Чи створює конфлікт соціальні зв’язки, чи руйнує їх? Аналіз впливу війни на міжособистісну довіру в Україні

Отримані результати свідчать про те, що збройний конфлікт загалом сприяє зниженню рівня довіри між громадянами, насамперед через численні негативні наслідки для індивідів. Проте інституційний контекст країни визначає, наскільки сильно відчувається вплив війни. Ті, хто висловлює довіру до інституцій, як правило, зазначають більшу стійкість до впливу війни на різні аспекти їхнього життя. 

Війна з Росією беззаперечно впливає на всі верстви українського суспільства. Окрім індивідуальних наслідків, збройний конфлікт потенційно може трансформувати колективну поведінку щодо співпраці через зміну рівня довіри в суспільстві (Rohner et al., 2013). Міжособистісна або суспільна довіра, яку зазвичай визначають як переконання в тому, що на інших можна покластися, бо вони дотримуватимуться своїх зобов’язань, формується під впливом сприйняття ризиків, притаманних стосункам, заснованим на довірі (Dohmen et al., 2012; Molm, et al., 2000). Збройні конфлікти можуть суттєво змінювати уявлення про ризик, впливаючи на загальний рівень довіри в суспільстві (Fiedler, 2023).

Численні емпіричні дослідження свідчать, що вплив конфлікту на міжособистісну довіру здебільшого негативний (Cassar et al., 2013). Зокрема, довіра помітно знижується в регіонах, що безпосередньо постраждали від насильства, що переважно пов’язано з розвитком посттравматичного стресового розладу або руйнуванням соціальних зв’язків (Lewis & Topal, 2023). Відповідно особи, які ідентифікують себе як жертви війни, частіше демонструють нижчий рівень довіри до інших.

На відміну від панівної точки зору, окремі дослідження вказують на потенційно позитивний зв’язок між досвідом участі у збройному конфлікті та рівнем міжособистісної довіри (Bellows & Miguel, 2009; Hall & Werner, 2022). Їхні результати свідчать, що особи, які зазнали інтенсивнішого впливу насильства або були жертвами війни безпосередньо, можуть виявляти вищий рівень просоціальної поведінки порівняно з тими, чий досвід участі в конфлікті був обмеженим (Gillian et al., 2014).

Для узгодження суперечливих результатів низка дослідників пропонують розрізняти довіру до представників «своєї» (внутрішньої) групи та довіру до представників «зовнішніх» груп. Припускається, що збройний конфлікт може посилювати довіру всередині власної спільноти (in-group), водночас знижуючи рівень довіри до осіб, які належать до інших соціальних чи етнічних груп (out-group) (див. докладний огляд літератури у Fiedler (2023)). Таким чином, довіра до членів локальної громади під час війни зазвичай залишається стабільною або навіть посилюється, тоді як довіра до «інших» знижується і часто залишається низькою навіть після завершення конфлікту.

Це дослідження аналізує вплив війни на рівень міжособистісної довіри в Україні. Як посткомуністичне суспільство, Україна традиційно демонструє помірний рівень довіри між громадянами. У цьому контексті постає питання: чи призводить війна, що триває, до подальшого зниження довіри до співвітчизників, і якщо так, то через які саме механізми реалізується цей вплив?

Аналіз базується на даних опитування, зібраних компанією Research.ua LLC у листопаді 2024 року. Вибірка складається з 850 респондентів віком від 16 до 55 років; ці вікові межі визначені специфікою дослідницького проекту, з якого походить цей набір даних. Детальнішу інформацію про методологію опитування можна знайти за посиланням.

Основним методом емпіричного дослідження є моделювання структурними рівняннями (SEM, Structural Equation Modelling), яке дозволяє одночасно оцінювати взаємозв’язки між кількома змінними, як спостережуваними (вимірюваними безпосередньо), так і латентними (прихованими або невимірюваними прямо). Зокрема, досвід війни не вимірюється одним запитанням. Його вимірювання здійснюється за допомогою кількох взаємопов’язаних індикаторів. SEM комбінує ці індикатори в латентну змінну для більш точного відображення концептуальної сутності феномену. Крім того, моделювання структурними рівняннями дозволяє оцінювати як прямий, так і опосередкований вплив змінних одна на одну, що дає змогу моделювати різноманітні шляхи, через які збройний конфлікт може впливати на рівень міжособистісної довіри.

У цьому аналізі залежною змінною є міжособистісна або соціальна довіра (STr), що вимірюється за допомогою стандартного запитання, в якому респондентів просять визначити, чи можна довіряти незнайомцям, або слід бути обережними у взаємодії з ними. Відповіді лежать на шкалі 1 до 7, де більші значення вказують на вищу довіру до інших.

У контексті моделювання формування міжособистісної довіри довіра розглядається як результат взаємодії індивідуальних і контекстуальних ресурсів, доступних у суспільстві. Індивідуальні ресурси включають фактори, що є під прямим контролем осіб і можуть впливати на їхній рівень довіри через готовність брати на себе ризики. Наприклад, освіта пов’язана з вищим рівнем довіри, оскільки особи з вищим рівнем освіти часто виявляють більшу схильність до ризику (Delhey & Newton, 2003). Аналогічно, особи з більшими фінансовими ресурсами зазвичай демонструють вищий рівень довіри, оскільки їхня матеріальна безпека знижує вартість можливих порушень довіри (Bjornskov, 2005).

Зважаючи на велику кількість індивідуальних ресурсів, що впливають на рівень ризику, ми моделюємо їх як латентну змінну, визначену трьома спостережуваними індикаторами: (a) рівень освіти (Edc), що кодується від 1 (“Неповна середня освіта”) до 7 (“Ступінь кандидата наук або аналогічний”); (b) місячний дохід домогосподарства (Inc), що кодується від 1 (“Менше 5 000 гривень”) до 5 (“Більше 50 000 гривень”); (c) загальний фінансовий стан (Wlt), що кодується від 1 (“Не вистачає навіть на їжу”) до 6 (“Наша родина може без труднощів купити будинок або квартиру”).

Аналогічно, контекстуальні ресурси стосуються умов, що формують рівень ризику, пов’язаний із довірою до інших осіб у суспільстві. Дослідження зазвичай підкреслюють роль інституцій, таких як законодавчий процес, система санкцій і ефективність правоохоронних органів (Rus, 2005), як ключових факторів, що сприяють розвитку міжособистісної довіри. Ці інституції можуть знижувати ризики, забезпечуючи підзвітність і покарання за порушення довіри (Rothstein & Stolle, 2010). Відповідно до цієї перспективи, контекстуальна складова моделюється як латентна змінна на основі самооцінки респондентами їхньої довіри до уряду (TrG), судів (TrC) та поліції (TrP). Кожен із цих аспектів оцінюється за допомогою семибальної шкали Лайкерта від 1 (“Зовсім не довіряю”) до 7 (“Повністю довіряю”).

Вплив війни також моделюється як латентна змінна, оскільки він є складним явищем, яке не можна оцінити за допомогою одного запитання. Замість цього він вимірюється через кілька самооцінок, що відображають психологічні та поведінкові реакції осіб на конфлікт, що триває. До цих індикаторів відносяться: (a) MhC — самооцінка впливу війни на психічне здоров’я (від 1 = “Значно погіршилось” до 6 = “Зовсім не змінилось”); (b) Sft — поточний рівень безпеки (від 1 = “Відчуваю себе зовсім незахищеним” до 7 = “Відчуваю себе повністю в безпеці”); та (c) Alt — ступінь альтруїстичної орієнтації (від 1 = “Не відчуваю обов’язку допомагати іншим під час війни” до 7 = “Відчуваю обов’язок допомагати іншим під час війни”). Всі ці індикатори кодуються таким чином, що вищі значення вказують на більшу стійкість до наслідків війни. Додатково включена важливість відновлення територіальної цілісності України (UAU) для респондентів (від 1 = “Зовсім не важливо” до 7 = “Дуже важливо”). Вищі значення вважаються індикатором більшої близькості до «своєї» групи, тоді як тих, хто вибирає нижчі значення, можна розглядати як частину «зовнішньої» групи.

Модель трьох латентних конструкцій представлена на рисунку 1 та включає індивідуальні ресурси (IR), контекстуальні ресурси (CR) та вплив війни (War). Кожна з цих латентних змінних є невидимою конструкцією, яка виводиться із загальних варіацій спостережуваних змінних, що були обрані для її оцінки. Зокрема, латентна змінна “War” визначається через погіршення психічного здоров’я (0.20), самооцінку безпеки (0.49), важливості територіальної цілісності (0.37) та альтруїзму (0.41). Контекстуальні ресурси (CR) визначаються довірою до поліції (0.84), уряду (0.69) та судів (0.66). Індивідуальні ресурси (IR) найбільш тісно пов’язані з доходом (0.99), далі йде фінансовий стан (0.49) і освіта (0.30). Числа в дужках відображають стандартизовані факторні навантаження, що вимірюють силу зв’язку між кожною спостережуваною змінною та відповідною латентною змінною, де вищі значення вказують на сильніший зв’язок.

Додатково спостерігається статистично значуща коваріація (0.80) між латентною змінною впливу війни та контекстуальними ресурсами (див. дугову стрілку між War та CR на рисунку 1). Хоча напрямок причинно-наслідкового зв’язку не уточнюється, позитивний зв’язок між цими двома латентними змінними узгоджується з теоретичним розумінням того, що війна може знижувати довіру до різних публічних інституцій. Індивіди можуть трактувати війну як неспроможність публічних інституцій захистити їх від ворога, що призводить до зниження інституційної довіри (Fiedler (2023). Натомість коваріація між змінною впливу війни та змінними індивідуальних ресурсів, а також між індивідуальними та контекстуальними ресурсами, не є статистично значущою.

Загалом модель (M1) задовільно відображає дані (див. рядок M1 у Таблиці 1), що підтверджує валідність підходу до вимірювання. Для досягнення цієї задовільної відповідності було введено три додаткові кореляції (Рисунок 1): По-перше, дозволено кореляцію між довірою до уряду та довірою до судів, що відображає теоретичну та емпіричну схожість у довірі до різних інституцій. По-друге, додано кореляцію між погіршенням психічного здоров’я та безпекою в місці проживання, що визнає ймовірну взаємозалежність між психологічним благополуччям і особистою безпекою. По-третє, була визначена кореляція між підтримкою територіальної цілісності України та рівнем альтруїзму на основі припущення, що сильніша ідентифікація з війною пов’язана з вищим почуттям колективної відповідальності. Ці зміни теоретично обґрунтовані та не порушують валідності моделі. Можна очікувати певну локальну залежність між елементами однієї конструкції, коли вони мають концептуальну або емпіричну близькість (Bauer & Curran, 2019).

Нарешті, ми оцінили структурну модель. Модель, яка продемонструвала задовільну статистику (див. M2 у Таблиці 1), представлена на Рисунку 2.

У цій структурній моделі соціальна довіра значною мірою зумовлена як індивідуальними ресурсами (β = 0,10, p = 0,002), так і впливом війни (β = 0,42, p = 0,003), тоді як контекстуальні ресурси не мають значущого прямого впливу (β = 0,09, p = 0,550). Однак, контекстуальні ресурси прогнозують досвід, пов’язаний із війною (β = 0,80, p < 0,001). Це, ймовірно, обумовлено тим, що конфлікт збільшує як ризики, так і витрати для індивідів, а інституційний механізм визначає, як цей тягар розподіляється серед населення. Коли інституції є виключними (тобто від них виграють лише окремі особи), громадяни, як правило, відчувають більший стрес, невпевненість та знижене почуття приналежності до держави. Відповідно вони менш схильні підтримувати інших, хто може виграти від таких упереджених інституцій. У протилежному випадку, коли інституції є інклюзивними і справедливо розподіляють пов’язані з конфліктом ризики та витрати, громадяни більш схильні вірити, що держава захистить їх незалежно від їхніх індивідуальних характеристик, що, у свою чергу, знижує сприйняття негативних впливів війни. Коваріація між індивідуальними та контекстуальними ресурсами низька, що свідчить про те, що в моделі вони функціонують як окремі конструкції.

Таблиця 2 узагальнює факторні навантаження та коваріації, зазначені вище, і вказує на те, що війна значно впливає на міжособистісну довіру в українському суспільстві. Коефіцієнт цього ефекту позитивний (0,42), що свідчить про те, що особи, які відчувають менший вплив війни, зазвичай мають вищий рівень довіри до інших (стрілка від War до STr). Натомість ті, хто відчуває більший вплив війни, ймовірніше мають нижчий рівень міжособистісної довіри. Однак, контекст країни, оцінений через довіру до певних публічних інституцій, визначає, наскільки сильно індивіди відчувають вплив війни. Ті, хто висловлює довіру до інституцій, як правило, відчувають більшу стійкість до впливу війни на різні аспекти їхнього життя (стрілка від CR до War).

На основі отриманих результатів можна зробити висновок, що війна ймовірно спричинить зниження довіри серед українців, що логічно, оскільки конфлікт має численні негативні наслідки для людей, як-от погіршення психічного здоров’я та зростання рівня небезпеки. Варто відзначити, що локальна залежність між підшкалами свідчить про те, що по-перше, безпека в місці проживання позитивно корелює з рівнем психічного здоров’я (0,16), як показано на Рисунку 2. Оскільки психічне здоров’я вимірюється за зворотною шкалою, позитивна кореляція вказує на те, що особи, які відчувають більшу безпеку, менш схильні до погіршення психічного стану. Це узгоджується з результатами попередніх досліджень (Kurapov et al., 2023).

По-друге, позитивна кореляція (0,34) між підтримкою територіальної цілісності України та рівнем альтруїзму респондентів (див. Рисунок 2) свідчить про те, що ті, хто більш відданий ідеї звільнення всіх окупованих територій, більш охоче допомагають іншим та співпрацюють під час війни. Це узгоджується з дослідженнями, що вказують на збільшення альтруїзму під час війни, особливо серед членів групи, об’єднаних спільною метою, такою як опір спільному ворогу (Rohner et al., 2013).

Отже, отримані результати свідчать, що війна, ймовірно, призведе до зниження соціальної довіри в Україні, що може мати серйозні наслідки для суспільної згуртованості. Водночас, як показує аналіз, покращення якості інституцій може сприяти відновленню довіри, пом’якшуючи негативний вплив війни. Створення інклюзивних і чутливих до потреб громадян інституцій допоможе відновити довіру до держави та сприяти розвитку просоціальної культури. Така політика здатна зміцнити колективні зусилля для швидкої та ефективної відбудови країни.