Медреформа розпочалася ще 2 роки тому. Багато в чому вона залежала саме від роботи на місцях – адже тепер більше повноважень з’являлося у локального керівництва медзакладів. Зараз результати таких змін бачать у своїх лікарнях не всі. Від чого це залежть? І коли трансформація може стати успішною?
VoxCheck, Internews за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та Міжнародного фонду Відродження у серії матеріалів перевірить, як втілюють медичну реформу на місцях та з якими негараздами стикаються медики та їхні пацієнти далі від столиці.
Перша зупинка – містечко Звенигородка на Черкащині. Там «первинка» працює з НСЗУ уже майже 2 роки – з жовтня 2018 року. Зміни не відбуваються одразу, адже на них потрібно чимало грошей.
Так, всього за час медреформи ЦПМСД у Звенигородці отримав понад 36,8 млн грн. Практично всі ці кошти пішли до закладу саме за укладені договори. А частину – понад 250 тис. грн – уже отримали за чинним договором у Центрі бригади, що реагують на COVID-19. Всього ж медики, що боряться з коронавірусною загрозою тут, мають отримати ще 350 тис. грн до зими.
«Кошти йдуть на лікарів (з якими уклали декларації – ред.) і якби ми працювали тільки на ті кошти, які дає НСЗУ, то в нас на ФАПи кошти не виділяються НСЗУ. А в нас 28 ФАПів і вони обслуговують велику кількість населення», – ділиться Наталія Ястремська, очільниця закладу першої ланки – Центру первинної медико-санітарної допомоги.
Тож у Центрі знайшли інший вихід. Вони залучають гроші від місцевих сільських рад, адже саме на території цих рад працюють фельдшерсько-акушерські пункти. Допомагає фінансово і районна рада. Це – нормальна практика. Так, навіть з фінансуванням від НСЗУ власники лікарень – тобто місцеві ради – зобов’язані, як і раніше, інвестувати у їх розвиток.
Всього у місцевих бюджетах на 2020 рік передбачено близько 20 млрд гривень для фінансування закладів охорони здоров’я на їхній території.
Тому у Звенигородці за час медреформи на першій ланці змогли змінити свою лікарню на краще.
Зрозуміло, що в цієї реформи є як і прихильники, так і критики. Так, серед останніх у Звенигородці опинилася Центральна районна лікарня міста – саме вона має надавати послуги вторинної ланки, тобто допомогу спеціалізованих лікарів. Вони не сумують за «системою Семашка» – самі вирішили скорочувати ліжко-місця у своєму закладі, бо невигідно. Втім пояснюють, що в МОЗ не врахували українську інфрастурктуру.
«Як може хворий прийти до сімейного лікаря на прийом, а потім зібратися сюди приїхати, якщо автобуси у нас працюють в “базарні” дні. “Базарний” день – середа, п’ятниця, неділя. <…> До обіду автобус є, базар закінчився в 12-13 годин, все, автобуса нема. Чим дістатися в село?» – розповідає Вардан Айрапетян, директор Звенигородської центральної районної лікарні.
Зараз заклад вчиться працювати за новини правилами. Від початку зміни фінансування вони вже отримали від НСЗУ майже 19 млн грн, а всього за контрактом за рік мають отримати 35,5 млн грн. Майже половина з цих коштів йде на обслуговування стаціонару, ще чверть – на хірургію. Всього ж лікарня зареєструвала в Нацслужбі 12 груп різних медичних послуг.
До речі, лікарні мають право встановлювати перелік і вартість платних послуг, які не входять до програми медичних гарантій і так заробляти додаткові гроші, якщо цих мало для їх розвитку. Такі заклади зареєстровані як комунальні некомерційні підприємства – то ж мають право вести господарську діяльність.
Наталія Ястремська, що працює в місті на «первинці» розмірковує, що ймовірно претензії Центральної лікарні до медреформи є через те, що їм поки складно побачити результати всіх змін.
«Якщо вони будуть так само, як і ми, мати результати роботи від того, скільки ми заключили декларацій, як ми обслужили своє населення, їхня задоволеність нашою роботою, – тоді вони будуть бачити результати своєї роботи», – зауважує Ястремська.
Детальніше про зміни в медичній системі, хиби та успіхи на місцях дивіться у наступних відео VoxCheck. Серія документальних відео про медичну реформу з українських регіонів підготовлена за підтримки Internews (за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID)) та Міжнародного фонду Відродження в рамках проекту «Реформі бути».
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
