І цілої Європи замало, або Чому українці невдовзі втратять ентузіазм щодо безвізового режиму | VoxUkraine

І цілої Європи замало, або Чому українці невдовзі втратять ентузіазм щодо безвізового режиму

Photo: technology4change.com
23 Травня 2016
FacebookTwitterTelegram
1994

Лібералізація візового режиму ЄС з Україною може стати короткостроковою, символічною перемогою і не принесе політичним лідерам країни значних дивідендів. Оскільки українцям більше потрібен доступ на ринок праці ЄС, а не можливість лише нетривалих поїздок. Тому слід перестати розглядати безвізовий режим з ЄС, як політичну подію, а скоріше представляти скасування віз, як один з елементів довгострокової стратегії на шляху до Європи

Електра Кінг: Я могла дати тобі цілий світ.

Джеймс Бонд: Цілого світу замало.

Електра Кінг: Яка нісенітниця!

Джеймс Бонд: Сімейний девіз.

(з фільму про Джеймса Бонда І цілого світу замало)

У фільмі 1999 року про Джеймса Бонда, в якому знімався Пірс Броснан, жінка-лиходій Електра Кінг висловила жаль з приводу того, що агент 007 віддав перевагу принципам та обов’язку, а не багатствам спадкоємиці нафтового магната.

Український президент, з іншого боку, досить чітко показав, що для України Європи (або бажання все ближчих стосунків, можливо, навіть членства в Європейському союзі) достатньо. Впродовж останніх двох років Порошенко помістив візову лібералізацію в серце своєї європейської політики. Справді, президент був дуже успішним у риторичному заманюванні європейських лідерів, підкреслюючи надання права безвізових мандрівок як знак відданості Європи країні, яка вирішила відкинути панування Росії заради ближчих стосунків із Союзом.

Як недавно заявив Порошенко, візова лібералізація є важливим кроком на шляху до здійснення європейських прагнень українців після Революції гідності… Україна розглядає рішення [Європейської комісії рекомендувати скасування візових вимог] як потужний стимул до продовження реформ та розраховує на підтримку країн ЄС та європейських інститутів у запровадженні безвізового режиму та подальшої інтеграції України в ЄС [1].

З огляду на недавні результати референдуму в Нідерландах щодо Угоди про асоціацію, здається, що тепер ЄС буде складно показати серйозність своїх намірів розвивати стосунки з Україною – яку було недавно підтверджено (із наголосом на візовій лібералізації) міністрами іноземних справ 12 скандинавських, вишеградських та балтійських країн.

Однак ця політизація візової лібералізації (за умови її надання) навряд чи стане значною політичною перемогою. Справді, можливість для Українців подорожувати без віз на практиці виявиться, швидше за все, недостатньою або, в найкращому випадку, короткостроковим символічним жестом щодо нового шляху України.

Тоді як залишаються питання щодо якості виконання норм та стандартів ЄС, пов’язаних із візовою лібералізацією в таких областях, як безпека документів, як показує випадок Молдови, можливі політичні вигоди, швидше за все, будуть короткотривалими. Хоча населення Молдови є невеличким порівняно з Україною, значна кількість молдаван вже проживають в ЄС як легально, так і нелегально або за молдавськими, або за румунськими документами [2] – насправді, реальна кількість перевищує (але невідомо наскільки) приблизну оцінку в 210 000.

Тоді як приблизно 500 000 молдаван здійснили мандрівку до ЄС без віз між 2014 та 2015 роками, справжня проблема полягає в очікуваннях людей. Необхідно пам’ятати, що безвізові поїздки зможуть здійснювати лише ті громадяни, що мають біометричні паспорти, та максимум на 90 днів. 90-денні шенгенські візи призначені для короткотривалих візитів з метою навчання, академічних обмінів або бізнес-поїздок тощо. В той же час українські громадяни, що проживають на прикордонних територіях, таких як Закарпаття, вже користуються спрощеним порядком поїздок до сусідніх Угорщини, Польщі та Словаччини.

Що важливо, російський фактор знову матиме дуже велике значення. В 2007 році частка українців серед трудових мігрантів з СНД в Росії складала 48%. До 2010 року показник впав до 43% [3]. Швидше за все, війна на Донбасі, анексія Криму, економічна криза та нова драконівська міграційна політика Росії ще більше знизять ці показники.

І навіть не враховуючи вплив цих короткострокових факторів, можна помітити зміни міграційних тенденцій в регіоні як в середньостроковій, так і довгостроковій перспективі. Згідно зі звітом про міграцію в країнах сусідства з ЄС за 2013 рік, в ЄС [4] легально проживали близько 1 млн українців, особливо в Польщі, Італії та Іспанії. Із них, приблизно 700 000 були трудовими мігрантами вже до української революції, що в порівняні з 2002 роком становить зростання на 183% [5].

Міжнародний центр розробки міграційної політики (ICMPD, Флоренція) вважає, що ця кількість зростатиме як в середньо-, так і довгостроковій перспективі, по мірі того, як міграція з Вірменії, Азербайджану, Білорусі, Молдови, та що найважливіше, України буде переорієнтовуватись з Росії на ЄС. Ці тенденції можна спостерігати вже і вони далі зростатимуть, особливо тому, що стає все важче отримати доступ на російський ринок, а Україна переживає політичні та економічні реформи. Студенти, що бажають навчатися в країнах ЄС, але також, як показав досвід Центрально-Східної Європи, розчаровані або безробітні молоді люди будуть особливо намагатися знайти працю за межами України, чи то на сезонній, чи то на постійній основі.

Таким чином, за цим сценарієм, політичне захоплення навколо візової лібералізації швидко розсіється та, як у випадку Молдови, стане радше символом нового шляху України після Майдану. По мірі змін тенденцій регіональної міграції тиск з метою отримання права на безвізові короткі мандрівки зміниться тиском з метою отримання легшого доступу до ринку праці ЄС. Таким чином, Європи, або радше безвізових поїздок до ЄС, скоро буде замало. За словами Електри Кінг, це буде нерозсудливо. В часи економічних труднощів та страхів щодо міграції в ЄС, Порошенко (або його наступник) може дуже скоро досягти меж своїх європейських амбіцій та, як наслідок, отримання політичних дивідендів.

Як наслідок, існує потреба перестати сприймати візову лібералізацію як політичну подію і радше представляти її як складову довготривалого шляху до більш активного, але керованого, транскордонного руху. Таким чином, хоча амбіційні спроби отримати кращий доступ до ринку праці ЄС навряд чи будуть успішними з огляду на нинішні політичні тенденції в ЄС, існують можливості більш поступового процесу, наприклад, невеликих пілотних проектів в області еміграції з України та заповнення спеціальних ваканцій в країнах ЄС.

Хоча Україна не підписала угоду багатостороннього Мобільного партнерства з ЄС (вважалось, що воно не відповідає прагненням крани), можна підписувати двосторонні угоди з кожним окремим членом ЄС. Хоча це будуть короткострокові механізми, обмежені окремими секторами, недавні регіональні приклади, такі як німецький проект мобільності молдавських медичних працівників [6], підкреслили потенціал циркулярної міграції в обох країнах, вирішення питання “втечі мізків” та управління транскордонною мобільністю робочої сили в спосіб, який є сталим та вигідним для обох сторін.

Таким чином, оскільки політизація візової лібералізації може невдовзі призвести до розчарування, необхідно представити українському суспільству більш стратегічний підхід, який підкреслить довгострокові перспективи більшої мобільності між Україною та ЄС. Візової лібералізації може бути замало, але реагування на довготривалі тенденції та виклики все ще може виявитись чимось більшим, ніж нерозсудливістю.

Примітки

[1] ‘President of Ukraine Petro Poroshenko held a meeting with European Commissioner for European Neighbourhood Policy and Enlargement Negotiations Johannes Hahn’; Ukraine MFA Press Release (20/04/2016)

[2] Вважається, що близько 500 000 молдаван або мають, або подали документи на отримання румунського паспорту.

[3] Jaroszewicz, Marta & Kindler, Marta (2015). Irregular Migration Patterns from Ukraine and Belarus into the EU: A Risk Analysis Study; Centre of Migration Research Warsaw

[4] Baras, Anna et al (2013). Regional Migration Report: Eastern Europe; Migration Policy Centre Vienna

[5] Pluim, Martijn et al (2014). Changing Migratory Realities: Why Migration Between the EU, Russia and the Eastern Neighbourhood Will Change; International Centre for Migration Policy Development Florence

[6] Better managing the mobility of health professionals in the Republic of Moldova – context, challenges, and lessons learned (Accessed: 02/05/2016)

Автори

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний