Beta

Економісти також роблять це

Photo: Illustrations: Niklas Elmehed
18 Жовтня 2019
FacebookTwitterTelegram
168

Нобелівською премією з економіки 2019 року відзначили Абхіджіта Банерджі, Естер Дуфло та Майкла Кремера за «експериментальний підхід до боротьби з глобальною бідністю у світі». Чому ж саме це тріо отримало нагороду?

Щоб зрозуміти головні причини, що стоять за цим рішенням Королівської шведської академії наук, слід оцінити природу та путь економіки розвитку. Це складна галузь економіки, оскільки, незважаючи на свою шляхетну мету (допомогти бідним країнам наздогнати багаті країни), вона недостатньо сформульована. Дійсно, не зовсім зрозуміло, чому економічні закони мають відрізнятися для бідних і багатих країн. Адже не існує спеціальних законів фізики для Уганди та Німеччини. Чому ж має бути окрема економіка для цих двох країн? Окрім того, економіка розвитку не є ані мікроекономікою, ані макроекономікою, адже допомогти економіці, що розвивається, можливо через різноманітні політики (стратегії).  Як наслідок, економіка розвитку історично являла собою поєднання різних дисциплін з різними методологічними підходами. Але мабуть найважливіший виклик економіці розвитку полягає в тому, що жодна окрема причина не несе відповідальності за те, що та чи інша країна бідна. Наприклад, чому Україна – бідна країна? Через гіперінфляцію у 90-х роках? Поганий захист прав власності? Олігархів? Корупцію? Брак нафти? Радянську спадщину? Надмірне споживання алкоголю? Існує безліч можливих пояснень, і важко визначити вплив кожного з них.

Враховуючи ці виклики, економіка розвитку пройшла через численні зміни парадигми та внутрішній пошук. Наприклад, в економіці розвитку була популярна теорія що втручання держави бажане. Багато бідних країн застосували певну форму центрального планування. Згодом, одностайною стала думка, що ринкова економіка краще пристосована для сприяння розвитку. Внаслідко цього державне майно було приватизовано. Деякі теорії наголошували, що економічного розвитку можна досягнути завдяки «великому поштовху», який потребував значного фінансування, як то, наприклад, будівництво гігантської греблі (зазвичай це фінансувалося Світовим банком та іншими зовнішніми донорами). Дехто пропонувал зосередитись на малих проектах, що існували завдяки мікрофінансуванням. На жаль, було незрозумило, чи насправді працює бодай якась із цих ідей. Неможливість однозначно довести, що будь-яка теорія працює чи навпаки не працює, породила багато розбіжностей у тому, що ми зрозуміли з цього та які підходи були корисними.

На тлі суцільної плутанини та гірких суперечок Банерджі, Дуфло та Кремер перетворили економіку розвитку на наукову сферу. Їхня ідея виявилася напрочуд простою та потужною. Наука досягає прогресу, перетворюючи складні проблеми на низку дрібніших проблем. Величина цих дрібніших проблем має дозволяти проведення експерименту, щоб встановити, як невелика проблема «працює» і чи може вона бути вирішена за допомогою якоїсь політики. Коли зібрана достатня доказова база для розуміння дрібних проблем, ми намагаємось поєднати ці докази, щоб зрозуміти велику проблему. Чи можемо ми ставити експерименти над людьми? Їхня думка полягала в тому, що якщо це може робити медична наука, економіка теж повинна мати таку змогу.

Тож яким був типовий експеримент, започаткований цією групою? Припустимо, вас цікавлять довгострокові наслідки надання протимоскітних сіток задля економічного розвитку. Це може здаватися тривіальною проблемою, але малярія є головним фактором смертності у бідних африканських країнах. Оскільки малярія скорочує тривалість життя, люди в цих країнах позбавлені можливості інвестувати в людський капітал. Дійсно, чому хтось мусить проводити у школі 20 років, якщо тривалість життя лише 50 років? Підхід Банерджі-Дуфло-Кремера полягає у визначенні районів, що потерпають від малярії. Припустимо, у вас є 100 сіл у такому районі.

Після цього ви випадковим чином розділяєте села на дві групи. 

Перша група отримує «подарунок»: тобто, кожне домогосподарство цієї групи отримує безкоштовну протимоскітну сітку. Друга група нічого не отримує (контрольна група). Потім ви порівнюєте економічні результати для цих двох груп. Зверніть увагу на те, що село забезпечене сітками, визначається випадково (ви можете просто підкинути монету). Якщо внаслідок надання сіток є різниця у рівні захворюваності, зайнятості тощо між опрацьованими та контрольними селами, ви розумієте, що ця різниця вочевидь пов’язана з цим втручанням (експериментом). Після багатьох подібних експериментів ви матимете багато вагомих доказів щодо повсякденних наслідків надання сіток населенню, що вразливе до малярії.

Цей підхід можна застосовувати до багатьох інших проблем. Який вплив має мікрофінансування на інвестиції? Який вплив гнучких ринків праці на місцеву зайнятість? Який вплив освіти на заробітну плату? Який вплив догляду за дітьми на розширення можливостей для жінок? Це лише деякі приклади того, на що ми можемо відповісти експериментами.

Зрозуміло, підхід Банерджі-Дуфло-Кремера не вирішує усіх проблем в економіці. Наприклад, якщо всім надається безкоштовна протимоскітна сітка, хто повинен сплачувати за сітки та якою має бути правильна ціна? Загальні ефекти рівноваги, зазвичай, недостатньо зрозумілі за цим підходом. Але він дозволяє створити міцні засади для наших теорій та політики.

Підсумуємо: Банерджі, Дуфло та Кремер перетворили економіку розвитку на гігантську лабораторію. Тисячі дослідників та установ проводять експерименти, щоб висвітлити широкий спектр проблем (охорона здоров’я, освіта, дискримінація, інфраструктура) та надати рішення, що базуються на твердих доказах. Внаслідок цього життя мільйонів і мільйонів людей значно покращується. Цей внесок, безумовно, гідний Нобеля!

Автори

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний

Що читати далі