ВВП – показник “середнього по палаті”. Що може прийти йому на зміну

Історична необхідність та обумовленість показника ВВП

Показник ВВП був запропонований у 1930-х роках, а набув поширення після Другої світової війни. Оскільки до 1930-х не було жодного інструменту оцінки параметрів функціонування національних економік, то показник ВВП дозволив кількісно описати масштаби діяльності економічної системи, що переважно була представлена реальним сектором економіки. Після Другої світової війни економічна відбудова країн Європи відбувалась за Планом Маршалла, згідно з яким фінансова допомога США постраждалим країнам спрямовувалась у першу чергу на відновлення виробництва та реанімацію реального сектору економіки. Очевидним є той факт, що за темпами відбудови необхідно було слідкувати та оцінювати ефективність цього процесу. Оскільки післявоєнна відбудова передбачала відновлення виробничих потужностей країн, цілком закономірно, що оцінка ефективності відновлювальних заходів здійснювалась на основі порівняння обсягів виробництва споживчих та промислових товарів.

Варто визнати, що на той час показник ВВП цілком відповідав тогочасним потребам у макроекономічній статистиці та дозволяв сформувати інформацію про економічний потенціал національних економік (в частині кількісної оцінки використання факторів виробництва).

Сучасна економіка та закінчення ери ВВП

Сучасний глобалізований світ, що рухається на шляху становлення постіндустріальних економік, уже декілька десятків років характеризується процесами переміщення виробництва з розвинених країн до країн, що розвиваються. При цьому відбувається переплив робочих місць зі сфери виробництва до сфери інтелектуальних послуг. Обсяг виробництва промислових товарів у розвинутих країнах зменшується внаслідок переміщення виробництва в країни, що розвиваються, у зв’язку із наявністю в них дешевших ресурсів.

Натомість відбувається збільшення частки сфери послуг у ВВП, що фактично являють собою послуги, які прямо не впливають на задоволення потреб споживачів. Разом із тим, створення доданої вартості у сфері фінансового сектору відбувається частково внаслідок спекулятивних операцій, що не супроводжується підвищенням національного добробуту та якості життя населення.

Крім того, розглядаючи сутність показника ВВП, можна помітити, що він не відображає якісних характеристик процесу виробництва суспільних благ. Він не надає жодного уявлення про ефективність використання наявних ресурсів, про технологічність виробництва, про заміщення нафти та газу альтернативними джерелами енергії тощо. Проблеми використання ВВП, обмеження показника ВВП, проблеми ВВП як показника здоров’я економіки та інші вади ВВП достатньо широко розглядалися, а тому не будемо зупинятися на них детальніше. Як зазначив Джозеф Стігліц: “Те, що ми вимірюємо, інформує нас про те, що ми робимо. І якщо ми вимірюємо неправильні речі, ми робитимемо неправильні речі”.

Що ж, якщо не ВВП?

Оцінка ефективності національної економіки повинна базуватися не стільки на економічних, скільки на неекономічних показниках. Справа в тому, що функціонування будь-якої економічної системи базується на задоволенні суспільних потреб, а отримання прибутку, розширення частки ринку тощо є похідними. Тож вимірювати ефективність та потужність економіки необхідно саме на основі задоволення суспільних потреб. При цьому необхідно враховувати різні категорії потреб: починаючи з ієрархії індивідуальних потреб Абрахама Маслоу, закінчуючи суспільними потребами, що задовольняє держава (так звані суспільні блага – освітлення вулиць, якісна екологія тощо).

Економічна система капіталізму не повинна стати жертвою гонитви за примноженням капіталу заради самого примноження. Кінцева мета цього процесу полягає у використанні капіталу для задоволення потреб суспільства, тому вважаємо, що саме використання капіталу для підвищення національного добробуту повинно превалювати в якості результату функціонування економічної системи капіталізму. На сьогодні великі корпорації все більше виділяють кошти на благодійність, що дозволяє досягнути соціального ефекту та розвитку соціальної відповідальності бізнесу. Ідея соціальної відповідальності бізнесу не позбавлена раціональності з економічної точки зору. Навпаки, вона спирається на закон добробуту на основі ефективності Парето (коли становище одного суб’єкта покращується без погіршення становища іншого суб’єкта) та рівновагу Неша.

Визначення успішності економічних систем повинно відбуватися на основі показників соціальної ефективності та забезпечення матеріальних та духовних потреб суспільства. Саме такі групи показників, а не кількісний обсяг виготовлених благ, дозволять об’єктивно оцінити ступінь розвитку економічних систем та суспільств. Стюарт Уеліс (Stewart Wallis) на противагу ВВП запропонував до використання п’ять показників для вимірювання зростання: Гарні робочі місця; Добробут; Середовище; Справедливість; Здоров’я.

Акшай Малл (Akshay Mall), як альтернативу ВВП розглядає Індекс людського розвитку, який уже використовується. Даний індекс враховує Індекс очікуваної тривалості життя, Індекс освіти, Індекс доходу.

Дункан Гір (Duncan Geere) як альтернативу ВВП розглядає такі показники: Валовий національний дохід на душу населення, Індекс людського розвитку, Індекс щастя, Коефіцієнт Джині, Індекс соціального прогресу.

Розглянуті вище альтернативні підходи до визначення рівня ефективності функціонування економіки базуються на демократичних цінностях та розглядають людину як найвищу цінність. Проте використання даних показників не цілком враховує культурні особливості народів світу. Наприклад, у деяких країнах роль жінок у суспільстві є досить обмеженою в порівнянні із західними суспільствами, що впливатиме на різне сприйняття таких категорій, як щастя та свобода.

Крім того, варто відзначити формальність деяких показників. Наприклад, візьмемо Індекс освіти. Даний показник враховує кількість людей, що мають диплом про освіту, проте не враховує якості освіти в країні. Визначення показників Індексу соціального прогресу та Індексу щастя грунтується на анкетуванні, що передбачає певний рівень похибки, оскільки опитування відбувається вибірковим способом. Показники Національного доходу на душу населення та Коефіцієнт Джині базуються на статистичній інформації, яка не враховує тіньовий сектор економіки та тіньові доходи населення.

Проте на сьогодні, навіть враховуючи вади альтернативних до ВВП показників, вони краще відображають ефективність функціонування економічної системи країни в напрямі підвищення добробуту кожної людини та національного добробуту в цілому. З огляду на це використання даних показників дозволяє сформувати більш об’єктивну картину ефективності економіки та систем соціального розподілу різних країн. Місце України за цими показниками (Рейтинг щастя: 79 місце зі 140 (2015 р.), Рейтинг якості життя: 132 місце зі 140 (2015 р.), Індекс розвитку людського потенціалу: 83 місце з 187 (2014 р.)) далеке від першої десятки, проте дозволяє об’єктивно оцінити ситуацію в країні та необхідність трансформації і розбудови економіки на користь кожного громадянина.

Оцінювати ефективність економічної системи та національний добробут треба не за обсягами споживання ресурсів та виготовлених благ, а за ступенем та якістю задоволеності потреб суспільства. Для цього необхідно розширити межі сприйняття людиною навколишнього світу і самих себе від позиції Homo economicus до позиції Homo sapiens та Homo rationalis.

Сьогодні зміни в Україні варто розпочати із залучення спеціалістів та досвіду міжнародних організацій в розрахунку розглянутих показників. Разом із показником ВВП необхідно публікувати показники, що характеризують якісні параметри функціонування економічної системи України. Публікація цих показників поступово призведе до їх використання в науці, освіті та державному управлінні, що неминуче вплине на трансформацію підходів до розуміння та визначення національного добробуту країни.