Важливі законопроєкти. Випуск 56: реєстр ризикових платежів, малі ядерні реактори та правила для плавучих будинків

Якщо ці проєкти ухвалять, в Україні з’явиться новий державний реєстр осіб, чиї платіжні операції вважаються ризиковими. Банки та платіжні сервіси зобов’яжуть ретельніше перевіряти таких клієнтів і автоматично застосовувати до них ліміти. Інші пропозиції стосуються виконання судових рішень. Приватним виконавцям можуть дозволити працювати зі справами, де боржником є держава. Усі борги держави за рішеннями судів пропонують звести в єдиний реєстр, щоб Мінфін міг точніше планувати бюджет. Окрема ініціатива впорядковує правила безпеки на залізниці та наближає українську інфраструктуру до європейських стандартів. Уряд пропонує запровадити нові правила для малих модульних ядерних реакторів та окремий порядок їх будівництва й експлуатації. Ще один законопроєкт визначає правовий статус плавучих будинків. Він встановлює вимоги до їхньої реєстрації, технічної безпеки та поводження з відходами. 

Створення реєстру осіб, платіжні операції яких потребують посиленого контролю

Законопроєкт 14161 пропонує створити новий державний Реєстр осіб, платіжні операції яких потребують посиленого контролю. Вестиме його Національний Банк України. До цього реєстру банки, оператори поштового зв’язку, а також інші надавачі платіжних послуг (небанківські установи, наприклад, системи онлайн-переказів, фінансові компанії, платіжні сервіси) вноситимуть інформацію про фізичних осіб та підприємців, чиї фінансові операції мають ознаки порушення законодавства у сфері платежів.

Такі установи зобов’язані перевіряти своїх клієнтів у межах платіжного моніторингу. Вони аналізують операції, які клієнт проводить за рахунками або через термінали, і зіставляють їх із офіційною інформацією про клієнта. Наприклад, якщо фізична особа не має права передавати свою картку або електронний гаманець іншій людині, але платіжна установа виявляє, що доступ до рахунку отримує хтось інший (наприклад, через вхід із нового пристрою або регулярні платежі з нових IP-адрес), — це може свідчити про передачу рахунку третій особі. Така ситуація є підставою для внесення клієнта до реєстру.

Ще один випадок — коли підприємець або компанія приймає оплату за товари чи послуги, які не відповідають тій діяльності, що вказана в договорі з банком або еквайром (банк або інша установа, що обслуговує платіжні термінали). Наприклад, у договорі вказано, що підприємець продає книжки, а в дійсності через термінал здійснюється виведення готівкових коштів або торгівля іншими товарами, наприклад, алкоголем. Це визначають через аналіз платіжних операцій, типів покупок, скарг або перевірок. У такому разі платіжна установа має внести цього підприємця до реєстру.

До осіб, внесених до реєстру, банки застосовуватимуть обмеження. Для фізичних осіб це ліміти на суми або кількість платіжних операцій (наприклад, переказів), а також обмеження на кількість карток, рахунків або електронних гаманців, які людина може мати в одній установі. Для підприємців або компаній можуть обмежити обсяги оплат через платіжні термінали. Такі ліміти встановлює Національний Банк, і вони є обов’язковими для виконання.

Перед початком обслуговування, відкриттям рахунку, входом у застосунок із нового пристрою, зміною даних клієнта або коду його діяльності платіжна установа зобов’язана перевірити, чи є особа в реєстрі. Якщо є — обмеження застосовують автоматично. Строк перебування особи в реєстрі — не більше 24 місяців від останнього внесеного запису. Після завершення 24-місячного строку обмеження перестають діяти, але інформація про особу зберігається в реєстрі протягом трьох років з дати останнього запису, якщо її не вилучать за заявою особи або в разі виявлення помилки.

Законом не передбачено обов’язкового повідомлення особи або підприємства про їхнє внесення до реєстру. Вони можуть дізнатися про це вже після того, як банк або інша установа застосує до них обмеження, або самостійно — за власним запитом. Якщо виявиться, що інформацію внесли помилково, особа або підприємство можуть подати заяву до платіжної установи або Національного банку. У разі підтвердження помилки інформацію вилучать або виправлять. Якщо помилку не визнають — людина або підприємець має право оскаржити дії установи в суді.

Нові правила виконання рішень судів проти держави та створення єдиного реєстру державних боргів

Зараз рішення судів, у яких боржником є держава або державні установи, виконують лише державні виконавці. Приватні виконавці не можуть братися за такі справи. Через це багато рішень залишаються невиконаними, бо навантаження на державних виконавців дуже велике. Крім того, кошти на виконання рішень судів проти держави передбачають окремою бюджетною програмою. Обсяг фінансування цієї програми щороку обмежений, тоді як загальна сума таких рішень значно більша. Через це частина рішень залишається невиконаною в межах поточного року і переходить у наступні. Протягом перших шести місяців держава намагається виконати рішення за рахунок коштів конкретної установи, а якщо там немає грошей, рішення включають до бюджетної програми й очікують фінансування. Для прикладу, у проєкті Державного бюджету на 2025 рік за бюджетною програмою Мінсоцполітики 2501290 «Забезпечення виконання рішень суду» передбачено 100 млн грн. Водночас в Україні обліковують близько 768 тисяч невиконаних рішень судів щодо соціальних виплат, на виконання яких потрібно 85,6 млрд грн. Отже, запит на фінансування значно перевищує бюджетні можливості. У чинному законодавстві немає єдиного реєстру боргів держави за рішеннями судів, а також немає обов’язку передавати повну інформацію про такі борги до Міністерства фінансів. Дані про невиконані рішення знаходяться у різних органів — у державних та приватних виконавців, у казначействі, у розпорядників бюджетних коштів. Законопроєкт №14163 пропонує об’єднати цю інформацію в одному реєстрі та передавати її Мінфіну для планування в бюджеті коштів на виконання рішень судів.

Законопроєкт 14162 пропонує дозволити приватним виконавцям працювати зі справами, де боржником є держава або державні установи. Якщо рішення виконують за рахунок державного бюджету, виконавчий збір не стягуватимуть, щоб не збільшувати суму боргу. Якщо у державної установи немає ні коштів, ні майна, на яке можна накласти стягнення, держава має сплатити борг одразу, без очікування шестимісячного строку. 

Законопроєкт 14163 вносить зміни до Бюджетного кодексу. Він додає новий принцип: держава зобов’язана виконувати рішення національних і міжнародних судів повністю та вчасно, якщо борг має бути сплачений із державного бюджету. Для цього з’являється єдиний реєстр усіх державних боргів за рішеннями судів. Міністерство фінансів використовуватиме ці дані під час підготовки бюджету, щоб закладати потрібні кошти. Якщо держава виплатила борг замість державного підприємства, ця сума вважається боргом самого підприємства перед державою, і його згодом стягуватимуть. Винагороду приватних виконавців за справи проти держави пропонують оплачувати за рахунок державного бюджету, щоб виконавець не залежав від боржника.

Нові підстави для відводу державного або приватного виконавця

Виконавці — це посадові особи, які забезпечують примусове виконання рішень. Якщо боржник добровільно не виконує рішення суду, виконавець має право арештувати майно, списати кошти з рахунку або виселити з житла — усе відповідно до виконавчого документа (рішення суду, нотаріальні виконавчі написи (коли боржник визнав борг), постанови податкової служби або органу місцевого самоврядування, рішення комісій по спорах тощо). В Україні такі повноваження мають як державні, так і приватні виконавці.

Сторони виконавчого провадження — боржник або стягувач — можуть звернутися до суду з заявою про відвід виконавця. Це означає прохання замінити виконавця, якщо є підстави вважати, що він не може об’єктивно виконувати рішення. Зараз виконавця можна відвести, якщо він є родичем сторін, працює з кимось із них, має конфлікт інтересів або, у випадку з приватним виконавцем, веде стільки справ, що загальна сума стягнення перевищує межу його страхового покриття. Таке страхування — обов’язкова вимога закону. Приватний виконавець зобов’язаний укласти договір страхування цивільно-правової відповідальності, щоб мати право працювати. Якщо він уже виконує багато справ, і сума всіх цих справ перевищує ту, на яку його застраховано, він не має права брати нові справи. У такому випадку інша сторона може подати заяву про його відвід.

Однак, якщо виконавець просто нічого не робить або порушує порядок виконання, наприклад, не арештовує майно, не надсилає вимоги чи не вчиняє інші обов’язкові дії, нинішній закон «Про виконавче провадження» не дозволяє його відсторонити.

Законопроєкт 14182 пропонує доповнити перелік підстав для відводу: якщо виконавець не вчиняє дій, прямо передбачених законом або виконавчим документом, інша сторона зможе звернутися до суду з вимогою його замінити. Наприклад, якщо суд ухвалив рішення про стягнення коштів, а виконавець затягує арешт рахунків без поважної причини, це стане підставою для його відводу.

Новий закон про правила безпеки та сумісності на залізниці

Уряд пропонує новий закон (проєкт 14174), який встановлює правила для всієї залізничної сфери в Україні. Йдеться не про зміну тарифів чи розкладів, а про принципи роботи системи: хто відповідає за безпеку, які умови для доступу до інфраструктури, як перевіряють технічний стан поїздів, і що робити в разі аварії.

Деякі вимоги в законі не нові: наприклад, щоб перевозити вантажі чи пасажирів, компанія вже зараз повинна мати ліцензію, справні локомотиви, підготовлений персонал. Але ці правила розкидані по різних законах і підзаконних актах. Законопроєкт об’єднує їх в одному документі, чітко формулює вимоги і запроваджує нові інструменти, які зараз не застосовують. Він запроваджує два документи для машиністів — свідоцтво (яке підтверджує освіту, медичну придатність і базові знання) та сертифікат (який дає право керувати конкретним типом поїзда на певних маршрутах)

Кожна компанія, яка управляє коліями чи перевозить пасажирів і вантажі, повинна створити і впровадити систему управління безпекою. Це означає, що вона повинна описати свої внутрішні процедури: як виявляє і оцінює ризики, як допускає працівників до роботи, як утримує техніку в справному стані. Раніше подібні вимоги формулювали державні органи у вигляді загальних норм у законі «Про залізничний транспорт» і численних підзаконних актах — наприклад, правилах безпеки, інструкціях, положеннях, а тепер ці вимоги сформульовано на рівні закону і, більше того, цей закон зобов’язує кожного суб’єкта мати задокументовану систему і пройти офіційну перевірку — отримати сертифікат безпеки або сертифікат авторизації.

Законопроєкт запроваджує вимогу вести реєстри — єдині державні бази, де буде вся інформація про поїзди, колії, машиністів, навчальні центри. Зараз таких реєстрів немає, і це ускладнює контроль. Запроваджується й обов’язкова оцінка ризиків: компанії повинні самостійно виявляти потенційні загрози в роботі і вживати заходів ще до того, як щось трапиться, а Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) перевірятиме, чи ця оцінка проведена належним чином. 

Ще одна важлива частина законопроєкту — інтероперабельність, тобто здатність української залізниці працювати разом із європейською: мати сумісну інфраструктуру, стандарти, сигнали, поїзди. Для цього в ньому прописано технічні вимоги до всіх елементів залізничної системи, правила допуску до експлуатації нових поїздів і вагонів, критерії внесення змін у системи, що вже працюють. Такий підхід дозволить інтегрувати українську залізницю до європейської транспортної мережі.

Крім того, проєкт встановлює правила для під’їзних колій — це залізничні гілки, які ведуть до підприємств, складів, портів. Якщо на них працюють локомотиви, що також виїжджають на загальні колії, власники таких гілок мають отримати сертифікат авторизації, створити систему безпеки, відповідати вимогам до персоналу і технічного стану інфраструктури. Зараз деякі технічні вимоги до під’їзних колій прописані в підзаконних актах, зокрема Правилах технічної експлуатації залізниць та Правилах обслуговування залізничних під’їзних колій. Проте ці накази не охоплюють усіх питань безпеки, сертифікації, контролю й доступу, які законопроєкт пропонує зробити обов’язковими на рівні закону.

Можливість використання малих модульних ядерних реакторів в Україні

Зараз в Україні атомні електростанції вважаються об’єктами загальнодержавного значення. Верховна Рада визначає, де їх можна будувати, а експлуатацію можуть здійснювати лише державні організації. Паливо для таких об’єктів належить державі, а законодавство не містить окремих правил для малих ядерних реакторів.

Законопроєкт 14164 пропонує ввести нове поняття — малий модульний реактор. Це компактний ядерний реактор, виготовлений на заводі як окремий модуль, що монтується на місці. Такий реактор має потужність до 300 мегават і може працювати не на повну силу, а, наприклад, на 20% від своєї потужності. Якщо електростанція або теплостанція використовує тільки такі реактори, вона більше не вважатиметься об’єктом загальнодержавного значення. У такому разі Верховна Рада не братиме участі в рішенні про її будівництво. Натомість власник або інвестор подаватиме пропозицію до Кабінету Міністрів, який ухвалюватиме рішення.

Законопроєкт дозволяє, щоб паливо для малих реакторів належало приватним компаніям. Власники таких станцій зможуть обирати управлінців установкою і укладати з такими організаціями договір, де буде визначено, хто володіє виробленою електричною або тепловою енергією.

Якщо станцію з малими модульними реакторами будують не «з нуля», а реконструюють уже існуючий об’єкт, то її можна ввести в експлуатацію раніше, ніж інші супутні будівлі — наприклад, адміністративні приміщення або склади. Але це можливо лише за трьох умов. По-перше, раніше на цьому об’єкті не використовували малі модульні реактори. По-друге, проєкт реконструкції передбачає, що нова установка зможе користуватися вже наявними виробничими або побутовими будівлями. По-третє, ці допоміжні будівлі мають бути введені в експлуатацію до початку будівництва ядерного реактора.

У законопроєкті зазначено, що власник станції, яка працює виключно на малих модульних реакторах, може вирішити, коли зупинити її роботу. Він має повідомити про це державний орган з питань ядерної безпеки не менш ніж за п’ять років до закриття об’єкта.

Правовий статус плавучих будинків та відповідальність за порушення екологічних вимог

Зараз в Україні немає окремого закону, який би визначав, що таке плавучий будинок, які вимоги до нього застосовуються, як його реєструвати й експлуатувати. У Правилах класифікації та побудови суден Реєстру судноплавства України вони згадуються як плавучі дачі — судна, призначені для проживання або відпочинку. Якщо такий об’єкт має двигун або стоїть на обліку як судно, він частково підпадає під дію Водного кодексу та Закону «Про внутрішній водний транспорт». Але навіть у цьому разі його не можна зареєструвати як нерухомість, не можна отримати поштову адресу чи зареєструвати в ньому місце проживання. Через це такі об’єкти залишаються поза правовим регулюванням, і держава не має механізмів контролю за ними. Також немає адміністративної відповідальності за викид сміття чи злив нечистот із таких об’єктів у водойми.

Законопроєкт 14185 визначає, що плавучий будинок — це окрема споруда на воді, призначена для проживання. Власник повинен зареєструвати такий будинок у Реєстрі плавучих будинків України. Реєстрацію проводить районна державна адміністрація, в зоні управління якої знаходиться перше обране заявником місце стоянки такого плавучого будинку, а веде реєстр Міністерство розвитку громад і територій. Після перевірки відповідності вимогам нового закону будинку надають індивідуальний реєстраційний номер, який фіксують на корпусі. Власник отримує свідоцтво про право власності.

Закон встановлює вимоги до технічного стану, безпеки та інженерного забезпечення. Плавучий будинок повинен мати водонепроникний корпус, систему кріплення до платформи, стабільність на воді, сигнальні ліхтарі, пожежне обладнання, рятувальні засоби, трапи для евакуації, а також працюючий GPS-трекер. Він має бути обладнаний джерелами електроенергії, як-от берегове підключення або генератори й сонячні панелі, системою опалення з мінімальною температурою +16°С взимку, запасами питної води, каналізацією із септиком, а також контейнерами для сміття. Технічний огляд плавучого будинку має відбуватися не рідше, ніж раз на три роки за участі уповноваженого органу транспорту (Державна служба морського та річкового транспорту), який фіксує результати огляду в державному реєстрі.

Органи місцевого самоврядування визначають місця для стоянки, укладають з власниками договори оренди та організовують марини — спеціальні пристані з технічною та інженерною інфраструктурою. Марина — це облаштований причал або гавань із електропостачанням, підключенням до каналізації, станцією відкачки септиків, сміттєвими контейнерами, а також можливістю зареєструвати адресу для проживання. У таких місцях надають комунальні, поштові, технічні та адміністративні послуги для плавучих будинків.

Законопроєкт дозволяє реєстрацію місця проживання в зареєстрованому плавучому будинку за умови наявності договору стоянки, адреси та достатньої площі — щонайменше 13,65 кв. м на людину. Власник зобов’язаний утримувати будинок у належному технічному стані, не викидати сміття й не зливати нечистоти у воду, дотримуватись правил безпеки, не створювати шуму та сплачувати орендну плату за користування стоянкою.

Законопроєкт 14190 доповнює Кодекс України про адміністративні правопорушення новою статтею. За викид сміття або злив рідких відходів у заборонених місцях із плавучого будинку передбачено штраф у розмірі 17 000 гривень. Повторне порушення протягом року тягне за собою штраф у розмірі 170 000 гривень і конфіскацію плавучого будинку, якщо він належить порушнику.

Пільги на імпорт товарів для оборонної продукції поширюються на модернізацію

Під час воєнного стану підприємства, які виготовляють або ремонтують безпілотники, засоби радіоелектронної боротьби, машини для розмінування та боєприпаси, можуть ввозити потрібні деталі без сплати мита і ПДВ. Підприємство має щоквартально подавати звіт до митниці з переліком товарів, які воно ввезло, і того, як саме їх використало. Без такого звіту підприємство не зможе далі ввозити товари з пільгами.

Законопроєкти 14169 і 14170 дозволяють використовувати ввезені товари не тільки для виробництва й ремонту, а ще й для модернізації. Наприклад, якщо підприємство раніше виготовило безпілотник і передало його Збройним Силам, а тепер отримало цей безпілотник назад для оновлення, то може ввезти для цього нові деталі без податків. У звітах також потрібно буде зазначати, скільки техніки модернізували, а не тільки виготовили чи відремонтували. Розширюється й перелік ситуацій, у яких підприємство не втрачає право на пільги — наприклад, якщо товари зіпсувалися, були остаточно забраковані або знищені під час випробувань, і це підтверджено документами.