Проблеми політичної агітації в Інтернеті та соціальних мережах, регулювання штучного інтелекту та його використання під час виборів усе частіше привертають увагу політиків і суспільства. Натхненням для цієї колонки стало обговорення цих тем під час семінару, організованого Громадянською мережею ОПОРА за участі народних депутатів, представників уряду, медіа та експертного середовища.
Однією з ключових тем зустрічі стала роль соціальних мереж у політичній агітації. Це питання — виклик не лише для України. Це глобальна проблема, яка вже змінює правила політичної гри у світі.
Скандал із «Cambridge Analytica», який виявив масштабне використання персональних даних для маніпуляції виборцями під час президентських виборів у США 2016 року та референдуму про Brexit, виявив ризики, які несуть цифрові платформи. У Румунії під час парламентських та у Молдові під час президентських виборів були виявлені масові дезінформаційні кампанії в інтернеті, які впливали на результати голосування, зокрема через використання таргетованої реклами та ботів.
Аналогічні проблеми спостерігалися у Франції, Німеччині та в інших європейських країнах, де дезінформація і фальшиві новини стали інструментами політичної боротьби. Для цього активно використовують не тільки Facebook, але і Telegram та TikTok. Популярний серед молоді TikTok стає ключовим каналом для поширення політичних меседжів, однак його алгоритми залишаються непрозорими. Telegram із його «закритими» групами та каналами дозволяє організовувати кампанії фейкових новин без ризику блокування. Goole і YouTube також грають значну роль у політичній агітації, однак контроль за джерелами фінансування реклами та виявлення фейкових акаунтів залишається недосконалим навіть у країнах із потужними регуляторними системами.
Міжнародна спільнота вже реагує на ці загрози. У Європейському Союзі прийнято Акт про цифрові послуги (Digital Services Act, DSA), який встановлює чіткі правила для технологічних платформ, а також Регламент (ЄС) 2024/900 щодо прозорості та адресності політичної реклами. Він зобов’язує компанії, такі як Facebook і Google, забезпечувати прозорість своїх алгоритмів, надавати інформацію про джерела фінансування політичної реклами та видаляти нелегальний контент. Ще одним важливим документом є Акт про штучний інтелект (Artificial Intelligence Act), що регулює використання штучного інтелекту в чутливих сферах, зокрема політичній агітації.
Україна залишається вразливою перед цифровими загрозами демократії. Росія вже проводить масштабні дезінформаційні кампанії проти нас. Але реальні проблеми лежать глибше: фактично кожен активний у соцмережах українець ризикує стати мішенню для маніпулятивної реклами або фейкових новин. VoxUkraine співпрацює з Meta у рамках Third-Party Fact-Checking Program, але чи цього достатньо? Без дієвих механізмів протидії нові технології можуть використовувати не лише вороги, а й недоброчесні політичні сили всередині країни. Чи хочемо ми прокинутися одного дня і зрозуміти, що рішення, які визначатимуть наше майбутнє, приймалися під впливом алгоритмів і ботоферм?
Сьогодні в країні відсутні чіткі правила для регулювання цифрової політичної реклами, немає механізмів контролю за використанням персональних даних у виборчих кампаніях. Проблеми з регуляцією цифрових платформ у нас починаються з розпорошеності функцій державних органів. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, хоч і має досвід регулювання медіа, не оснащена повноваженнями для роботи з соціальними мережами. Схожа ситуація і з Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв`язку (НКЕК) — організацією, яка могла би стати рушієм змін у цій сфері, але зараз не має ані відповідних ресурсів, ані законодавчого підґрунтя.
Окреме питання – омбудсмен, який відповідає за захист персональних даних в Україні. Його повноваження обмежені, що унеможливлює ефективний контроль за використанням персональної інформації виборців у політичних кампаніях. Наприклад, немає механізмів, які б дозволяли омбудсмену проводити аудити алгоритмів соціальних мереж або виявляти незаконне використання даних українців для таргетованої реклами.
Отже, одним із першочергових завдань має стати розробка законодавства, яке б враховувало директиви та практики ЄС, і яке зобов’яже платформи соціальних медіа звітувати про джерела фінансування реклами, запровадить обов’язковий моніторинг контенту та алгоритмів, а також передбачить відповідальність за поширення дезінформації. Серед першочергових завдань – розширення повноважень Нацради та НКЕК для моніторингу контенту в соціальних мережах та контролю політичної реклами, створення спеціального відділу при офісі омбудсмена, який займатиметься цифровими загрозами та аудитом алгоритмів соціальних платформ, та ухвалення закону, що зобов’же TikTok, Telegram, Google і YouTube надавати дані про фінансування політичної реклами, алгоритми таргетингу та впровадження систем для маркування проплачених політичних матеріалів.
Водночас потрібно врахувати ризики, які можуть виникнути внаслідок реалізації цих положень. Посилення моніторингу контенту та алгоритмів може створити загрозу свободі слова, якщо нові норми будуть використані для обмеження доступу до певних думок чи ідей. Тому важливо, щоб нові регуляції супроводжувалися чіткими гарантіями захисту прав громадян на висловлювання власної позиції, а також була передбачена відповідальність державних органів за перевищення своїх повноважень та зловживання.
Особливої уваги заслуговує тема штучного інтелекту. В Україні немає нормативної бази, яка регулювала б його використання у виборчих кампаніях. Водночас міжнародний досвід показує, що зловживання ШІ може призводити до масового поширення фейкових новин, створення маніпулятивного контенту та таргетованих атак на конкретні групи виборців. В Україні та в багатьох країнах світу зафіксовано використання «діпфейків» для дискредитації політиків. У Європі вже працюють над механізмами раннього виявлення таких загроз.
Для вирішення цих проблем Україна має створити спеціалізований регуляторний орган, який моніторитиме діяльність цифрових платформ, а також розробити стратегію боротьби з дезінформацією. Важливо включити в цей процес громадські організації, медіа та академічне середовище, щоб забезпечити максимально широкий контроль за діяльністю цифрових платформ.
Як у світі, так і в Україні відбувається стрімка цифровізація усіх сфер життя. Разом зі зручністю (наприклад, отриманням документів чи адміністративних послуг за декілька хвилин у «Дії» замість стояння в чергах з паперами) ці зміни несуть і ризики – наприклад, роблять компанії та окремих осіб вразливими до кіберзлочинів. Уряди різних держав намагаються захистити від цих ризиків своїх громадян та бізнес. Україна може долучитися до цього процесу як розробник рішень, а не як реципієнт уже готових регулювань.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
