1 жовтня набрав чинності Закон України «Про систему громадського здоров’я». Це спровокувало чергову хвилю звинувачень у його «неконституційності» та «незаконності». Нібито відтепер у невакцинованих українців відбиратимуть житло та автомобілі, а у невакцинованих дітей віднімуть право на освіту. Пояснюємо, що насправді передбачає цей закон.
За підтримки проекту USAID «Підтримка реформи охорони здоров’я» VoxCheck щотижня аналізує та спростовує наративи щодо системи охорони здоров’я, які поширює російська пропаганда в інформаційному просторі України, Білорусі, росії.
У мережі поширюють інформацію, нібито через відмову від вакцинації людей звільнятимуть з роботи, відбиратимуть у них нерухомість та автотранспорт, а дітям заборонять здобувати освіту. Журналістка Катерина Котенкова стверджує, що «якщо ви захворіли і житло можна оголосити як територію з тяжкою епідеміологічною ситуацією, то вас можуть виселити». Блогер Остап Стахів відзначає, що закон суперечить Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини, зокрема статті 2: «Інтереси та благополуччя окремої людини превалюють над виключними інтересами усього суспільства або науки».
Як насправді?
З 1 жовтня 2023 року введено в дію Закон України «Про систему громадського здоров’я». Його мета полягає у створенні комплексної системи громадського здоров’я та її інтеграції в європейську мережу. Прийняття відповідного закону для покращення профілактичної роботи відповідає вимогам Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.
Як пояснює головний державний санітарний лікар Ігор Кузін, основні вимоги і пункти по вакцинації регулюються іншим законом — «Про захист населення від інфекційних хвороб». У цьому ж законі передбачені дії в разі виникнення спалаху інфекційного захворювання, до яких належить і вакцинація по протиепідемічних показах. «Це означає, що певні когорти населення мають бути вакциновані, щоб спалах не поширився далі», — зазначає Кузін.
Згідно з частиною 7 статті 18 Закону «Про систему громадського здоров’я» людину, котра є носієм збудника інфекційних хвороб, можуть відсторонити від роботи. На період відсторонення таким особам виплачується допомога у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності. Якщо робота пов’язана з обслуговуванням населення, працівника тимчасово можуть перевести на іншу роботу, не пов’язану з ризиком поширення інфекційних хвороб. Про звільнення працівника не йдеться.
Відсторонення від роботи, навчання, відвідування закладів дошкільної освіти справді можуть застосовувати як інструмент контролю дотримання вимог санітарного законодавства. Відсторонити можуть осіб, які є носіями збудників інфекційних хвороб, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби або осіб, які були в контакті з такими хворими. Тобто причиною відсторонення є те, що вони несуть ризики поширення інфекції та загрожують іншим.
Утім, це не можна трактувати як позбавлення права на освіту, оскільки невакциновані діти можуть обрати іншу форму навчання. Якщо батьки відмовляються вакцинувати дитину, у якої відсутні протипоказання до вакцинації, то вона може реалізовувати своє право на навчання дистанційно чи за індивідуальною формою навчання (наприклад, сімейною). Також, навіть у цих випадках громадян не можуть примусово вакцинувати, вводити проти них додаткові санкції, позбавляти майна, батьківських прав тощо.
Міністерство охорони здоров’я, Міністерство освіти та науки та Центр громадського здоров’я наголошують на важливості вакцинації дітей для гарантування безпечного середовища в школах та дитсадках. Це дозволяє безпечно відвідувати школи, дитсадки, дитячі табори, спортивні секції та інші колективи тим дітям, що мають медичні протипоказання до вакцинації.
Джерела: ЮНІСЕФ, Центр громадського здоров’я
У законі також немає визначення «тяжка епідеміологічна ситуація», яка передбачала б «примусове виселення громадян». У разі неблагополучної епідеміологічної ситуації (рівень захворюваності перевищує середні багаторічні показники, реєструються спалахи) Кабінет Міністрів може прийняти рішення про запровадження карантину. Протиепідемічні заходи під час карантину можуть включати обов’язкову самоізоляцію, перебування особи в обсерваторі (обсервації), госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров’я (спеціалізованих шпиталів). Обов’язковій госпіталізації підлягають хворі на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби, а також особи з симптомами таких хвороб. Однак це жодним чином не дорівнює «виселенню» громадян з власного житла.
Закон «Про систему громадського здоров’я» не має зв’язку з Конвенцією про права людини та біомедицину. Україна 22 березня 2002 року підписала цю Конвенцію, але не ратифікувала її. Відповідно, зазначена Конвенція не є чинною для України.
Дисклеймер: Цей інформаційний матеріал підготовлено за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), наданої від імені народу Сполучених Штатів Америки. Відповідальність за зміст цього інформаційного матеріалу, який необов’язково відображає погляди USAID, Уряду Сполучених Штатів Америки, несе виключно компанія ТОВ «Делойт Консалтинг» в рамках контракту №72012118C00001.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
