Лауреатами Нобелівської премії з економіки цього року стали Вільям Нордхаус та Пол Ромер. Ромер зробив низку значущих внесків у теорію економічного зростання, тоді як Нордхаус першим інтегрував кліматичні зміни в аналіз економічного зростання. Чому ці розробки заслуговують Нобелівської премії?
Пол Ромер і технологічні інновації
Відомо, що зростання продуктивності – основне джерело економічного зростання. Сучасна пересічна людина живе значно краще, ніж людина 200 років тому саме через те, що може створити більші результати за таких же витрат. Ця думка легко ілюструється численними прикладами. Приміром, популярний у 1920-ті роки автомобіль «Ford T» мав 20 кінських сил і споживав близько 18 літрів бензину на 100 км. Популярна зараз марка «Ford Focus» має 143 кінські сили і споживає близько 6,7 літрів бензину на 100 км. Попри таку важливість, продуктивність сприймалася як «манна небесна» у ранніх моделях економічного зростання, включно з моделлю Роберта Солоу, який у 1987 році отримав Нобелівську премію з економіки. Іншими словами, ми (народ, політики тощо) не впливаємо на те, як швидко продуктивність зростає. Ми просто отримуємо її як дану величину. Це був незадовільний підхід, оскільки ми легко можемо знайти приклади, як вплинути на продуктивність. Наприклад, патентування може значно стимулювати розробки та дослідження.
Пол Ромер запропонував теоретичну базу, що стала фундаментом для багатьох моделей з ендогенною продуктивністю (продуктивністю, що є змінною доходів). Він відштовхується від ідеї, що економічне зростання відбувається через появу нових товарів.
Пол Ромер запропонував теоретичну базу, що стала фундаментом для багатьох моделей з ендогенною продуктивністю (продуктивністю, що є змінною доходів). Він відштовхується від ідеї, що економічне зростання відбувається через появу нових товарів. Дійсно, продуктивність будь-якого окремого товару, імовірно, зіштовхнеться з законом спадної віддачі, але ми можемо вирішити цю проблему, створивши новий товар, який не зіштовхується зі спадною віддачею.
Наприклад, ви хочете побудувати гідроелектростанцію. Хороші місця для зведення дамби знайти нескладно, тому перші гідроелектростанції будуть дуже продуктивними. Але кожна наступна гідроелектростанція матиме дедалі гірше розташування, а вироблена нею електроенергія буде дорожча за електроенергію, вироблену першими гідроелектростанціями. Іншими словами, ми стикаємося із законом спадної віддачі. Думка Ромера полягала в тому, що замість побудови більшої кількості гідроелектростанцій можна побудувати, наприклад, атомні електростанції. А коли атомні електростанції почнуть страждати від закону спадної віддачі, розпочати будівництво вітрових електростанцій. Ми можемо постійно винаходити нові джерела енергії, щоб економіка не страждала від закону спадної віддачі.
Основна суть його теорії в тому, що наші економіки можуть зростати вічно зі сталою швидкістю, тому нам не треба боятися, що врешті ми прийдемо до стагнації. А політика може бути дуже ефективним інструментом для стимулювання зростання.
Основна суть його теорії в тому, що наші економіки можуть зростати вічно зі сталою швидкістю, тому нам не треба боятися, що врешті ми прийдемо до стагнації. А політика може бути дуже ефективним інструментом для стимулювання зростання. Зокрема, право винахідників отримувати прибуток від їхніх винаходів – основна сила, що сприяє зростанню. Не всі прогнози теорії Ромера підтвердилися даними. Наприклад, зростання населення не підвищує темпів зростання продуктивності. Але його теорія показала, як, в принципі, можна подолати закон спадної віддачі і змоделювати зусилля, спрямовані на підвищення продуктивності.
Вільям Нордхаус і турбота про навколишнє середовище
Нордхаус найбільше відомий завдяки праці, що мала на меті покращення вимірювання добробуту населення. На ранньому етапі він критикував використання ВВП як показника успіху. Зокрема, він непокоївся через те, що ми використовуємо невідновлювані ресурси для підвищення продуктивності (ВВП), що геть не означає покращення нашого життя. Дійсно, видобуток і спалювання нафти призводить до забруднення, і, врешті-решт, нафта закінчиться. Тож економічне зростання, що базується на «нафті» не є ані корисним для навколишнього середовища (яке не враховується у розрахунках ВВП), ані для сталого економічного зростання. Його ранні роботи були спрямовані на удосконалення ціноутворення на товари, щоб ми могли виміряти «справжню» цінність наших дій для економіки.
Пізніше Нордхаус вивчав те, як ми повинні враховувати навколишнє середовище при конструюванні Рахунків національного доходу та продукту (National Income and Product Accounts, NIPA), що є основою для розрахунків ВВП. Щоб зрозуміти його основну думку, розглянемо наступний (дуже спрощений) приклад. Спалюючи більше нафти, ми продукуємо більший результат. Але спалювання нафти має негативний зовнішній вплив (екстерналію) на всіх нас, оскільки та забруднює навколишнє середовище. Ринок не дає коректної оцінки цьому негативному зовнішньому впливові; замість цього ринок призначає ціну на нафту з огляду на її здатність генерувати більший результат. Цю екстерналію необхідно враховувати для правильної оцінки вартості економічної діяльності, що базується на спалюванні нафти. Нордхауз розробив систему екологічної звітності для вдосконалення NIPA, щоб ті краще відображали вартість різної економічної діяльності. А нещодавно він зосередився на питанні, як можливо поєднати вивчення зміни клімату та економічного розвитку. Словом, його робота наразі надзвичайно актуальна і її значення з часом лише зростатиме.
Нордхауз розробив систему екологічної звітності для вдосконалення NIPA, щоб ті краще відображали вартість різної економічної діяльності. А нещодавно він зосередився на питанні, як можливо поєднати вивчення зміни клімату та економічного розвитку. Словом, його робота наразі надзвичайно актуальна і її значення з часом лише зростатиме.
Тоді як два лауреати працювали над украй різними аспектами економічного зростання, їхні внески взаємно доповнюють одне одного принаймні в одному: вибір, наскільки нешкідливо для екології і наскільки швидко наша економіка зростатиме в найближчі роки – за нами.
Пол Ромер – американський економіст, колишній головний економіст Світового банку і професор економіки школи бізнесу Нью-Йоркського університету. У 1983 році Ромер отримав докторську ступінь у Чиказькому університеті. Пол Ромер автор ідеї про те, що країни можуть сприяти інноваціям шляхом інвестування в дослідження та розробці законів, що регулюють право на інтелектуальну власність. Лауреат премії Ректенвальда 2002 року (міжнародна премія, що присуджується з 1995 року Нюрнберзьким університетом).
Вільям Нордхаус – професор Єльського університету в США. Закінчив Йель в 1963 році, а через чотири роки отримав докторську ступінь з економіки у Массачусетському технологічному інституті. Відомий своєю роботою з моделями зміни клімату та концепцією «environmental accounting». Нордгауз розробив (разом із співавторами) Динамічну інтегровану модель кліматичної економіки (DICE), яка дозволяє зважити витрати та переваги заходів з впровадження кліматичних змін. Зокрема, ії використовували при розробці Кіотського протоколу (1997 рік), міжнародної угоди про обмеження викидів в атмосферу парникових газів.