У перший місяць весни Україну накрила хвиля “нестабільності”: загострення на сході, торговельна блокада, політичні скандали, вбивство у центрі Києва колишнього депутата російської Держдуми Дениса Вороненкова, того ж тижня поблизу кордону з Росією був підпалений український військовий склад зі зброєю. Здається, що ситуація в Україні дуже нестійка. Але якщо проаналізувати ситуацію за останні роки, то можна побачити, що загострення й вибухи нестабільності з’являються досить часто. Почесний президент Київської школи економіки Тимофій Мілованов проаналізував можливу стратегію антиукраїнських сил з точки зору теорії ігор й дійшов висновків, як можна протидіяти такій стратегії.
Також зростає напруження між політичними елітами і громадянським суспільством. Характерним прикладом такого напруження є закон, нещодавно прийнятий українським парламентом і підписаний президентом. Цей закон зобов’язує членів НУО, задіяних у боротьбі з корупцією, надавати публічні електронної декларації про доходи. Деякі спостерігачі вбачають у цьому ранню ознаку тиску з боку уряду і президента на активістів, задіяних у наглядовій діяльності.
Також важливою наразі є торговельна блокада між територіями, що контролюються сепаратистами та материковою Україною. Спочатку блокада була ініційована деякими військовими ветеранами, політиками і активістами. Сепаратисти скористувались її початковим етапом і встановили контроль над низкою ключових приватних підприємств, що працювали під контролем української влади на підконтрольних сепаратистам територіях. Незабаром після цього Рада національної безпеки України (РНБО) ухвалила рішення про торговельну блокаду, що триватиме, поки український контроль над підприємствами не буде відновлений. Національний банк України знизив прогнозоване зростання ВВП на 1,9% порівняно з попередньою оцінкою 2,8%, частково через наслідки блокади. Державна служба статистики України повідомила про зниження промислового зростання порівняно з аналогічним періодом минулого року на 4,6% після зростання на 5,6% за місяць до цього (тоді як причини зниження не ясні, деякі аналітики теоретично пов’язують його з торговельну блокадою)[1]. Нарешті, МВФ відклав своє рішення щодо української програми до 3 квітня, щоб переглянути макроекономічні умови, що змінилися.
Тимчасове погіршення економічної, політичної та безпекової ситуації – звична справа для України. Протягом трьох останніх років періоди відносного спокою змінювалися наступними тимчасовими загостреннями. Дані, що найкраще унаочнюють це, можна знайти в роботі «Огляд безпекової політики ЄС щодо України» Тимофія Милованова, Юрія Городніченка та Юрій Жукова, написаної за дорученням Дослідницької групи з питань безпеки людини на чолі з Мері Калдор і Хав’єром Соланою.
Графік 1 (Милованов та соавт., 2016, с. 6) демонструє показники насильства (кількість випадків) на сході України протягом 2014-2015 років.
На Графіку 1 горизонтальна вісь позначає час, а вертикальна – ступінь насильства (середню кількість випадків за період). Ми спостерігаємо спалахи насильства перед підписанням перших та других Мінських угод. При цьому масштаби насильства непостійні і коливаються від тижнів відносного спокою до активних бойових дій.
З точки зору теорії ігр
У цій частині я хотів би запропонувати дещо незвичну точку зору щодо того, що часові межі та ступінь ескалації є ендогенними ситуації в Україні. Звісно, я не заперечую, що причини насильства в Україні є геополітичними. Я також згоден, що можуть існувати кілька правдоподібних пояснень щодо часових меж і ступеня ескалації [2].
Замість цього, я хочу просто запропонувати ракурс, що міг би допомогти нам зрозуміти, як Україні слід будувати свою політику з макроекономічної стабілізації, якщо її супротивники намагаються стратегічно використати ескалацію, щоб зашкодити цілям України.
Зокрема я припускаю, що існує група осіб і організацій (або країн), що зацікавлені в дестабілізації України. Послуговуючись термінами теорії ігор, я вважаю їх єдиним гравцем, якого можна назвати «опонентом України». Далі я припускаю, що завдання цього гравця полягає в мінімізації економічного зростання України (яке також можна замінити на відтермінування макроекономічної стабілізації чи інше аналогічне завдання). Метою є розуміння, як може виглядати оптимальна поведінка цього гравця.
Важливим моментом є те, що економічна політика в Україні та концептуальне мислення, що лежить в її основі розглядають шоки «ескалації» як екзогенні події або іноді просто їх ігнорують. Таким чином, оптимальність політики, що проводиться в Україні щодо ендогенних шоків «опонента України» лишається відкритим питанням. За неправильної політики України опонент може стати на заваді майбутньому розвитку України, оптимально структуруючи її стратегію ескалацій і маніпулюючи діяльністю українського уряду.
У цілому, оптимальна та стабільна (robust) політика менш чутлива (стабільніша) до тимчасових шоків. Це мало б демотивувати стратегічну поведінку супротивника. І навпаки, опонент, зацікавлений у дестабілізації нестабільної політики України міг би вважати оптимальною для себе стохастичну поведінку. Така стратегія пропонує безсистемні ескалації, які неможливо передбачити. Водночас ескалації найефективніші проти України тоді, коли слідують за періодом відносно тривалого, проте не надто тривалого затишшя. Тоді вони ефективно гальмують реформи. Ідея полягає в тому, що найкращий час для ескалації – саме тоді, коли український уряд готовий зробити наступний важливий крок задля поступу реформ. Тоді ескалація відволікає уряд і ставить під сумнів готовність економіки перейти до наступної реформи. І нарешті, ескалації ніколи не повинні бути настільки значними, щоб змусити уряд ризикувати, змінюючи свій поточний підхід. Дійсно, досить сильна ескалація може змусити уряд переглянути свою політику на користь жорсткішого підходу. Така точка зору передбачає, що оптимальна стратегія противника – це ескалації у довільний час, з використанням різних механізмів і групова атака перед основними етапами реформ (прийняття важливого закону, зміни в політиці, проведення оцінки важливим іноземним донором) при відносно невеликих масштабах ескалацій.
Хід влади
Якою має бути оптимальна реакція українського уряду на періодичні ескалації? Якщо ці ескалації є ендогенними, український уряд міг би вдатися до консервативнішої, але водночас послідовнішої політики, що не сильно реагує на ескалацію. Також було б корисно дослідити ідею менш прозорої та більш стохастичної (менш передбачуваної) політики. Для наочності: час та ступінь ослаблення контролю за рухом капіталу можна визначити скоріше за стохастичним, аніж за детерміністським критерієм. У випадку екзогенної ескалації може потребуватися агресивніша політика реагування. Для визначення екзогенності чи ендогенності ескалації необхідні серйозні емпіричні дослідження. Закликаю українських та міжнародних економістів дослідити це питання.
Примітки:
[1] Державна служба статистики України повідомляє про падіння обсягів виробництва вугілля, коксу та сталі. Раніше підпорядковані Україні підприємства на підконтрольних сепаратистам територіях залучені до виробничого ланцюга цих продуктів.
[2] Наприклад, рецензент пропонує наступне: «Зазвичай ми спостерігаємо ескалації напередодні переговорів за участі Росії, України та західних партнерів. Їхня мета – як показати, що Україна «також» не дотримується перемир’я, так і дещо загальмувати переговори – наприклад, щоразу обіцяючи перемир’я замість виконання наступних кроків, прописаних у Мінських угодах».
Застереження
Автор не является сотрудником, не консультирует, не владеет акциями и не получает финансирования ни от одной компании или организации, которая имела бы пользу от этой статьи, а также никак с ними не связан.
