Цього року місцеві вибори пройшли за новою системою. Влітку парламент змінив виборче законодавство, встановивши, що кандидати до рад сіл, селищ та міст, де виборців понад 10 тисяч, мають іти лише від партій.
Хтось критикував це рішення від самого початку, а хтось – як-от народні депутати від «Слуги народу» – заявляв, що і такої партизації замало. Як це вплине на децентралізацію та місцеву політику? Чи з’являться в Україні нарешті справжні партії? Розбираємося з першими наслідками зміни виборчої системи.
Партії стають сильнішими
Нове виборче законодавство значно змінило виборчий процес та відповідно його результати. Так, якщо на останніх місцевих виборах 2015 року майже 63% депутатів місцевих представницьких органів були самовисуванцями, то цього року їхня кількість зменшилася до 19%.
Того ж 2015-го представництво від однієї партії у місцевих радах не перевищувало 8%. Найбільше було у «Батьківщини» – 7,7%. В 2020-му ж ця цифра збільшилася вдвічі. Партію парламентської більшості «Слуга народу» представляє 14,5% місцевих депутатів, решта всеукраїнських партій закумулювали по 8-10% мандатів на місцях. Проте побільшало представництва і у партій, пов’язаних із впливовими регіональними політиками. Це «Українська стратегія Гройсмана» на Вінниччині, «Блок Кернеса – Успішний Харків!» та «Блок Світличної Разом!» на Харківщині, «Блок Вілкула “Українська Перспектива”» у Дніпрі та «Пропозиція», яку представляли деякі чинні міські голови у своїх обласних центрах, наприклад, Дніпрі, Миколаєві та Житомирі. Усі ці партії з’явилися на політичному ландшафті напередодні виборів-2020. Самі виборці, до слова, сприймають такі локалізовані політичні сили як «місцеві партії», хоча за законодавством партії в можуть бути лише всеукраїнськими з представництвом у регіонах.
Побільшало партій у місцевих радах переважно через зміни до законодавства. У липні парламент ухвалив норми про так звану «партизацію». У громадах до 10 тисяч виборців вибори до місцевих рад відбуваються за «мажоритаркою». Тож у них можуть брати участь самовисуванці. Якщо ж виборців більше, то обирати можна лише за списками партій, щоправда, відкритими. Аналогічно з виборами міського голови – от тільки там планка у 75 тисяч виборців. Тобто роль партій на місцях відчутно посилиться – раніше поріг для виборів за пропорційною системою починався від 90 тисяч виборців.
Всього в Україні 460 міст, 885 селищ міського типу та понад 28 тисяч сіл. В СМТ та селах проживає 30% громадян. Тобто більшість виборців цього року розпрощалися з мажоритаркою.
Зміна «правил гри» у турборежимі
Змінам виборчих правил опиралися саме представники місцевих громад. Вони вимагали не запроваджувати пропорційну виборчу систему для районних та обласних рад. Бо ж вони «покликані відстоювати спільні інтереси громад». А якщо і зменшувати поріг для пропорційної виборчої системи для місцевих представницьких органів, то хоча б до 50 тисяч виборців. Це зберегло б мажоритарну систему для всіх громад створених на базі сіл, селищ та малих міст. Таке звернення проти партизації зібрало підписи понад тисячі представників місцевої влади.
Була й інша пропозиція – встановити поріг у 37 тисяч виборців. Адже у найбільшій сільській громаді, наголошували у профільних асоціаціях, трохи більше 36 тисяч виборців.
Попри це закон з меншими порогами проголосували 16 липня. І вже за тиждень, 23 липня, він набув чинності.
Така швидка зміна правил виборів суперечить світовій практиці, каже координаторка політичних програм громадянської мережі «Опора» Ольга Айвазовська в коментарі VoxCheck.
«Партизація суперечить нормам Копенгагенського документу, який містить стандарти виборів для країн ОБСЄ, які вимагають конкурентності між політичними партійними організаціями та іншими організаціями. Фактично це не було забезпечено», – пояснює Айвазовська.
Ба більше, такий «турборежим» перед місцевими виборами був навіть незаконним. Справа в тому, що виборче законодавство не можна змінювати менше ніж за рік до виборів. У цьому випадку нові правила з’явилися за три місяці до волевиявлення. А у кандидатів було ще менше часу.
Політична франшиза?
Реєстрація кандидатів на вибори цього року закривалася 24 вересня. А остаточні правила виборів з підписом президента з’явилися за два місяці до того – 23 липня.
Тобто тим, хто раніше планував іти на вибори самовисуванцем у рідному місті, довелося швидко все переграти.
Створити партію в Україні – процес нешвидкий. Потрібно 30-45 робочих днів тільки на саму реєстрацію – тобто повних півтора-два місяці. А до цього треба зібрати низку документів, провести збори, написати статут і програму. До того ж, Мін’юст може відмовити партії в реєстрації, якщо не були дотримані формальні вимоги. На практиці це може розтягнутися ледь не на рік. Тобто шанси вчорашніх самовисуванців зареєструвати нову партію перед цьогорічними виборами були мізерні. І багато хто почав шукати прихистку в уже існуючих всеукраїнських організаціях.
«Юридичні організації – політичні партії – переважно виступали франшизами. Тобто кожна політична група локальна знаходила собі юридичну особу – політичну партію для того, щоб забезпечити вимогу балотування від партійної організації», – зазначає Айвазовська.
До того ж, цього року партії отримали право імперативного мандату – тобто вони можуть відкликати обранців від своїх політсил з представницьких органів. Цей фактор, разом із поспіхом у виборі партій кандидатами, робить можливим тиск на місцеву владу з боку «спонсорів» партій. Представник Всеукраїнської асоціації громад Ігор Абрам’юк каже, що все це може призвести до повної керованості місцевих рад загальнонаціональними партіями.
«Ми хотіли якісні ради і ми хотіли ради, які будуть мати у людей довіру. Натомість ми отримаємо ті ради, де буде вплив партійний і де буде звітування не перед жителями, а перед радою, щоб їх не відкликали», – наголошував Абрам’юк ще до ухвалення закону.
У такому вигляді імперативний мандат може суперечитиь самій ідеї децентралізації. Адже місцеві лідери мають бути відповідальними перш за все перед місцевими мешканцями.
Уже після місцевих виборів у народних депутатів з’явилися інші пропозиції. Наприклад, пускати на місцеві вибори лише представників парламентських партій. З такою заявою серед інших виступала депутатка СН Ольга Василевська-Смаглюк. Вона розкритикувала результати місцевих виборів – мовляв, «регіональні» партії загрожують децентралізації. Втім, виключне право для парламентських партій брати участь у місцевих виборах може суперечити Конституції України. Адже громадяни мають рівне право бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування та брати участь в управлінні державними справами (ст. 38).
Європейська мажоритарка
Самовисування в політику – не український винахід. Позапартійним дозволяють самостійно балотуватися до місцевих органів влади й в інших країнах Європи. Схожі з Україною обмеження діють в Угорщині – там мажоритарка до місцевих рад закінчується на 10 тисячах осіб. А в Польщі, наприклад, мажоритарна система на місцевих виборах збережена для громад до 40 тисяч осіб.
Словацька ж мажоритарка дозволяє обирати як самовисуванців, так і окремих кандидатів зі списків до всіх рад громад. Аби зареєструватися, позапартійні кандидати повинні зібрати необхідну кількість підписів під петицією до виборчої комісії – що більше мешканців у громаді, то більше підписів. Так, у громадах, де проживає менше 50 громадян, потрібно зібрати 10 підписів, до 100 – 20, до 500 – 40, до 2 тисяч – 100, до 20 тисяч – 200, до 100 тисяч – 400, понад 100 тисяч – 600 підписів.
Втім, наявність партій у місцевих радах в європейських та українських містах може відчуватися по-різному. Так, Ольга Айвазовська зазначає, що в Україні практично відсутні ідеологічні партії. Більшість нинішніх політсил – політичні проекти, що мають юридичну особу. В Європі ж партії старіші та мають більше історичного контексту. Тому шукати прямі відповідники українській ситуації в Європі поки не можна.
В нормальних умовах – тобто не за кілька місяців до виборів – вимога йти від партії на більшість місцевих виборів, на думку Ольги Айвазовської, могла б сприяти структуризації партій та розвитку їх як інститутів. От тільки під час виборів-2020 час був обмеженим. Відтак вибори перетворилися головно на перегони політичних франшиз і партій, відомих лише в декількох областях країни.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
