Чи дорожче жити в Європі, ніж в Україні? Порівняння витрат на базові товари та послуги

Першим відрахуванням від заробітної плати є податки. Кожен європейський працівник сплачує до відповідного державного бюджету податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) та соціальні внески, які складаються з пенсійних, медичних, страхових та інших відрахувань, за рахунок яких держава надає громадянам соціальну підтримку. Більшість європейських країн використовують прогресивну податкову шкалу, коли люди з більшими доходами сплачують податки за вищими ставками. Тому для рис. 1 ми взяли податкові ставки, що відповідають середній зарплаті. 

Після сплати податків значна частина витрат домогосподарства іде на оплату житла — тобто оренди чи іпотеки та комунальних послуг (рис. 2). З 1980-х років вартість житла в країнах Європи значно виросла. Наприклад, у Франції в 1980 році вартість оренди однокімнатної квартири становила 1000-2000 французьких франків, а в 2024 році 1720 євро або 11280 франків (з 1999 року курс становить 6,56 франка за 1 євро). Тобто ціна оренди виросла в 5-10 разів, тоді як споживчі ціни загалом — в 3,7 раза. 

Подібне здорожчання житла значно вдаряє по молоді й середньому класу. Наприклад, у січні 2025 року 63% британців зазначили, що отримати житло молодим співгромадянам дуже важко, 23% — що важко. Середня вартість оренди квартири у Лондоні вже перевищила середній чистий дохід, і тому представники середнього класу не можуть дозволити собі комфортне життя в столиці. Хоча в інших містах ситуація значно краща, утримання житла та комунальні послуги залишається найбільшою частиною витрат домогосподарств у більшості країн Європи (рис. 6). 

Найкраща ситуація з житлом в Чорногорії, Албанії й Туреччині, де оренда становить 10-13% загальних споживчих витрат, в той час, як Українці вдвічі більше — 20%. Як видно з рис. 2, Україна за вартістю оренди квартир у столиці на 8 місці з кінця: у нас трохи дорожче, ніж в Естонії та Болгарії, але дешевше, ніж у більшості інших країн.

Для більшості європейських громадян платіжки за комунальні послуги є однією з головних статей витрат, зокрема у зимовий період. Найдешевшим є газ на Балканах та у Східній Європі, зокрема й в Україні (рис. 3). Зрозуміло, що у південних країнах Європи сумарні витрати на опалення нижчі завдяки теплішим сезонам, а у північних — навпаки.

Іншою важливою статтею витрат є електроенергія (рис. 4). Її вартість для домогосподарств значно відрізняється у різних країнах залежно від того, з якого джерела її виробляють. Наприклад, «зелена» енергія зазвичай найдорожча. Як правило, уряди субсидують «зелених» виробників і перекладають відповідні витрати на домогосподарства повністю або частково. Тому не дивно, що в Німеччині електроенергія найдорожча в усій Європі. Загалом у країнах, де дорогий газ, електроенергія також дорожча.

Отже, як бачимо з графіків вище, українці витрачають порівняно менше на житло та комунальні послуги. Проте, як видно з рис. 5, понад 50% витрат наших співгромадян — це витрати на продукти харчування. За останні два роки ціни на них виросли й зараз становлять близько 85% середньоєвропейських. 

Як правило, мешканці багатших країн витрачають відносно менше на їжу та одяг і відносно більше – на послуги. Крім обслуговування житла, це також освіта й медицина, транспорт, розваги тощо.

Отже, хоча доходи в Україні значно нижчі, ніж у решті європейських країн, у нас також значно нижчі витрати, від податків до витрат на житло та енергоносії. Незважаючи на це, українці спрямовують значну частку своїх загальних витрат на найбільш необхідне, тому на освіту та відпочинок припадає менш як 10% загальних витрат.