Beta

Чому бідні в Україні залишаються бідними?

Photo: Алан О'Рурк. Занадто зайнятий, щоб вдосконалюватися.
25 Вересня 2020
FacebookTwitterTelegram
871

Бідні є депривованими щодо ресурсів, споживання, соціальних відносин і зв’язків. Створюючи і відтворюючи відповідні колективні соціальні уявлення і поведінкові практики, вони схильні до патерналізму, “вождизму”, є зручним об’єктом маніпуляцій для популістських політичних сил. В умовах сучасної України, з огляду на економічну кризу, зовнішню збройну агресію, слабкість і неусталеність демократичних інституцій і практик, розповсюдженість культури бідності є не просто негативним суспільним феноменом, а довгостроковою небезпекою для перспектив виживання і демократичного розвитку країни.

«У широкому сенсі ми можемо говорити про культуру бідності, яка стає способом життя великої групи людей та набуває ознак спадковості. Формуванню такої культури сприяють як структурні чинники, так і суб’єктивні відчуття людей» – каже дослідження культури бідності в Україні, проведене Центром близькосхідних досліджень та Українським католицьким університетом (УКУ) за підтримки МФ «Відродження». У якісному дослідженні бідних, яке Euromaidan Press резюмує нижче, дослідники спробували з’ясувати, як бідні люди бачать себе і своє місце в суспільстві та навколишньому світі; як конструюють «свою» та «інші» соціальні групи. Дослідники також аналізували стратегії подолання бідності учасників проекту. До цих стратегій передовсім належить опора на родичів та короткострокові позики, які не можуть вивести людину з бідності.

У ході дослідження було опитано 45 осіб, яких можна охарактеризувати як бідних, бо вони отримують соціальну допомогу чи субсидію, та 15 експертів (соціальних працівників), яких також можна охарактеризувати як бідних. Окрім опитування було проведено 16 глибинних інтерв’ю та шість фокус-груп (з них дві із соціальними працівниками). Дослідження проводилося в двох містах Херсонської області – центрах сільських та промислових районів. У дослідженні приймали участь респонденти з різними статево-вікові параметрами та сімейним статусом. Люди в Херсонській області, ймовірно, різко збідніли після анексії Криму, оскільки анексія зруйнувала звичні економічні зв’язки регіону та можливості заробітку. 

Основні висновки дослідження

Суб’єктивна оцінка когось як “бідного”, з “доходом нижче середнього”, “з середнім доходом” тощо не пов’язана з фактичними доходами людей. Більшість учасників дослідження вважають себе людьми з середнім рівнем доходу. Водночас вони можуть часто змінювати свою самовизначену категорію під час інтерв’ю. Це означає, що вони не мають чіткого розуміння свого відносного становища в суспільстві.

Більшість респондентів не говорять про свою бідність, а, швидше, про абстрактних “бідних”, намагаючись таким чином не надавати значення цій проблемі. Однак це не заважає їм скаржитися на брак ресурсів та висловлювати бажання отримувати соціальну допомогу.

Учасники дослідження зазвичай применшують свої доходи та завищують витрати. Можливо через те, що не враховують непостійні чи неофіційні заробітки та відчувають психологічний тиск від витрат.

Учасники не мають чіткого розуміння структури українського суспільства – вони завищують частку як “бідних”, так і “багатих”, їм складно схарактеризувати”середню верству”. Соціальні класи визначаються здебільшого на основі доступності споживчих благ, тобто бідні мають на всьому економити, „середній клас” може мати все необхідне, тоді як багаті „не піклуються про гроші”. Вони розрізняють бідних, які не можуть працювати за станом здоров’я, та бідних “з власної вини”, наприклад, через алкогольну залежність. Багаті також поділяються на широкі групи тих, хто отримав своє багатство завдяки шахрайству, та тих, хто наполегливо працював для цього. Лише декілька учасників дослідження назвали системні причини бідності, такі як відсутність «арбітрів» – незалежних профспілок, які б захищали права працівників. Дехто звинувачує безробіття у відмиранні підприємств радянського зразка.

Усі учасники дослідження, крім одного, не змогли чітко визначити свої обов’язки на роботі. Проте всі, окрім одного респондента, вважають, що їхня зарплата повинна бути вищою(в середньому втричі). Ті, хто має досвід роботи за кордоном, повідомляють, що там вони працювали набагато більше. Однак вони не “ввезли” цю трудову етику в Україну. Вдома вони відпочивають та витрачають гроші, зароблені за кордоном. Багато учасників проекту переважно вибирають швидкі спорадичні підробітки, переважно в неформальному секторі. Попри мрії про стабільну високооплачувану роботу, вони не намагаються її знайти.

Респонденти відчувають себе відірваними від суспільства (і не беруть участі в громадській діяльності), бо покладаються в тяжкі часи лише на родичів або короткострокові кредити (менше одного місяця). Це основна стратегія подолання бідності, яку використовують учасники дослідження. Експерти, які брали участь у дослідженні, визнають, що іноді бідні сім’ї можуть купувати дорогі речі, такі як плазмовий телевізор або смартфон, заощаджуючи на їжі. Це відображає загалом низьку фінансову грамотність українців. На запитання, як вони витратять додатковий дохід, більшість учасників дослідження вказали на споживання, а не на інвестиції, підтверджуючи цей висновок.

Така недалекоглядність, можливо, пояснює політичні погляди учасників дослідження. Вони сподіваються, що хтось (президент?) відновить “правопорядок” і забезпечить їм стабільні робочі місця та низькі комунальні тарифи. Люди з таким рівнем розуміння інституцій та соціальних процесів можуть легко стати жертвами різних політичних маніпуляцій.

Нижче ми детально розглянемо ці висновки.

Більшість є бідними, але чесними, а меншість багатими, але злодіями, а ми “ближче до середини” 

На запитання щодо оцінки частки різних соціальних груп в Україні учасники проекту відповіли, що більшість українців бідні. В середньому респонденти вважають, що “бідні” становлять 61,5% українців, “середньозабезпечені” – 26,5%, а “багаті ” – 11,5%.

За даними опитування Держстату, близько 40% українців економлять на їжі та одязі, 11% можуть заощаджувати, а близько 50% мають достатньо грошей на все, але не заощаджують. Таким чином, учасники дослідження явно завищують частку бідних в Україні. Можливо, тому, що роблять судження, виходячи з власного соціального кола.

Однак важливою є не лише частка соціальних груп, але і їхні характеристики. Нижче ми розглянемо, як учасники дослідження описують різні соціальні групи.

Бідні

Перш за все, опитувані описують бідність як депривацію, тобто часткову або повну нездатність задовольнити основні потреби, як-от купівля їжі та оплата комунальних послуг. Інші базові потреби вважаються взагалі не доступними. Багато респондентів вважають бідність не лише фінансовою неплатоспроможністю, а й браком часу для моральної та культурної самореалізації:

Да, я считаю себя бедным. Потому что у меня, весь образ жизни мой, сходится к тому, что у меня в пять тридцать будильник, я встаю, иду на работу. Работа очень тяжелая, потому что ну никто не хочет работать. …усталость очень сильная. Приходишь домой, я иду в магазин покупаю, готовлю кушать и по сути дела, пока приготовлю покушать, туда-сюда… посмотрел новости и … рутина.

Ще одним специфічним моментом опису бідності є те, що респонденти часто асоціюють її з чесністю:

[Є] багато людей, які не можуть работать. Потому що люди хворіють, не може людина піти, не має роботи. Понимаєшь, вот так. І які даже на молоко не можуть собі виділити. Потому что вони тратять, только насколько вони чесні, вони платять комуналку, платять все, а на себе нічого не остається.

Але такі тарифи… особливо в зимовий період без субсидій, просто неможливо сплачувати людям, які чесно працюють

Люди суб’єктивно ділять бідність на дві моделі: соціально схвалювану та соціально засуджувану.

Соціально схвалюваною є модель бідності, коли люди з об’єктивних причин позбавлені можливості заробляти (старість, слабкість, інвалідність, догляд за дітьми тощо), але підтримують свій будинок та себе в порядку. Це радянська модель соціально схваленої бідності, так зване “бідненько, але чистенько”. Натомість другий, негативний образ бідності пов’язується з наявністю асоціальних звичок, таких як алкогольна залежність.

Середній клас

Описи “середнього класу” є менш деталізованими, містять значно менше роз’яснень та пояснень, прикладів та ілюстрацій. Характеристики”середнього класу” приводять до висновку, що люди описують стан, близький до  власного. Для більшості респондентів бути “посередині” означає бути таким, як усі. Тому типовий позитивний імідж “середнього класу” як сім’ї, що має власний будинок, транспорт і достатній дохід, не є загальноприйнятим. Натомість “середній клас” є формою самозаспокоєння. Багато людей також можуть вважати себе “близькими до середини” і “бідними” одночасно.

“Середній, це когда уже можна, і забор поставити, і якийсь ремонт зробить. Це середній рівень. Коли можна купити щось те, ну не завжди, але ж хотя б ізрідка те, що тобі подобається. Їсти более-менее доброякісні продукти і позволити собі лікуватися.”

Крім того, “середнє” зазвичай є результатом “колективних зусиль” – здебільшого йдеться про сімейні зв’язки. Середній клас розглядається переважно в контексті підприємницької діяльності. Однак, в основному мова йде про малий бізнес, який є нестійким та потерпає від змін економічної кон’юнктури.

Багаті

Описуючи «багатих», опитані так само наводять стандартний набір товарів та послуг, які були присутні в характеристиках «бідних» та «середніх». Відмінністю є те, що уявні багаті не відчувають обмежень у доступі до них, можуть дозволити собі витрачати гроші, не рахуючи їх. Окремим важливим аспектом, набагато менш представленим у описах середньої верстви, є можливість отримання хорошої освіти в Україні чи закордоном. 

У описах багатих з’являються негативні конотації. Багатство розглядається як прояв жадібності, жаги до необмеженого споживання, неповаги до інших, присутні мотиви аморальності чи звинувачення у злочинних діях, зароблянні нечесним шляхом. Однозначно негативні описи стосуються «далеких» багатих (політична еліта, олігархи, депутати тощо), тобто тих, кого респонденти не можуть особисто знати, а знають лише як медіа-образ. 

Багатий? Є можливість навчатися, можливо за кордоном навчатися, так, і теж отримувати дороге, якісне лікування якщо необхідно… можливість покупати одяг дорого вартісний і техніку також… [Вони мають] …прибуток, ..від депозитних вкладів, можливо, бо вони соціально захищені, не дивлячись на ситуацію в країні, бажано у доларовій валюті…

Ми зараз бачимо, і по телебаченню, і навкруги себе дуже багатих людей, які навіть і не приховують свої статки, і ми бачимо, що ці статки зароблені нечесним шляхом. 

[Багаті] люди, які на мій погляд, стара система, люди які вже зажралися і мають піти…(сміється). Т.е. понимаете, люди на самом деле, ну я би сказала скоти.

Описуючи багатих, деякі респонденти усвідомлюють відсутність особистих знань та досвіду щодо того, що вони говорять:

Мені щось тяжко казати, тому що в моєму оточенні немає багатих людей.  

Таким чином, респонденти мають доволі розмите уявлення про соціальну структуру українського суспільства, описи різних верств населення здебільшого ґрунтуються на оцінці доступності тих чи інших благ, які можна придбати за гроші, а не на освіті, соціальній та політичній ролі, можливості фінансувати не лише особисте споживання, а й соціальні чи інші проекти тощо.   

Небажання зараховувати себе до «бідних» латентно проявляється в тому, що більшість опитаних, маючи очевидно низькі доходи, у будь-який спосіб намагаються довести, що вони не бідні, а середні, «такі як усі». Образи інших груп є своєрідними проекціями «покращеної бідності», яка по суті не виходить за межі конструкту «ситого життя» і не пов’язується з можливістю самореалізації, доступом до надбань культури, духовного життя.

Українці схильні применшувати власні доходи та перебільшувати витрати

Тоді як “бідний, але чесний” є найбільш позитивним іміджем, а заможність вважається чимось бажаним, але неможливим якщо заробляти чесним шляхом, не дивно, що респонденти схильні применшувати свої доходи. У середньому названі ними витрати на 1/3 перевищують названий заробіток. 

Рисунок 1.

 

Джерело: дослідження культури бідності в Україні, проведене Українським католицьким університетом (УКУ).

 

Таким чином, 57% опитаних мають вищі витрати, ніж доходи (рисунок 1). Дослідженням виявлено загальну тенденцію відносити до доходу лише офіційні та регулярні грошові виплати (зарплату, пенсію, регулярну державну підтримку тощо). Усі інші джерела доходу (тимчасові підробітки, грошові перекази, одноразові виплати, сезонні доходи) здебільшого не враховуються при оцінці сімейного бюджету. Це призводить до значної недооцінки власного добробуту.

Ще одним свідченням заниження доходу є те, що 25% респондентів відносять себе до групи «бідних людей у бідних країнах». Насправді це люди, які живуть менш ніж на $ 1,90 на день. В Україні таких мізерна частка (рис. 2).

Рисунок 2. Бідність у світі

 

Джерело: Wikipedia

 

Причини бідності та стратегії її подолання

Основними причинами бідності, названими респондентами, є або непрацездатність («позитивна бідність»), або небажання працювати («негативна бідність»). 

Однак ми можемо зробити висновок з наданих відповідей, що в багатьох випадках ці люди не намагаються ефективно організувати свою роботу (не кажучи вже про те, щоб отримати деякі додаткові знання), а також не використовують розсудливо наявні у них кошти.

Деякі респонденти відзначають відсутність навичок фінансового планування, споживацтво та відсутність заощаджень навіть серед тих, хто має більший дохід. Ситуацію погіршує алкогольна залежність.

Заработает молодежь и пропивает. Понимаете? Это ж видно со стороны. …приехали из Польши с заработков, да, и уже смотрю каждый день, каждый день стоит бутылочка.

Я реально бачу шо не п’ють, не курять але реально не можуть управляти грошима. Проїдають на якісь там телефони, ігри.

Низьку ефективність роботи згадували у своїх відповідях багато респондентів, або в контексті самохарактеристики, або ж в контексті опису роботи інших.

Більшість респондентів не змогли детально описати свої функції на роботі. Вони також не мають чіткого плану роботи. Робота, яку працівник виконує в робочий час, часто далека від його трудових функцій. Крім того, звичним є часте переключення на незнайомі завдання, які знижують ефективність праці. Погана організація праці та виконання незвичних функцій призводить до відчуття неприємної втоми та невдоволення.

Респонденти з закордонним досвідом роботи можуть порівняти організацію праці вдома та за кордоном (переважно в Польщі). Вони підтверджують, що «там потрібно важко працювати». Однак, повернувшись додому, люди зазвичай розслабляються після важкої роботи в іншій країні.

…Я знаю, сусіди наші, він молодий парубок, він перший раз це був для нього жах, тому що дійсно треба було для нього пахать.. Ну да, якщо вони дають гроші, то це потрібна якісна робота… І вісім годин чи шість, ти повинен не відволікатися, не на перекури. Не так, як у нас шахтарі, да, він каже, – я там годину йду до штрека, годину ще там сидимо, куримо прямо в штрекі, да, – хоча там газ, метан, – а потім ми ще годину поспимо, годину поробимо вугілля, і годину назад іти. Ото таке. В Європі це неможливо.

Водночас усі респонденти вважають, що роботодавці повинні їм платити більше за роботу, незважаючи на низьку продуктивність. У середньому люди вважають, що їхня зарплата повинна бути в 3,2 рази вищою (від 1,3 до 12 разів). Лише один із 32 респондентів вважав, що його зарплата була правильною. Середнє припущення в 3,2 рази означає середню зарплату в Польщі та рівень життя в Німеччині, якщо скоригувати заробітну плату щодо цін в Україні.

Автори дослідження наголошують, що для вирішення проблеми бідності в Україні недостатньо просто дати людям більше грошей або більше роботи. Приклад трудової міграції до Польщі є найкращою демонстрацією цього. Грошові перекази, надіслані в Україну, рідко коли обертаються на вигідні інвестиції чи вкладаються у саморозвиток. Вони швидше конвертуються в надмірно величезні будинки, які підвищують самооцінку людей, але є дорогими в обслуговуванні, або надзвичайно дорогі телевізори, комп’ютери та телефони.

Водночас люди просто не мають часу на фінансову грамотність та переосмислення свого способу життя. Щоб жити більш-менш нормально, багатьом доводиться працювати на двох-трьох роботах або виконувати якусь роботу самостійно, як-то ремонт будинків чи автомобілів, або мати невелике фермерське господарство в заміському будинку. У людей немає часу та зайвих сил, щоб займатися життям місцевої громади чи місцевою політикою, не кажучи вже про самоосвіту чи стартапи. Навіть щось таке просте, як поїздка до Польщі на роботу чи зміна професії, для багатьох є непосильним  через брак грошей на паспорт та квитки.

Більшість з опитаних відтворюють практики виживання радянського суспільства. Феномен дефіциту залишився, однак в Радянському Союзі це був дефіцит товарів, а тепер – дефіцит  грошей. Відповідно,  практика  залишається  тією  ж  самою  –  людина  не  ходить, а «нишпорить», як хижак в лісі, час від часу їй вдається щось вхопити і прожити день. Саме в таких словах люди характеризують свій стиль зайнятості – «то там, то сям», «трохи там, трохи там», «бігаємо, крутимося» тощо. Такий спосіб життя розвиває короткозорість, тобто людина думає лише на один день або кілька днів, а не на роки вперед, що не дає їй образу майбутнього. Відсутність плану життя викликає фрустрованість та хронічне невдоволення. Не дивно, що учасники проекту не мають плану “що робити?”. Більше того, вони ностальгують за радянським минулим з його набагато меншою невизначеністю та відсутністю необхідності брати на себе відповідальність за своє життя.

Додаток. Чи є бідною Україна як держава?

ВВП на душу населення, ПКС, 2019 р., тисячі доларів США. ВВП України на душу населення становить 12 810, що значно нижче польського – 33 086, німецького – 53 815 чи навіть білоруського – 19 149. Джерело: Світовий банк

Чиста середньомісячна заробітна плата з урахуванням витрат на проживання.

Хоча Швейцарія має середньомісячну заробітну плату 4600 євро, а Україна 400 євро, цифри різняться менше, якщо скоригувати їх щодо вищих цін у Швейцарії та нижчих в Україні (4200 євро та 900 євро відповідно). Однак пересічний українець може придбати в 4,5 рази менше товарів, ніж пересічний швейцарець, або в 3 рази менше, ніж пересічний німець. Джерело: reddit.com, створено lieverturksdanpaaps.

Автори

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний

Що читати далі