку грудня завершився візит до Києва Ма Кая, віце-прем`єра  Державної ради Китаю, тобто третього за рангом чиновника в ієрархії Піднебесної. Згідно з офіційними заявами  сторін, результатом перемовин стало підписання меморандумів щодо співпраці у різних сферах.

Володимир Гройсман, прем’єр-міністр України: «Китай є стратегічним пріоритетом, і я думаю, що ми можемо із новою силою запустити ряд можливих проектів щодо поглиблення нашої співпраці, починаючи зі співпраці у сфері культури і завершуючи тісною співпрацею щодо розвитку економіки».

Ма Кай,  віце-прем`єр  Державної ради КНР:  «Я вдячний прем‘єр-міністру за цю зустріч. Ви особисто дбаєте і просуваєте розвиток двостороннього багатопланового співробітництва між Китаєм та Україною. Ми успішно провели третє засідання  Міжурядової комісії зі співробітництва, у цьому велика ваша заслуга. Завдяки вашому просуванню і координаційній роботі ми домоглися великих успіхів».

Якщо від високих гучних заяв чиновників перейти до реального стану справ, то за підрахунками радника з торгово-економічних питань посольства КНР в Україні Лю Цзюня, прямі інвестиції Піднебесної в Україну оцінюються на рівні 7 мільярдів американських доларів і безумовно мають потенціал зростання в рази. Cьогодні найбільш активно обговорюють ряд спільних проектів, які передбачають співпрацю з держкорпораціями  з залученням фінансово-кредитних установ КНР – побудову сміттєпереробного заводу у Львівській області, теплоелектростанції у Житомирській області, мостів у Кременчуці та Києві, нової гілки метро у столиці.  

Cьогодні найбільш активно обговорюють ряд спільних проектів, які передбачають співпрацю з держкорпораціями  з залученням фінансово-кредитних установ КНР – побудову сміттєпереробного заводу у Львівській області, теплоелектростанції у Житомирській області, мостів у Кременчуці та Києві, нової гілки метро у столиці.

Перші повідомлення про переговори чиновників КНР і України з’явилися ще на початку року, втім наприкінці грудня 2017-го конкретні угоди не були підписані, лише меморандуми. Тобто остаточне рішення щодо участі КНР у цих проектах ще не ухвалено.

Важливо звернути увагу і на можливі підводні камені співпраці з Китаєм. Так, у більшості проектів, які Піднебесна кредитує і реалізує в інших країнах, передбачено максимальне використання власних ресурсів і технологій. Це означає зокрема, що метро у Києві будуть будувати китайські працівники, з китайських матеріалів, на китайській техніці. Після запуску коліями будуть їздити китайські потяги, які потребуватимуть запчастин та обслуговування знову ж таки з Піднебесної. Очевидно, що в умовах появи в Україні потужних виробників КНР, українські підприємства, які вже скоротили виробництва (яскравий приклад – Крюковський вагонобудівний), продовжать втрачати власні ринки.

Ще більш сумнівною виглядає анонсована співпраця з  представниками вітчизняної високотехнологічної галузі – ПАО «Мотор Січ», ДП «Антонов», КБ «Південне». Як доводить багаторічний  досвід, китайські «інвестори» у такі сектори дуже часто купують кілька одиниць потрібних їм виробів для «випробування». Бажано з документацією. Потім будують на власній території заводи і за кілька років починають масово випускати аналогічну продукцію, яка може поступатися оригіналу якістю, але традиційно виграє за рахунок дешевизни. Нагадаю, саме таким чином недобудований радянський «Варяг» після модернізації у 2012-му перетворився на перший авіаносець Піднебесної «Ляонін». А вже за 5 років на воду було спущено новий аналогічний корабель, збудований самостійно. Паралельно був створений і палубний винищувач Shenyang J-15, дуже схожий на російський Су-33.

Усі можливі угоди та контракти варто вивчати з подвоєною уважністю та обережністю. З обов’язковою письмовою фіксацією всіх зобов’язань сторін.

Список авіаційних досягнень КНР можна продовжувати. Так винищувач J-10 – це копія Су-27, J-11 –  Су-30, а FC-1 – МіГ-29. Тобто партнери і покупці російських військових літаків дуже швидко перетворились на потужних конкурентів. Тривалий час китайські конструктори не могли забезпечити достатню надійність двигунів, що змушувало закуповувати їх у Росії та в Україні. Дуже ймовірно, що після завершення будівництва в м.Чунцинь заводу з виробництва авіадвигунів (спільний проект з «Мотор Січ») потреба в поставках такої продукції з України відпаде. Схожий результат, імовірно, матиме і анонсована співпраця для добудови другого літака Ан-225 Мрія. Адже виробничі процеси будуть відбуватися на території КНР, все що може надати Україна – документацію та консультації наших фахівців, будуть необхідні лише на першому етапі. Причому, вони вже за кілька років будуть продавати Україні дешеві літаки, дуже схожі на вироби Антонова. А Ексімбанк КНР в рамках партнерства буде забезпечувати нас дешевими кредитами для таких угод.  

Підсумовуючі вищесказане, Україна, звичайно, потребує співпраці з другою економікою світу і не може відмовитися від безмежного ринку Піднебесної. Втім, усі можливі угоди та контракти варто вивчати з подвоєною уважністю та обережністю. З обов’язковою письмовою фіксацією всіх зобов’язань сторін. І тут зовсім не зайвою буде згадати нашу народну мудрість, яка обов’язково радить 7 разів відміряти.