Чи служать партії народу? У пошуках партійних осередків напередодні місцевих виборів

Досвідчені парламентські партії кількісно послабили свої мережі в регіонах, а «нові» – досі не зуміли забезпечити свою присутність на рівні районів та громад.

depositphotos / oleksii.chumachenko

Автори:

Ольга Снопок, бакалавр політології НаУКМА, студентка магістерської програми з публічної політики та врядування у Київській школі економіки, аналітикиня у Громадянській мережі ОПОРА

Анастасія Гавриш, бакалавр політології НаУКМА

Дар’я Куліш, бакалавр політології НаУКМА, студентка магістерської програми з політології Central European University

Мар’ян Мельник, бакалавр політології НаУКМА, студент Магістратури з Економічного аналізу в КШЕ

Олена Рибій, кандидатка політичних наук, старша викладачка НаУКМА

Ті п’ять партій, які перемогли на парламентських виборах-2019, отримали непросте завдання – за рік не розчарувати прихильників своєю роботою у парламенті, а також вдало підготуватися до місцевих виборів восени 2020 року. Традиційно, сильні партії комбінують політичну рекламу та агітацію з такою довгостроковою стратегією нарощення і збереження свого електорату, як розбудова мережі партійних представництв у регіонах. Однак чи пішли цим шляхом чинні парламентські партії та чи вклалися в розбудову своїх всеукраїнських мереж, щоб бути «ближчими до народу» в буквальному сенсі? Як показує наше дослідження, це зробили далеко не всі. 

Резюме: зайти до парламенту вперше можна на «хайпі», для наступного входження потрібна робота на місцях

Партія як політична організація має допомагати громадянам реалізувати своє право на політичну участь. Отже, вона має не лише реалізувати представництво громадських інтересів у парламенті, а й працювати над «проникненням в регіони» – мобілізацією, рекрутингом та навчанням політичних лідерів по всій країні. Українське законодавство вимагає від партій дбати про свій національний статус та регіональне представництво. А саме – принаймні зареєструвати свої обласні організації у більшості областей України протягом півроку з дня реєстрації [1]. 

Українські політичні партії здебільшого виконують формальні вимоги законодавства, однак не приділяють уваги розвитку своєї мережі в регіонах. Навіть такі парламентські партії як Слуга народу та Голос станом на 1 серпня 2020 року мали лише по 26 осередків (майже виключно – обласного рівня). За рік у владі вони не «спустилися» на рівень районів та громад. Втім, за останній рік СН та Голос подвоїли кількість своїх осередків.

Нарощує своє представництво в регіонах і ОПЗЖ, яка з жовтня 2019 року по серпень 2020 року зареєструвала як мінімум 28 нових територіальних організацій (точні дані отримати з Мінюсту не вдалося).

Проте очевидним є загальне зниження присутності основних політичних партій в областях України. За даними, наданими Громадянській мережі ОПОРА у 2017 році Міністерством Юстиції України, шість парламентських партій VIII скликання сукупно мали більше 21 тис. своїх партійних організацій проти 9784 осередків п’яти парламентських партій чинного IX скликання ВРУ. Лише ВО «Батьківщина» за чотири роки знизила своє представництво в регіонах з майже 17 тис. осередків у квітні 2016 році до 7333 у середині 2020 року [2]. Ймовірними причинами може бути загальна тенденція до скорочення партійного членства в Україні, прагнення партій до спрощення звітності уповноваженим органам та зменшення зусиль на внутрішньопартійну координацію. 

Схоже, що сьогодні парламентські партії не ставлять собі за мету географічну масштабність, нарощення членства та розбудову партійної структури «на перспективу». Зрозуміло, що розвиток партії потребує значних ресурсів, у тому числі фінансових. Не всі партії, особливо молоді, мають такі ресурси. Та й результати українських виборів неодноразово показували: для «одноразової» перемоги партії не обов’язково мати розвинену мережу своїх представництв та широку членську базу на час виборів. 

Останнім часом нові партійні форми отримують більші шанси в політиці як у демократичному світі, так і в Україні. Сьогодні успішніше мобілізують виборців партії, що найкраще працюють з медіа, аніж ті, що перед виборами напрацьовують ідеологічні засади, нарощують масове членство, розвивають внутрішньопартійні структуру та демократію. Потреба у членстві, яка була засадничою для ідеологічних «кадрових» та масових партій минулого століття як умова передачі політичних меседжів і розширення електорату, в сучасних умовах практично відпала. Натомість панівними інструментами на виборах стали медіа кампанії, внесок у впізнаваність вузького кола партійних лідерів та стратегії «мобілізації останньої хвилини» (англ. last-minute mobilization) своїх симпатиків на місцях безпосередньо перед виборами. 

Тим не менш, щоб утриматися в політиці на наступний виборчий цикл, наявності у партій вдалих стратегій швидких перемог досі замало. Наприклад, лише дві парламентські партії з Ради VIII скликання – Батьківщина та БПП «Солідарність» (правопопередниця Європейської солідарності) – спромоглися забезпечити свою перемогу на виборах 2019 року. Обидві партії мали найрозгалуженіші мережі партійних представництв

Водночас екс-парламентські партії Народний Фронт та Радикальна партія Олега Ляшка за час роботи в парламенті не зареєстрували жодної місцевої організації зі статусом юридичної особи [3]. Цим двом партіям також не вдалося успішно підготуватися до позачергових виборів до ВРУ у 2019 році. Тож схоже, що шанс бути обраними повторно з більшою ймовірністю отримують ті партії, які впродовж років спроможні не втратити зв’язок зі своїм електоратом. Розгалужена мережа партійних осередків дозволяє партіям бути «ближчими до народу» – фізично присутніми на місцях, та вибудовувати тривалу взаємодію з виборцями, симпатиками, наявним та потенційним партійним активом. Тож чи вдасться партіям-хедлайнерам сьогодення не лише зібрати свої команди в регіонах на короткий передвиборчий період, а й зберегти свою присутність в українському політикумі «назавтра» – питання, на яке отримаємо відповідь на прийдешніх місцевих та наступних парламентських виборах. 

У цьому ж матеріалі – про масштаби покриття осередками парламентських партій регіонів України та про ті партії, які найбільш активно розвивають свої представництва перед місцевими виборами. 

«Павутина» осередків парламентських партій в регіонах

Ми зібрали дані про партійні осередки (обласні, міські, районні та первинні) парламентських партій. Дані ми отримали впродовж квітня-липня 2020 року на серію запитів до регіональних управлінь Міністерства Юстиції України. Зважаючи на те, що Південне міжрегіональне управління Мінюсту надало інформацію лише про обласні партійні організації, дані по Одеській, Миколаївській та Херсонській областях зібрані зі звітів партій до НАЗК (охоплюють лише осередки, зареєстровані зі статусом юридичної особи). Детальні дані – в таблиці 1 в Додатку. 

Партія Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» має найбільш розгалужену систему партійних осередків – їх аж 7333 по всій Україні. ВО «Батьківщина» функціонує як партія з 1999 року та за цей час наростила найбільшу партійну мережу представництв, яка більш-менш рівномірно охоплює всі області України. Найбільша кількість осередків – на території Львівської (1013), Черкаської (814), Полтавської (736) та Київської областей (688), найменша – в Луганській області (6) та м. Київ (12).

Друга за кількістю партійних осередків парламентська партія – «Європейська Солідарність». За отриманими від управлінь Мінюсту даними, станом на серпень 2020 року у неї було 2174 структурних утворень, з яких лише 418 – однойменні. Нагадаємо, що партія «Блок Петра Порошенка “Солідарність”», яка посіла друге місце у виборах до ВРУ 2014 року, перед парламентськими виборами 2019 року змінила свою назву на «Європейська Солідарність». Проте станом на середину 2020 року левова частка осередків партії зберегли попередню назву – їх як мінімум 1756 про всій Україні.

«Складно сказати, чому такі осередки не зуміли за більш ніж рік “синхронізуватися” з власною партією та та зберегли стару партійну назву. Власне, відповідно до статті 11 Закону “Про політичні партії”, повідомляти про зміну своїх відомостей (зокрема – зміну назви) у 10-денний строк після прийняття відповідних рішень мають лише партія, її обласні, міські і районні організації, а також первинні осередки, що містяться в Єдиному державному реєстрі. Первинні ж осередки партії без статусу юридичної особи не зобов’язані цього робити. Мабуть, для політичних партій принциповим було привести у відповідність документацію саме місцевих осередків, які безпосередньо беруть участь у виборчому процесі (висувають кандидатів у депутати місцевих рад та у формують виборчі комісії). Законодавство в частині регулювання партій та їхніх місцевих осередків однозначно потребує змін. Адже на практиці виникає багато проблем. Наприклад, місцева організація партії без статусу юридичної особи може висувати кандидатів на виборах, але не може у правовий спосіб сплатити вибочу заставу, що вже стало приводом до конфліктів та судових оскаржень по всій країні», – коментує ситуацію радниця з правових питань ОПОРИ Ольга Коцюруба.

Представництва ЄС розподілені майже однаково за областями України без надмірної регіональної концентрації. Найбільше осередків партії знаходиться в Хмельницькій (35) та Вінницькій (34) областях. В більшості інших областей по 20-30 осередків. Жодного осередка «ЄС» не зареєстровано на території Харківської області (проте тут є 327 осередків БПП). Аналогічна ситуація в Рівненській області, де є лише 4 осередки ЄС та 203 БПП. В Одеській, Херсонській, Миколаївській областях є лише по одному обласному осередку ЄС та жодного зі статусом юридичної особи осередку БПП. 

Як пояснив на наш запит про роз’яснення ситуації з переіменуванням осередків юрист ЄС Борис Сікліцький, «В нас перейменовано 25 територіальних (обласних) організацій, 460 районних і 121 міська (міста обласного значення). Всі партійні організації, а їх станом на липень 2020 було 600, до виборів були перейменовані. Щодо даних по первинним осередкам, у нас їх станом на 31.12.2019 року було 4160, з них вже тоді було перейменовано 282 (прим.авторів: близько 7%)» [4].

Третє місце за кількістю партійних осередків посідає партія «Опозиційна Платформа – За Життя» із 225 осередками. Найбільше осередків сконцентровано в Житомирській (30), Вінницькій (26) та Чернігівській (25) областях. 30% осередків охоплюють західні області України (Волинська, Тернопільська, Закарпатська, Чернівецька, Івано-Франківська, Рівненська), 26% – області центральної України (Полтавська, Черкаська, Кропивницька, Вінницька, Хмельницька), 27% – північні області (Київська, Житомирська, Чернігівська, Сумська), 10% – південні області (Запорізька, Дніпропетровська, Херсонська, Одеська та Миколаївська), 0,4% – східні області (Харківська, Донецька, Луганська).

Найменшу мережу партійних осередків мають партії, що у 2019 році вперше пройшли до парламенту – «Голос» та «Слуга Народу» – по 26 осередків. 

Партія «Голос» має по 1 зареєстрованому обласному осередку в усіх областях, окрім Сумської, Полтавської, Луганської, Запорізької та Донецької, де станом на липень 2020 року не було жодного зареєстрованого осередку. Найбільше осередків міститься у Дніпропетровській та Чернівецькій областях – по 3. По 2 осередки – в Івано-Франківській та Житомирській областях. 

Схожу структуру мережі осередків має й «Слуга Народу». По одному обласному осередку цієї партії зареєстровано в усіх областях України. Лишень у Дніпропетровській та Черкаській областях по 2 осередки, а у Львівській – жодного.

Привид комунізму досі крокує країною

За даними Мін’юсту, парламентські партії, окрім Батьківщини, за кількістю своїх представництв у регіонах далеко позаду такого, здавалося б, політичного аутсайдера як Комуністична партія України. Велика кількість зареєстрованих партійних осередків КПУ знаходиться у Чернігівській (374), Полтавській (339), Сумській (319), Дніпропетровській (268), Рівненській (263) та інших областях.

Діяльність цієї партії була заборонена рішенням суду за позовом Міністерства юстиції України та на підставі закону про декомунізацію наприкінці 2015 року. Однак через судову колізію виконання цього рішення досі призупинено, й партія продовжує існувати: «Щомісяця проводжу наради з першими секретарями обласних комітетів. Усі структури, обласні та районні, збережені. Кадровий потенціал – теж», – запевняв Петро Симоненко в інтерв’ю виданню «Українська правда» у серпні 2018 року. Більш того, КПУ переходить у наступ: у липні 2019 року партія зареєструвала позов до Мін’юсту з вимогою скасувати рішення про заборону її діяльності. 

Цвіт папороті або як знайти місцевий осередок парламентської партії

В українському законодавстві політична партія розуміється як інструмент, що дозволяє окремим громадянам долучитися до процесів обговорення та прийняття рішень, які стосуються розвитку держави. Тож саме партійні осередки мали б стати майданчиками для дискусій про національну політику, в яких могли би брати участь усі зацікавлені громадяни.

Нагадаємо, що за нашими даними, сумарно парламентські партії мають щонайменше 9784 представництв на місцях (враховуючи осередки БПП). Однак, як виявилось, знайти ці осередки та долучитися до них не так просто, адже про більшу частину з них партії не повідомляють навіть на офіційних сайтах та у власних соціальних мережах.

За комунікацією партій про власні місцеві осередки лідером, так само, як і за кількістю осередків, виявилась ВО «Батьківщина». На сайті партії є контакти усіх обласних осередків включно з адресою, електронною поштою та номером телефону громадської приймальні. Крім того, на сайті можна дізнатися найважливіші новини про діяльність місцевих осередків та партійних активістів у різних регіонах України. Для більш точкової комунікації партія обрала стратегію, яка також спостерігається у партій «Європейська Солідарність» та «Голос»: для осередків 9 областей та м.Києва було створено окремі сайти, де можна побачити новини про діяльність партії на місцях. Осередки «Батьківщини» у решті 15 областей не мають власних сайтів.

Вичерпна інформація про осередки ВО «Батьківщина» є лише у 4 областях: на сайтах Донецької та Дніпропетровської областей наведений перелік місцевих осередків, а на сайтах Одеської та Волинської областей до переліку долучені також адреси, електронні адреси та номери телефонів місцевих громадських приймалень. Для інших 20 областей та м. Києва у вільному доступі можна знайти лише інформацію про обласний осередок та його контакти. 

Втім, у соціальних мережах комунікація «Батьківщини» про місцеві осередки доволі активна. У Facebook є сторінки усіх обласних осередків партії («Батьківщина Житомир», «Батьківщина Одеса» тощо), офіційна сторінка партії та велика кількість сторінок місцевих осередків (наприклад, «Батьківщина Ніжин», «ВО “Батьківщина” Новоукраїнка»). Офіційна сторінка «Батьківщини» є й в Instagram, а кількість сторінок обласних («Батьківщина Чернівці», «Батьківщина Вінниця») та місцевих («Батьківщина Ямпіль», «Батьківщина Могилів-Поділля») осередків там не поступається Facebook. Тож можна зробити висновок, що «Батьківщина» вважає головним каналом просування партійних осередків соцмережі, а не сайти. 

Попри те, що партія «Голос» відносно молода та не має жодного зареєстрованого осередку у 5 областях України та в окупованому Криму, в більшості регіонів комунікація партії майже не поступається ВО «Батьківщина». Дійсно, на офіційному сайті партії можна знайти контакти (e-mail та телефон) усіх обласних осередків, а також перейти на їхні сайти (лише для 5 областей та м.Києва) або Facebook-сторінки. Однак із більшістю регіональних команд «Голосу» громадяни можуть зв’язатися лише через Інтернет чи телефоном – адже адреси 12 із 26 партосередків не опубліковані. 

Ґрунтовну інформацію про місцеві осередки партії «Голос» можна отримати лише у двох областях (Вінницькій та Львівській), а також у м.Київ. Втім, навіть ці дані не можна вважати точними: так, 7 серпня 2020 року Ярослав Юрчишин, один з народних депутатів від «Голосу», опублікував такий допис на власній сторінці у Facebook:

На наш запит до депутата, що означає «відкриття осередку», він відповів, що в місті була згуртована команда партії. В той же час юридично осередок перебував «у процесі» реєстрації в Міністерстві Юстиції:

Водночас на сайті львівського «Голосу» станом на 4 вересня 2020 року інформацію про створення осередку партії в Червонограді можна знайти лише у розділі «Новини». На сторінці «Команда змін», де викладена інформація про всі партійні осередки Львівщини, інформації про осередок у Червонограді немає.

Складається враження, що «Голос» переважно схиляється до комунікації з виборцями через Інтернет, ніж через створення фізичних осередків партії. Дійсно, партія має багато сторінок у соцмережах: як офіційні центральні акаунти (Facebook, Instagram), так і низка акаунтів регіональних осередків. До прикладу, у Полтавській області не існує жодного офіційно зареєстрованого осередку партії, однак сторінки «Голосу» Полтавщини доволі легко знайти в соціальних мережах. Схожим чином відбувається й комунікація партії про місцеві осередки: так, про існування осередку партії у Червонограді можна дізнатися лише випадково натрапивши на його сторінку в одній із зазначених соцмереж або на новинну сторінку львівського «Голосу».

Попри те, що «Європейська Солідарність» має 418 місцевих осередків та посідає друге місце за їх кількістю серед парламентських партій, дізнатися про наявність партійного осередку у певному населеному пункті буде доволі складно. На офіційному сайті партії можна знайти номер телефону, e-mail та посилання на сайт територіальних організацій, які є у 24 областях України та у двох містах – Києві та Дніпрі. При переході на регіональні сайти можна знайти фізичні адреси осередків, які розташовані у кожному обласному центрі, а також посилання на їхні сторінки у соціальних мережах. Проте інформацію про місцеві осередки можна знайти лише на сайті львівської «Європейської Солідарності»

В усіх інших випадках знайти місцеві осередки можна лише сконтактувавши з територіальною організацією «ЄС» у тій чи іншій області.

Значно доступніше «Європейська Солідарність» комунікує про місцеві осередки у соціальних мережах. До прикладу, навіть попри наявність окремого сайту для територіальної організації у місті Києві, на ньому можна знайти контакти лише центрального осередку. Водночас у Facebook у вільному доступі є офіційні сторінки окремих місцевих осередків для усіх 10 районів Києва (Європейська Солідарність – Дніпровський район, Європейська Солідарність – Святошинський район тощо). В Instagram також можна доволі легко знайти сторінки місцевих осередків, про які немає жодної згадки на партійних сайтах (Європейська Солідарність Біла Церква, Європейська Солідарність Стрий тощо).

Прикметно, що, так само, як і «Слуга народу», «ЄС» починає активно готуватися до місцевих виборів 2020 року – у Facebook ми помітили низку сторінок, які з’явилися наприкінці серпня-початку вересня 2020 року (Європейська Солідарність Феодосіївська громада, Європейська Солідарність Ставищенщини, Європейська Солідарність Березань тощо). 

Партія «Слуга народу», яка утворює найбільшу фракцію в українському парламенті, водночас має найменшу мережу партійних осередків на місцях. На сайті партія комунікує виборцям лише про обласні осередки: є інформація про адреси, за якими вони розташовані, e-mail та соцмережі (Facebook, Instagram та Telegram) для зв’язку. Така детальна інформація про обласні осередки з’явилась лише наприкінці серпня 2020 року, оскільки на початку нашого дослідження на офіційному сайті «Слуги народу» були зазначені лише ПІБ керівників регіональних офісів та посилання на їхні сторінки у Facebook. На нашу думку, це ознака початку підготовки партії до місцевих виборів.

Водночас інформації про місцеві осередки немає ані на офіційному сайті партії, ані в соціальних мережах. У Facebook та Instagram можна знайти сторінки різної величини («Слуга Народу» Броварська ОТГ, Червоноградський район ОТГ «Слуга Народу»), однак незрозуміло, чи відповідають вони фізичним осередкам, а також чи можна вважати ці сторінки офіційними представництвами партії.

«Слуга народу» значно активізувалася в соціальних мережах у передвиборчий період. До прикладу, 1 вересня 2020 року було створено сторінку «Слуга Народу. Андріївська ОТГ», 24 серпня 2020 – «Слуга Народу – Вараський район» тощо. Ймовірно, у наступні декілька місяців партія «Слуга народу» зростатиме за рахунок активного просування у соціальних мережах на противагу створенню нових осередків на місцях.

Найскладніше долучитися до діяльності партії буде прихильникам «Опозиційної платформи – За життя». Пошук будь-яких контактів місцевих осередків на сайті партії приводить нас до сторінки «Регіональні офіси», яка станом на 6 жовтня 2020 року має ось такий вигляд:

У соціальних мережах «Опозиційна платформа – За життя» також не надто активна: у Facebook можна знайти лише офіційну сторінку партії та декілька сторінок обласних та місцевих осередків («Опозицiйна Платформа “ЗА ЖИТТЯ”. Київ – Київщина», «ОПЗЖ Татарбунары», «ОПЗЖ Бородянської ОТГ»). У Instagram кількість сторінок партії також не надто велика («ОПЗЖ г. Киев», «ОПЗЖ Николаев», «“ОПЗЖ” Свалявський район» тощо). Втім, активність партії у соцмережах найнижча серед усіх парламентських, тож можна зробити висновок, що «Опозиційна платформа – За життя» у комунікації робить ставку на візуальну рекламу та рекламу на телебаченні.

Хто з партій найретельніше готується до місцевих виборів

Таблиця [5]. Кількість осередків партій зареєстрованих у період з 1 жовтня 2019 року по 1 серпня 2020 року:

Назва партії Кількість осередків Назва партії Кількість осередків
Пропозиція  66 Порядок 10
Опозиційна платформа – За життя! 30 Рух справедливості 9
Партія «Партія Антона Яценка» 23 Демократична сокира 8
Голос  18 Українська галицька партія 8
Всеукраїнського об’єднання громадян «Черкащани» 16 Справа 7
Слуга народу 15 Команда Симчишина 7
Партія Шарія 15 Стабільність та справедливість 7
Сила і Честь  14 Успішне майбутнє 6
Довіра  13 Національний корпус 5
Опозиційний блок 11 Альтернатива 5
Партія чернівчан 10 Українська стратегія Гройсмана 5
Блок Володимира Сальдо 10 Сила людей 5

Кольором відзначені парламентські партії

 

Розбудова мережі партійних представництв у регіонах – це довгострокова стратегія політичних партій для нарощення і збереження електоральної підтримки. Також це – своєрідна «заявка» на тривалу присутність у регіоні та спосіб бути ближчими до проблем і запитів громадян на місцях. Зазвичай перед місцевими виборами політичні партії розпочинають розвивати або ж і будувати «з нуля» свої регіональні представництва. Це – або офіційна реєстрація і запуск до роботи партійних осередків, або ж, «економ-варіант» – згуртування місцевої команди із задачами «під вибори». Останній варіант – популярна стратегія партій – «короткочасних політичних проектів», які активізуються лише перед виборами, активно борються за голоси виборців виключно у медіа-просторі та не вкладаються в розбудову сталих представництв у регіонах.

На основі запитів до управлінь МінЮсту ми зібрали дані про партійні організації, які були зареєстровані з 1 жовтня 2019 – рівно за рік до місцевих виборів. Це дозволило побачити, хто з партій найактивніше взявся за розбудову своєї мережі представництв, щоб закласти міцну основу перед черговими місцевими виборами.

Серед парламентських партій найбільше активізувалися ОПЗЖ, Голос та Слуга народу. З жовтня 2019 року вони зареєстрували 28, 17 та 15 партійних осередків відповідно. ОПЗЖ виявилася другою партією в Україні за кількістю новостворених осередків, які зосереджені переважно в Житомирській та Черкаській областях. Лише протягом червня-серпня 2020 року партія Голос оголосила про створення локальних команд та відкриття 9 осередків на Львівщині, які невдовзі мають пройти формальну процедуру реєстрації. Партія Слуга народу зосередилася на реєстрації обласних осередків та відкрила один міський – у Кривому Розі. За рік до місцевих виборів Європейська солідарність та Батьківщина додали до свого активу лише по 4 та 7 осередків відповідно. 

Однак хедлайнерами у розбудові своїх партійних осередків за рік до місцевих виборів є непарламентські партії. Цікаво, що за даними соціологічної групи Рейтинг у липні 2020 року, більше половини громадян (53%), які підуть на місцеві вибори, мають намір голосувати за так звані «місцеві партії», навіть якщо вони балотуватимуться лише в їхній області. При цьому 27% респондентів збираються підтримати відомі національні партії. Зважаючи на те, що українське законодавство дозволяє реєстрацію та діяльність лише всеукраїнським партіям і поняття «місцевої партії» юридично не існує [6], питання соціологів не виглядає повністю коректним. Тим не менш, ці соціологічні дані свідчать, що українські громадяни досі прихильні до концепції «партійного оновлення» і «нових облич», та не надають значного вотуму довіри тим основним партіям, які лише рік тому були обрані до парламенту.

Серед позапарламентських партій найдинамічніше нарощує свою присутність в регіонах «Пропозиція» – партія мерів. Партія буде представлена на місцевих виборах у 12 областях. Головний офіс партії знаходиться в м.Дніпро. Мер міста Борис Філатов – один із ініціаторів створення партії. Від жовтня 2019 року партія зареєструвала 66 осередків по країні. Попередньо за даними опитувань партія знаходиться на третьому місці в рейтингу популярності у Дніпрі (15,9%) після Слуги народу та ОПЗЖ.

«Партія Антона Яценка» – друга за динамікою розвитку своєї мережі позапарламентська партія, але зосереджена вона виключно в межах Черкащини. Всеукраїнське об’єднання громадян «Черкащани» також відкриває осередки лише в межах Черкаської області. 

Активно відкриває місцеві представництва «Партія Шарія». За рік до виборів вона зареєструвала 15 осередків, що зосереджені в обласних центрах центральних, південних та східних областей. З них лише 2 міські осередки (в Києві та в Кривому Розі), а решта – обласного рівня. Такий партійний фокус збігається з географією електоральної підтримки цієї партії. Так, згідно з даними ЦВК, на парламентських виборах 2019 року «Партія Шарія» набрала майже 5% в Харківській та Одеській областях і більше 5% у Донецькій. В інших східних та південних областях результат переважно перевищує 3%

«Сила і честь» зареєструвала свої 14 осередків лише в Київській (3) та Житомирській (11) областях. Партії «Довіра» та «Опозиційний блок» зареєстрували свої осередки виключно в Луганській області. За тими ж даними ЦВК, в 2019 році «Опозиційний блок» набрав понад 5% у Закарпатській та Запорізькій областях та майже 5% в Одеській та Луганській. Найвищі результати у нього в Харківській та Донецькій – 7.78% та 10.77% відповідно.

«Вузька» назва з акцентом на конкретному регіоні не обмежує партії в амбіціях національного масштабу та розбудові своїх мереж. Так, «Партія чернівчан» попри назву за останній час розширилася на Полтавську, Закарпатську, Рівненську, Одеську, Львівську, Вінницьку, Херсонську, Тернопільську та Миколаївську області. А партії «Молодий Харків» та «Блок Кернеса – успішний Харків» наростили свою присутність у 9 та 5 областях відповідно. 

Такі партії як Українська стратегія Гройсмана, Партія Шарія, Демократична сокира, Сила і честь, ВО «Черкащани», Стабільність та справедливість, Сила людей брали участь у парламентських виборах 2019 року. Українська галицька партія на парламентські вибори йшла разом з Голосом, однак, у місцевих виборах партії беруть участь окремо.

Таким чином, напередодні місцевих виборів спостерігаємо активне розширення мереж низки політичних партій. Частина з них зосереджують свою діяльність в одній області або регіоні та чітко орієнтуються на локальный успіх. Інші – розбудовують всеукраїнську мережу, яка може стати основою для участі в наступних парламентських виборах.

За якими партіями майбутнє – «традиційними» чи віртуальними?

Дослідники партійних систем ще у 80-90-тих роках проголосили про початок «партійного занепаду». Він – у зниженні ролі партійного членства, низькій спроможності партій консолідувати групи прихильників навколо партійних цінностей, великих електоральних витратах. А також – у дедалі більшій залежності партій від спонсорів або державного фінансування, нестабільному електораті від виборів до виборів, зниженні регіонального представництва національних партій та ін. Виникає парадокс, коли партії продовжують бути ключовими гравцями в демократіях, але дедалі слабше виконують покладені на них демократичні функції.

 На тлі загального зростання байдужості населення до партій і виборів як таких, демократичні країни продовжують винаходити свої рецепти підтримки цих акторів державних політик. Це і запровадження державного фінансування партій, і спрощення реєстраційних вимог, і полегшення доступу до партійної кар’єри «нечленам» партій та ін. До прикладу, в Німеччині, Греції, Швейцарії, Данії та Нідерландах немає або мінімальні вимоги до реєстрації партій, а в Іспанії деякі провідні партії вводять новий статус «прихильника партії» на додаток до формального партійного членства. У свою чергу, Венеціанська комісія у своїх рекомендаціях з регулювання діяльності політичних партій визнає дискримінаційним обмеження для реєстрації партій «за географічною ознакою». Тобто вимога до партій мати представництва в більшості областей країни створює бар’єри для малих партій, які користуються популярністю населення лише в окремих регіонах, або партій, які представляють інтереси національних меншин. 

Тим часом, в Україні відносно високі вимоги до партій традиційно унормовуються слабким контролем за їхнім виконанням. Мінюст не скасовує реєстрацію партіям, які не беруть участь у виборах протягом 10 років (пряма вимога законодавства про партії), регіональні управління юстиції ведуть застарілі і несистематизовані реєстри партійних осередків, громадяни не можуть отримати доступ до базової інформації про партії від державних органів для власного моніторингу та багато іншого. Партійна система України продовжує жити у двох вимірах: формальному – в нормах, які здебільшого актуальні для ідеологічних партій ХХ століття, та реальному – розвиваючи медіа активність та реалізуючи політику «хапай усіх» перед черговими виборами. 

Сповідь мисливця за даними

Здавалося б, з існуванням Порталу відкритих даних акумуляція інформації про перелік структурних утворень політичних партій, тобто публічної інформації, про яку політичні партії зобов’язані інформувати центральні органи влади*, мала забрати мінімальну кількість часу. Насправді ж авторам цього матеріалу знадобилося понад два місяці, щоб зібрати необхідні дані.Однак лише 4 області (Одеська, Херсонська, Миколаївська, Закарпатська) розмістили відносно актуальну інформацію у вільному доступі на Порталі відкритих даних, з яких лише дані Закарпатської області були повними, хоча й у текстовому форматі DOC (решта областей надали дані лише про осередки обласного рівня).

Переважна більшість інформації про структурні утворення політичних партій використана для дослідження була зібрана шляхом тривалого листування із територіальними органами влади, тому про відкритість цих даних говорити складно. 

Міністерство Юстиції, яке за законом «Про політичні партії» (* стаття 11: «політична партія щорічно інформує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об’єднань громадян, інших громадських формувань, про обласні, міські, районні організації партії або інші структурні утворення, передбачені статутом партії») має володіти інформацією про структурні осередки політичних партій, на наш запит відповіло відмовою, аргументуючи тим, що цю інформацію потрібно створювати і що Міністерство не зобов’язане вести облік структурних утворень політичних партій. Водночас, за словами юриста партії Європейська солідарність «Ми, як партія, узагальнюємо інформацію один раз на рік, як цього вимагає закон…ми щороку, відповідно до статті 11 закону України про політичні партії подаємо інформацію про всі наші структурні утворення до Мінюсту».

Цю проблему вирішило надсилання запитів на отримання публічної інформації у Міжрегіональні управління Міністерства юстиції та Головні територіальні управління Міністерства юстиції в областях. Ми відправили 8 запитів до Міжрегіональних управлінь Міністерства Юстиції та 16 до територіальних управлінь, із яких отримали відповіді протягом тижня від 7 органів, на відповідь решти 71% довелося чекати місяць. У липні 2020 року ми надіслали повторні запити до управлінь юстиції з проханням надати інформацію про зареєстровані у поточному році (по серпень 2020 року) осередки партій і не отримали відповіді з даними з 7 областей. 

У свою чергу, Міжрегіональне Південне управління юстиції не змогло надати нам перелік осередків партій (крім обласних) в Одеській, Херсонській та Миколаївських областях. Як виявилося, воно не володіє цією інформацією. 

Відсутність даних по первинним, міським і районним партійним організаціям у зазначених 3 областях довелося доповнювати даними зі звітів партій за 2019 рік на сайті НАЗК, де зазначаються переліки осередків партій зі статусом юридичної особи. 

Квест пошуку даних, крім того, ускладнювався тим, що, кожне управління знаходило свій особливий формат інформування. 68% даних були у неструктурованих немашиночитаних форматах, що ускладнювало їх обробку та аналіз. Із 25 зібраних наборів даних, було зібрано 5 повноцінних наборів даних із переліком адрес, назв, дат реєстрації та ПІБ керівників структурних осередків політичних партій у Excel форматі, та ще 3 набори у форматі Excel із переліком лише назв осередків та лише по районах. Повноцінні дані, але у форматі DOC (X) надано 2 областями, ще 8 областей надали дані у форматі DOC (X) лише по районах. Дані у немашиночитаному PDF форматі надало ще 3 області. 

Під час збору даних про осередки ми свідомо не надсилали запити політичним партіям з проханням надати їхню внутрішню статистику і пішли шляхом звичайного громадянина/ки, який/ка намагається отримати інформацію щодо своєї області/міста/району і звертається до офіційних джерел інформації. Як виявилося, це тернистий та тривалий шлях, який все ж таки після системного спілкування з органами влади приніс свої результати.

Додаток

Розподіл партійних осередків парламентських партій за областями.

Партія Батьківщина Європейська Солідарність (БПП) ОПЗЖ Голос Слуга народу Всього
ЄС БПП “Солідарність”
Вінницька 46 34 0 26 1 1 108
Волинська 567 20 116 8 1 1 713
Дніпропетровська 270 33 8 10 3 2 326
Донецька 302 1 27 3 0 1 334
Житомирська 647 24 115 30 2 1 819
Закарпатська 24 10 9 15 1 1 60
Запорізька 35 11 18 8 0 1 73
Івано-Франківська* 34 19 1 15 2 1 72
Київ* 12 9 2 1 1 1 26
Київська 688 21 178 4 1 1 893
Кропивницька 29 19 7 11 1 1 68
Луганська 6 1 47 1 0 1 56
Львівська 1013 27 53 11 1 0 1105
Миколаївська** 29 1 немає даних 2 1 1 34
Одеська** 36 1 немає даних 2 1 1 41
Полтавська 736 31 205 4 0 1 977
Рівненська 239 4 203 2 1 1 450
Сумська 646 26 78 2 0 1 753
Тернопільська 33 21 1 17 1 1 74
Харківська 44 0 327 4 1 1 377
Херсонська** 26 1 немає даних 1 1 1 30
Хмельницька 364 35 10 8 1 1 419
Черкаська 814 27 62 13 1 2 919
Чернівецька 21 14 1 2 3 1 42
Чернігівська 672 28 288 25 1 1 1015
Всього 7333 418 1756 225 26 26 9784

*дані щодо обласних, місцевих (районних, міських) організацій політичних партій (без первинних осередків)

** дані щодо осередків, зареєстрованих зі статусом юридичної особи на основі звітів партій, поданих до НАЗК

 

[1] Закон передбачає анулювання реєстрації за невиконання цієї та низки інших вимог до реєстрації та діяльності партій. Втім схоже, що Мінюст доволі лояльний до партій, які не виконують законодавчі приписи: так, між 2013 та 2016р. він анулював реєстрацію лише 2 партій  (Комуністичної Марксистсько-Ленінської партії та партії «Українська сила»).

[2] Дані про партійні осередки парламентських партій у Одеській, Миколаївській та Херсонській областях охоплюють лише осередки, зареєстровані зі статусом юридичної особи. Дані щодо первинних осередків у місті Києві, Івано-Франківській області також не були надані управліннями Мінюсту.

[3] За даними партійних звітів до НАЗК, зокрема у 1-2 кварталі 2019 року

[4] Юрист ЄС підтвердив озвучені дані наданням Excel-файлу з відповідною внутрішньою статистикою по структурним утворенням партії. Розбіжності у наданих партією даних та даних, наданих управліннями Мінюсту, свідчать, як мінімум, про неготовність уповноважених органів влади надавати громадянам на їхній інформаційний запит повноцінні, актуальні та зручні для обробки та аналізу дані.

[5] Управління МінЮсту не надали дані щодо партійних осередків зареєстрованих з квітня по серпень 2020 року в таких областях: Донецька, Київська, Запорізька, Полтавська, Сумська, Чернігівська, Одеська

[6] Згідно зі Статтею 3 Закону «Про політичні партії», «Політичні партії в Україні створюються і діють тільки із всеукраїнським статусом».  Тож термін «місцева партія» є неформальним і здебільшого використовується для характеристики партій, що беруть участь у виборах лише в межах однієї області або регіону.

VoxUkraine — унікальний контент, який варто читати. Підписуйтесь на нашу e-mail розсилку, читайте нас в Facebook і Twitter, дивіться актуальні відео на YouTube.

Ми віримо, що слова мають силу, а ідеї – визначний вплив. VoxUkraine об’єднує найкращих економістів та допомагає їм доносити ідеї до десятків тисяч співвітчизників. Контент VoxUkraine безкоштовний (і завжди буде безкоштовним), ми не продаємо рекламу та не займаємось лобізмом. Щоб проводити більше досліджень, створювати нові впливові проекти та публікувати багато якісних статей, нам потрібні розумні люди і гроші. Люди є! Підтримай VoxUkraine. Разом ми зробимо більше!


Sorry, Comments are closed!

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний