Чи можна довіряти сучасній літературі?

Більшість українців уже звикли з підозрою ставитися до всіх новин та читати лише авторитетні й надійні новинні ресурси. Безперечно, інформація, яку ми щоденно шаленими порціями споживаємо, має бути перевіреною й надходити з надійних джерел. Проте не варто забувати, що наші базові знання схожі на великий пазл, який щоденно поповнюється новими частинками. Часто наші уявлення про певні історичні періоди, культуру чи побут країни, внесок відомих особистостей формуються на основі переглянутих фільмів, прочитаних книг, почутих пісень тощо.  Саме тому перевірка фактів у художньому романі є дуже важливою й проходить у декілька етапів. Для наочності розкажемо, хто і як перевіряв факти під час роботи над романом Наталії Довгопол «Знайти країну амазонок».

Про роман

Події описані в романі «Знайти країну амазонок» відбуваються на початку XVII ст. Чіткого року немає, бо все ж таки це пригодницький роман з елементами фентезі, тож авторка не ставила собі за мету абсолютно достовірно відтворити тло – аж до історичних подій і персоналій. Але що стосується містобудівництва, географії, законів, промисловості, звичаїв, побутових деталей і навіть наявності мирних угод Речі Посполитої з Османською імперією — це достовірно й перевірено. А перевіряти ці факти Наталії Довгопол допомагали бета-читачі, редакторка та коректорка. 

Авторка хотіла занурити читача в романтичну епоху із замками, балами й інтригами, а ще більше – із побутом, знайомою географією та різноманіттям суспільних прошарків саме на українських землях. Тому обраний час – золотий період Речі Посполитої, період умовного спокою ще до повстання Богдана Хмельницького. І фокус історії саме на князях і шляхті – еліті тогочасного суспільства, про яку ми дуже мало знаємо.

«До того ж, це мій улюблений період – героїчно-романтичний, який потребує дослідження – і цього разу не в ключі імперського російського наративу й одвічного протистояння українців з поляками. Я багато років займалася історичною реконструкцією і зокрема історичним танцем/театром, тож після університету (мій перший фах – туризм) вступила в аспірантуру на “Теорію й історію мистецтв” до Національної академії керівних кадрів культури й мистецтв. І продовжила досліджувати саме цей цікавий ренесансно-бароковий період історії України, а зокрема святкової культури цього часу», – розповідає Наталія Довгопол.

Історичні факти та локації

Історія, описана в романі «Знайти країну амазонок», починається в містечку Замковому на Галичині. Це вигадане містечко, проте його організація цілком відповідає традиції тогочасного містобудування: є горішній замок і оточене муром нижнє місто, є навколишні села з придорожніми корчмами та заїздами. Звідси починається подорож героїв по реальних географічних локаціях – у село Скоморохи нині Червоноградського району (в романі воно назване Скоморошим), до Олеського замку, Корецького монастиря, Бара, Хаджибея. Герої мають такий собі квест – шлях, який потрібно пройти в пошуку легендарної країни амазонок, і під час своєї подорожі вони долають перепони, повсякчас роблячи вибір. «Так, вони опиняються посеред ярмаркового дійства, стають свідками конфлікту між цехом кравців і цехом ткачів, потрапяють на вечорниці, на шляхетське полювання та до чумацької валки. Мені цікаво було розпорошити текстом побутові деталі, елементи одягу, їжі, світогляду. У романі немає відсилок до великої історичної події чи персоналій, тож я б не називала його історичним. Утім, він побудований на тогочасних містифікаціях, зокрема, концепції сарматизму. Це така світоглядна концепція, згідно з якою шляхтичі ведуть свій рід від сарматів, а ті в свою чергу від союзу скіфів з амазонками, що за Геродотом мешкали на півночі Чорного моря. Це була звичайна мода ренесансної Європи, що тягнулася з самої античності – шукати собі коріння поміж синів Геркулеса чи Ноя або ж напівміфічних племен сарматів. Звідси шляхетська мода на козацькі костюми, гепардові шкури й елементи стилю степовиків-кочівників», – пояснює Наталія.  

Етапи фактчекінгу в романі

Загалом художній роман проходить п’ять етапів перевірки фактажу. Для початку фактчекінгом в декілька етапів займається автор/авторка, іноді звертаючись за підтримкою до фахівців із певних галузей. Та як мінімум двічі фактаж твору ретельно перевіряється під час підготовки тексту до друку у видавництві. Детальніше про кожен із етапів на прикладі роману «Знайти країну амазонок».

Етап 1. Збір матеріалу та написання роману.

Перевірку фактів авторка розпочала ще на етапі промальовування сюжету.

«Маючи культурологічну освіту, я розумію історико-культурне тло, а захоплення реконструкцією дає певні практичні навички й увагу до деталей.  Коли я починала працювати над “Знайти країну амазонок”, підняла матеріали своєї дисертації, наукові статті, чернетки. Виписала найцікавіші речі, і будувала сюжет з урахуванням тих тем, які мені було цікаво розкрити», – пригадує Наталія Довгопол.

Загалом, за словами авторки, фактчекінг відбувався вже безпосередньо в процесі написання роману. Наприклад, князівну віддають заміж – потрібно перевірити Литовські статути, актуальні на той час. Але також можливі девіації, бо Річ Посполита не була надто правовою державою, і часто вирішальне слово було навіть не за королем, а за представниками нобілітету – шляхти. Тоді Наталя шукала відповідні наукові статті, враховуючи авторство, перевіряючи в кількох джерелах. Бувало, що на якийсь прохідний у романі момент припадало кілька днів пошукової діяльності. 

Фентезійна складова роману побудована на свідченнях давньогрецьких істориків та античній міфології з вкрапленням осетинського (нартського) епосу. Існує історичне припущення, що нарти є нащадками скіфів, і їхній фольклор засновується на скіфських переказах. Ця версія здалася Наталії цікавою й цілком гідною роману. 

Етап 2. Авторське редагування.

На останньому етапі авторського редагування Наталія максимально зосередила свою увагу на деталях. Додала до тексту назви одягу, тканин, страв – для створення відповідної атмосфери. У той час авторка перечитувала Актові книги (судові записи), що збереглися з XVI-XVII ст., читала книжки фахівців з історії їжі, обладунків, одягу, аби описати все максимально достовірно.

Етап 3. Консультування з бета-читачами (фахівцями).

На цьому етапі автор прислухається до думки фахівців і часто вносить до тексту певні правки.  До прикладу, у романі Наталії Довгопол  був епізод із розведенням шовкопрядів на землях сучасної західної України. Авторка спиралася на існуючі історичні свідчення про виробництво шовку в XVII ст. «Проте один із бета-читачів із біологічною освітою – Олександр Заклецький – поставив під питання розведення шовкопрядів у тому кліматі, і зрештою мені довелося дещо змінити цей епізод, залишивши лише виробництво шовку. Хоч як мені хотілося залишити шовкопрядів, та вольовим зусиллям я їх усунула задля історичної справедливості», – коментує письменниця.

Етап 4. Редакторська перевірка.

Коли, здавалося б, усі факти перевірено, за фактчекінг береться редактор. За словами редакторки роману «Знайти країну амазонок» Марії Бірченко, перевіряється кожне слово, й інколи на фактчекінг одного абзацу йдуть години. При цьому редактори користуються лише авторитетними академічними довідниками, бажано з грифом відомств, та фаховою літературою. І звісно, звіряються одразу з декількома джерелами. 

Особливо ретельно перевіряються цитати, згадки назв книг та їхніх авторів. Крім того, редактори обов’язково звіряють імена героїв книги (чи могло існувати таке ім’я в описаних реаліях). Більше того, якщо ви прочитаєте в художньому романі, що героїня відчула аромат якоїсь квітки, можете бути певними, що редактор ретельно перевірив, чи може ця квітка рости на згаданій території у вказаний час і чи справді вона має саме такий аромат, як описав автор. 

Етап 5. Коректорська перевірка.

Це остання, фінальна вичитка тексту й контрольна перевірка фактів. Коректор повторно перевіряє весь фактичний матеріал і ще раз звіряється з довідниками аби жодній неточності не вдалося залишитися непоміченою. 

Отже, фактчекінг – це невід’ємна частина редагування книжки. Навіть фентезі й пригодницькі романи, навіть казки потрібно перевіряти на відповідність реальності. Що ж стосується нон-фікшн видань – то це одна з найперших вимог: достовірність, можливість перевірити факти або свідчення, наведені автором. Час, який іде на фактчекінг, залежить від обсягу книги, але також і від «густоти» тексту, його наповненості фактами. Інколи фактчекінг лише одного речення може зайняти 2-3 години. 

Видавництво Vivat у своїй роботі керується принципом «довіряй, але перевіряй» на всіх етапах підготовки видання до друку. Якщо ж читач усе-таки помітив помилку, фактологічну неточність чи художній «ляп», він завжди може написати про це команді видавництва, аби вже в додруках вони могли усунути недолік і забезпечити якісний контент.